Дорослій молоді
Як я навчилася відчувати Божу любов до себе
Я знала, що Бог любить усіх Своїх дітей, але чомусь я вважала себе винятком.
Фотографія від Getty Images, позують моделі
На першому курсі університету під час зборів Товариства допомоги одна сестра розповідала, що відчула спонукання записати те, як, на її думку, Бог ставиться до неї.
Це мене вразило.
Прийшовши додому, я відчула, що маю зробити те саме. Але, просидівши 10 хвилин і не написавши нічого, я розплакалася. Я відчувала, ніби обманюю саму себе. Моє свідчення переважно основувалося на тому, що є Бог і Він має досконалу любов до нас. І все ж я не змогла написати нічого.
Я знала, що Бог любить усіх Своїх дітей, але чомусь я вважала себе винятком.
Як це могло бути?
Подолання невпевненості
Коли наступного року я почала зустрічатися з психотерапевтом, то почала працювати над своїми думками. Мій психотерапевт звернув увагу, що я належу до того типу людей, яким потрібно все або нічого. Я вважала, що якщо я не є досконалою у виконанні заповідей, то значить, я недостатньо сильна. І я зрозуміла, що дійшла такого висновку: якщо я не можу відчувати Бога у своєму житті, то Він не існує. Однак, озираючись на події свого життя, я знала, що це не так. І я також зрозуміла, що причина в мені, а не в Бозі.
З самого малечку в моєму розумі закарбувалася думка про те, що якщо я не виконую все досконало, то ніколи не буду достатньо хорошою. Звичайно, оскільки ніхто з нас не є досконалим, я плавала в морі невпевненості. Мені було незатишно від думки, що я чогось варта. І саме тому я завжди мала відчуття, ніби не відповідаю вимогам і не заслуговую на чиюсь любов—зокрема, Божу любов.
Певний час я намагалася подолати свою самотність і почуття неповноцінності, намагаючись бути всім. Я бралася у своєму житті за все, що могла знайти, аби відволікти розум від реальних проблем. І я проводила надто багато часу, допомагаючи іншим людям вирішувати їхні проблеми, аби лише не зосереджуватися на власних. Я була репетитором, грала в теніс, пекла печиво для всіх своїх друзів і сусідів та стала помічником викладача. Я також працювала, брала багато навчальних курсів і була президентом безлічі клубів та груп у студмістечку.
Людям, які дивилися на мене збоку, здавалося, що я чудово керую своїм життям. Чого вони не бачили, це того, що відбувалося в мені: я відчайдушно шукала чогось, що допоможе мені почуватися краще. Однак постійні намагання робити все більше і більше лише посилювали моє збентеження в таких життєвих питаннях, як: хто я і ким хочу бути.
У кінці першого курсу я зрозуміла, як сильно мене полонило почуття власної нікчемності. Я почувалася настільки невпевненою, що відмовляла собі в усіх дивовижних можливостях, які пропонувало життя, і воно почало втрачати для мене свої кольори.
Я поглянула на себе збоку, намагаючись зрозуміти, чому, попри те, що так багато роблю, я нічого не відчуваю. Через це я впала в глибоку депресію. Що ви робите, коли вам здається, що Бог зовсім вас покинув?
Бажаючи рухатися вперед, але відчуваючи себе спустошеною, коли намагалася зрозуміти, що насправді Бог відчуває до мене, я зрозуміла, що мені потрібно щось змінити в собі. Це усвідомлення стало поворотним моментом, після якого я знову почала відчувати любов Бога до мене.
Намагання відчути Божу любов
Спочатку я не знала, з чого почати; те завдання здавалося мені непосильним. Але впродовж наступного року я покладалася на Господа і Його безмежну доброту, яка підтримувала мене кожного дня. У мене з’явилися сили, у розумі запанував спокій завдяки тому, що я читала послання пророків, розмірковувала над храмовими завітами, які вже уклала, приділяла хоча б 10 хвилин кожного вечора читанню Писань і спілкувалася з Небесним Батьком у молитві впродовж дня.
Виконуючи все це, я почала бачити Його руку в своєму житті. Я не знала, ким є або який шлях обрати в житті. Я не знала, який шлях буде для мене найкращим. Але невдовзі я зрозуміла, що найголовнішим для мене було знати, ким я є для Бога.
Зараз я закінчую навчання в університеті. У мене багато стресів, оскільки я навчаюся, працюю, є дочкою, сестрою та другом, однак я усвідомила, що коли знаю свою цінність і розумію, як Бог до мене ставиться,—цеі є визначальним для мого успіху в усьому, що я роблю.
Все ще існує багато запитань стосовно майбутнього,і це природно.
Але знання про те, що мені не потрібно бути досконалою прямо зараз, допомагає долати кожен день. Я знаю, що Бог про мене знає. Я також знаю, що навіть коли я не можу відчувати Його любов, Він все рівно з терпінням трудиться наді мною.
Упродовж останніх кількох років, сповнених боротьби, Бог допоміг мені відкрити в собі якості й таланти, яких я ніколи раніше не помітила б. А найважливіше—поступово, завдяки особистому одкровенню й щоденним зусиллям зрозуміти Божу волю щодо мене, я дізналася, як Він до мене ставиться. Я змогла щедро користуватися Спасителевою силою і благословеннями Його Спокути в своєму житті. Це допомогло мені відчувати Божу любов і знати, що я є Його улюбленою дочкою.
Коли я читала послання пророків, то особливо була зворушена цими словами Президента Рассела М. Нельсона: “Відчуття власної цінності здобувається тоді, коли жінка наслідує приклад Учителя. Її відчуття безкінечної цінності основується на її власному, подібному до Христового, бажанні допомогти з любов’ю, як це робить Він”.
Він також зазначав: “Самооцінка [жінки] набувається особистою праведністю і тісними стосунками з Богом”1. Завдяки цьому я зрозуміла, що те, ким я є,—це не лише поєднання того, що я роблю чи кажу. Я є вічною істотоюі маю надзвичайне покликання бути першою в тому, щоб виявляти любов та співчуття, як і Спаситель. І розуміння цього перевищує все, що моя депресія намагається мені сказати.
Просуватися вперед
Навіть зараз я все ще іноді забуваю, якою є Божа любов і яку тривалу радість приносять маленькі, найпростіші моменти життя. Але диво Христової Спокути полягає в тому, що вона призначається не лише для покаяння; Його благодать дає нам силу жити кожного дня і любити себе. Я часто забуваю про цей факт, але в ньому істина.
Не уникнути того, що ми маємо людську природу і що ці моменти божественного просвітлення та натхнення не завжди легко розрізнити. Тож корисно записувати моменти, коли ми відчували Божу любов, щоб потім знову до них повертатися. Ми можемо постійно намагатися шукати способи відчувати ту любов. Наше щоденне поклоніння і постійні намагання поглибити особисту святість не лише зміцнять стосунки з Небесним Батьком, але й примножать наше особисте щастя й самооцінку. Христос може звеличувати ці зусилля, аби допомагати нам ставати такими, якими хоче нас бачити Небесний Батько.
Я налаштована не відступатися, бо маю надію на Христа. Я знаю, що життя буде покращуватися і я сягатиму нових висот, покладаючись на Нього. Як тільки я зрозуміла, якою безмежною є любов Бога до мене, я змогла знайти більше сил, щоб не піддаватися розчаруванням і долати своє почуття невідповідності й потребу в перфекціонізмі.
Коли мною оволодіває невпевненість, я згадую, що Бог вважає мене веселою, доброю, щедрою і красивою. А понад усе я пам’ятаю, що Він бачить мої зусилля.
Президент Томас С. Монсон (1927–2018) сказав: “Божа любов відкрита для вас незалежно від того, чи ви заслуговуєте на неї. Вона просто завжди є”2. Я така вдячна за цю істину. У наших найбільших труднощах ми можемо бачити Божу славу в тому, як Він допомагає нам рухатися вперед. Він завжди нас підбадьорює.