Сходи віри
Невіра блокує нашу здатність бачити чудеса, тоді як ставлення з вірою в Спасителя відкриває сили небес.
Як життєві труднощі впливатимуть на нашу віру в Ісуса Христа? І як впливатиме наша віра на радість і спокій, які ми відчуваємо у цьому житті?
Це сталося у 1977 році. Задзвенів телефон, і від того, що ми почули, у нас обірвалося серце. Керолін і Даг Теббс після завершення аспірантури готувалися до переїзду на нове місце проживання. Брати з кворуму старійшин прийшли, щоб допомогти завантажити речі в фургон. Перед тим, як здати назад, Даг озирнувся, щоб пересвідчитися, що на дорозі нікого немає. Та він не зміг побачити, як його маленька донька Дженні, метнулася за фургон саме в цей непідходящий момент. За мить їхньої улюбленої Дженні не стало.
Що ж сталося далі? Чи той біль, який вони так глибоко відчули, і неймовірне відчуття втрати призвело до появи несумісної прірви між Керолін і Дагом, або ж це якимось чином поєднало їхні серця та зміцнило їхню віру в план Небесного Батька?
Дорога через скорботи була довгою і болісною, але звідкись з’явилися духовні сили, щоб не втрачати надію, але “триматися свого шляху”1. Якимось чином ця неймовірна подружня пара стала навіть більш схожою на Христа. Більш відданою. Більш співчутливою. Вони вірили, що у Свій час Бог освятить їхні скорботи їм на користь2.
Хоча біль і відчуття втрати не зникли і не могли зникнути повністю, Керолін і Даг були втішені запевненням, що, якщо вони непохитно залишатимуться на шляху завітів, їхня люба Дженні буде їхньою навіки3.
Їхній приклад зміцнив мою віру в Господній план. Ми не бачимо всього. Він бачить. Господь сказав Джозефу Сміту у в’язниці Ліберті, що “все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо. Син Людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?”4
Якщо ми приймаємо Господню волю, Він навчає нас, як ходити з Ним5. Коли я служив молодим місіонером на Таїті, мене попросили дати благословення хворому немовляті. Ми поклали наші руки йому на голову і благословили на одужання. Його здоров’я почало покращуватися, але потім він знову захворів. Ми вдруге благословили його, але результат був таким самим. Нас попросили втретє. Ми благали Господа, щоб сповнилася воля Його. Невдовзі після того дух цього малюка повернувся до свого небесного дому.
Проте ми відчували спокій. Ми хотіли, щоб немовля жило, але у Господа були інші плани. Головним в тому, щоб отримати радість незалежно від наших обставини, є прийняття Його волі, а не своєї власної.
Проста віра в Ісуса Христа, яку ми маємо, починаючи вперше дізнаватися про Нього, може залишатися в наших серцях, коли ми протистоїмо життєвим труднощам. Наша віра в Нього може і буде скеровувати нас у складних життєвих ситуаціях. Насправді ми побачимо, що з іншого боку ці труднощі не складні6, якщо ми залишаємося непохитними “у Христ[і], маючи справжню яскравість надії”7.
Одна зі складових мети життя полягає в тому, щоб дозволити цим потенційним каменям спотикання стати сходинками, коли ми піднімаємося тим, що я називаю “сходами віри”—сходами, бо я вважаю, що віра не статична. Можна підніматися або спускатися—це залежить від прийнятих нами рішень.
Прагнучи зміцнити віру в Спасителя, ми можемо не повною мірою усвідомлювати Божу любов до нас і ми можемо виконувати Його закони через почуття обов’язку. Основою нашої мотивації може навіть стати провина, а не любов. Можливо, ми ще не відчули справжнього зв’язку з Ним.
Коли ми прагнемо посилити свою віру, нас може бентежити те, чого навчав Яків. Він нагадав нам, що “віра без діл мертва”8. Ми можемо спіткнутися, якщо вважаємо, що все залежить від нас. Надмірна схильність покладатися на самих себе може перешкоджати нашій здатності отримувати доступ до небесних сил.
Але коли ми набуваємо істинної віри в Ісуса Христа, наше мислення починає змінюватися. Ми визнаємо, що послух і віра в Спасителя дають нам можливість мати Його Дух завжди з нами9. Слухняність більше не дратує, а стає нашим прагненням10. Ми усвідомлюємо, що слухняність Божим наказам дає нам змогу довіряти Йому. Довіряючи Йому, ми отримуємо більше світла. Це світло спрямовує нашу подорож, і завдяки йому ми чіткіше бачимо стежку, якою нам слід прямувати.
Але є щось більше. У міру зростання нашої віри в Спасителя, ми спостерігаємо малопомітні зміни, зокрема і у божественному розумінні наших стосунків з Богом, де відчувається сталий рух від ставлення “Чого я хочу?” до “Чого хоче Бог?” Як і Спаситель, ми хочемо діяти “не як Я хочу, а як Ти”11. Ми хочемо виконувати Божу роботу і бути знаряддям у Його руках12.
Наш розвиток—вічний. Президент Рассел М. Нельсон навчав, що існує так багато всього, що Небесний Батько хоче, аби ми пізнали13. Розвиваючись, ми краще розуміємо те, чого Господь навчав Джозефа Сміта: “Бо якщо ви виконуєте Мої заповіді, ви отримаєте від Його повноти, і вас буде уславлено в Мені, … Я кажу вам, ви отримуватимете благодать за благодаттю”14.
А наскільки високо ми піднімемося цими сходами віри—це наше рішення. Старійшина Ніл Л. Андерсен навчав: “Віра—не випадковість, а вибір”15. Ми можемо віддавати перевагу рішенням, які потрібні для зміцнення нашої віри в Спасителя.
Розгляньмо вплив прийнятих рішень, коли Ламан і Лемуїл спускалися сходами віри, тоді як Нефій піднімався вище. Чи може бути щось яснішим, ніж різниця між відповіддю Нефія: “Я піду і зроблю”16, і словами Ламана та Лемуїла, які, щойно побачивши ангела, відповіли: “Як це може бути, щоб Господь віддав [Лавана до наших рук]?”17
Невіра блокує нашу здатність бачити чудеса, тоді як ставлення з вірою в Спасителя відкриває доступ до небесних сил.
Навіть коли наша віра слабка, Господня рука завжди буде простерта18. Багато років тому я отримав доручення реорганізувати кіл в Нігерії. В останню хвилину змінилася дата цієї події. У тому колі був чоловік, який вирішив залишити містечко на встановлену спочатку дату проведення конференції. Він боявся, що його можуть покликати президентом цього колу.
Перебуваючи поза містом, він потрапив у жахливу аварію, але залишився неушкодженим. Це змусило його замислитись, чому його життя було врятоване. Він переглянув прийняте рішення. Він покаявся і смиренно відвідав конференцію у знову призначений день. І так, він був покликаний новим президентом колу.
Старійшина Ніл А. Максвелл навчав: “Повноту щастя можна знайти лише тоді, коли ми підпорядковуємо свою волю Божій волі. Якщо ми робимо менше цього, то і отримуємо меншу частку”19.
Коли зроблено “все, що в нашій владі”, настає час “ст[ояти] спокійно …, щоб побачити Боже спасіння”20. Я бачив це, коли був братом-служителем для сім’ї Мак-Кормік. Їхній шлюб тривав уже 21 рік. Мері Кей віддано служила у своїх покликаннях. Кен не був членом Церкви і зовсім не цікавився тим, щоб приєднатися до неї, але, люблячи свою дружину, він вирішив відвідувати Церкву разом з нею.
Однієї неділі я відчув спонукання поділитися своїм свідченням з Кеном. Я запитав його, чи можна мені це зробити. Його відповідь була простою і зрозумілою: “Ні, дякую”.
Я був спантеличений. Я ж відчув спонукання і намагався діяти за ним. Було спокусливим вирішити, що я виконав свою частину. Але після молитви й роздумів я зміг побачити, що, хоча мої наміри й були правильними, я занадто покладався на самого себе і занадто мало на Господа.
Пізніше я повернувся, але вже з іншим ставленням. Я хотів діяти просто як знаряддя в руках Господа, не маючи жодного іншого бажання, окрім як слідувати за спонуканнями Духа. Разом із моїм вірним напарником Джеральдом Кардоном ми увійшли в будинок Мак-Корміків.
Невдовзі після цього я відчув спонукання запропонувати Джеральду заспівати гімн “Живе, живе Спокутар мій”21. Він запитливо подивився на мене, але, довіряючи моїй вірі, це зробив. Чудовий дух заповнив кімнату. Прийшло спонукання попросити Мері Кей і їхню доньку Крістіну поділитися своїми свідченнями. Після їхніх свідчень, відчуття Духа посилилося. Більш того, після свідчення Крістіни, по щоках Кена покотилися сльози22.
Бог виконав те, що залежало від Нього. Серця були не просто зворушені, вони змінилися навіки. Силою Святого Духа було змито двадцять один рік невіри. Через тиждень Кен був охрищений. Через рік Кен і Мері Кей були запечатані у домі Господа на час і на всю вічність.
Ми разом стали свідками того, що означає замінити свою волю на волю Господа, і наша віра в Нього зміцніла.
Прагнучи підніматися вашими сходами віри, будь ласка, подумайте над кількома запитаннями, поставленими Божими пророками:
Чи вдалося мені позбавитися гордовитості?23
Чи виділяю я місце у своєму серці для слова Божого?24
Чи дозволяю я, щоб мої скорботи було освячено на мою користь?25
Чи готовий я, щоб мою волю було поглинуто волею Батька?26
Якщо у мене було відчуття, що я співаю пісню викупительної любові, чи можу я відчувати це тепер?27
Чи дозволяю я, щоб Бог був понад усе в моєму житті?28
Якщо ви виявите, що ваша нинішня стежка не узгоджується з вашою вірою у Спасителя, тоді, будь ласка, знайдіть дорогу назад до Нього. Від цього залежить ваше піднесення і піднесення ваших нащадків.
Давайте глибоко посадимо насіння віри у наших серцях. Плекаймо це насіння, коли ми прикріплюємо себе до Спасителя, шануючи завіти, укладені з Ним. В ім’я Ісуса Христа, амінь.