Від щирого серця
Якщо ми бажаємо, щоб Спаситель підіймав нас до небес, тоді ми не можемо легковажно або час від часу бути відданими Йому і Його євангелії.
Жертвоприношення Йому
За кілька днів до того, як Ісус Христос віддав Своє життя за нас, Він був у храмі в Єрусалимі й дивився, як люди роблять пожертвування у храмову скарбницю. “Багато заможних укидали багато”, а потім підійшла одна бідна вдовиця “і поклала дві лепти”. Ця сума була настільки малою, що її навряд чи було варто записувати.
Втім це, здавалось би, незначне пожертвування привернуло увагу Спасителя. Дійсно, воно так сильно вразило Його, що “покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: “Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.
Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь”1.
Цим простим спостереженням Спаситель навчив нас, як пожертвування оцінюються у Його царстві—і це дуже відрізняється від того, як зазвичай щось оцінюємо ми. Для Господа величина пожертвування оцінюється не за тим, як воно позначиться на скарбниці, а за тим, як воно позначиться на серці пожертвувача.
Похваливши цю вірну вдовицю, Спаситель дав нам мірило для оцінювання нашого учнівства в усіх його багатьох проявах. Ісус навчав, що наше пожертвування може бути великим або може бути малим, але в будь-якому випадку воно повинно даватися нами від щирого серця.
Цей принцип перекликається з благанням пророка Амелекія з Книги Мормона: “Прий[діть] до Христа, Який є Святий Ізраїля, і скушту[йте] від Його спасіння і сили Його викуплення. Так, прийдіть до Нього, і віддайте всю вашу душу як жертвоприношення Йому”2.
Але як це можливо зробити? Для багатьох з нас така норма щиросердої відданості здається недосяжною. Ми вже доклали чималих зусиль. Як же нам знайти баланс між багатьма вимогами життя і нашим прагненням віддати всю нашу душу Господу?
Можливо, складність для нас полягає в тому, що ми вважаємо, що досягнення балансу означає рівномірний розподіл часу між конкуруючими інтересами. Якщо дивитися на це так, тоді наша відданість Ісусу Христу буде одним з багатьох з того, для чого ми маємо знайти місце у нашому напруженому розкладі. Але, можливо, на це можна подивитися й іншим чином.
Баланс: це схоже на їзду на велосипеді
Мені та моїй дружині Гарріет подобається разом кататися на велосипедах. Це чудова можливість трохи розім’ятися і також проводити час разом. Коли ми їдемо, і я не дуже сильно крекчу й пихчу, ми насолоджуємося чудовим краєвидом і навіть ведемо приємну розмову. Ми рідко приділяємо багато уваги тому, щоб підтримувати свій баланс на велосипедах. Ми вже досвідчені велосипедисти, тому навіть не думаємо про це, оскільки це стало нормальним і природним для нас.
Але щоразу, коли я спостерігаю, як хтось вперше вчиться їздити на велосипеді, це нагадує мені, що балансування на тих двох вузьких колесах—то нелегка справа. Щоб навчитися цьому потрібен час. Потрібні тренування. Потрібне терпіння. Потрібно навіть один раз чи два рази впасти.
Найголовніше: ті, хто успішно зміг балансувати на велосипеді, засвоюють ці важливі поради:
Не дивіться на свої ноги.
Дивіться вперед.
Хай ваші очі дивляться вперед на дорогу. Зосередьтеся на вашому пункті призначення. І крутіть педалі. Залишатися збалансованими—це все, що потрібно для руху вперед.
Подібні принципи застосовуються, коли йдеться про пошук балансу в нашому житті як учнів Ісуса Христа. Різні люди по-різному розподіляють свої час та енергію на виконання багатьох важливих для себе завдань, і це відбувається по-різному в різні періоди життя. Але наша спільна, загальна мета полягає в тому, щоб просуватися Шляхом нашого Вчителя, Ісуса Христа, і повернутися у присутність нашого улюбленого Небесного Батька. Ця мета повинна залишатися постійною і незмінною, ким би ми не були і що б ще не відбувалося у нашому житті3.
Підіймальна сила: аналогія з польотом на літаку
Для тих, хто є завзятими велосипедистами, хорошою аналогією може бути порівняння учнівства з їздою на велосипеді. Ті, хто не є такими, не хвилюйтеся. У мене є інша аналогія, яка, переконаний, буде зрозумілою кожному чоловікові, кожній жінці й дитині.
Учнівство, як і багато чого у житті, також можна порівняти з польотом на літаку.
Чи замислювались ви хоч на мить, як дивовижно, що великий пасажирський реактивний літак може в буквальному сенсі відірватись від землі та летіти? Завдяки чому ці літальні апарати так прекрасно літають у небі, перетинаючи океани і континенти?
Якщо сказати просто, літак летить лише тоді, коли повітря рухається, обтікаючи його крила. Внаслідок цього руху виникає різниця тиску повітря, завдяки якій на літак діє підіймальна сила. А що потрібно для того, щоб достатньо повітря обтікало крила і виникала підіймальна сила? Відповідь є такою: тяга.
Літак не здіймається вгору, якщо просто стоїть на злітній смузі. Навіть у вітряний день не виникає достатня підіймальна сила, якщо літак не рухається вперед, маючи достатньо тяги, щоб протидіяти силам, які утримують його на землі.
Подібно до того, як рух уперед утримує велосипед у рівновазі та вертикальному положенні, так само рух уперед допомагає літаку долати силу тяжіння і лобовий опір.
Що це означає для нас, як учнів Ісуса Христа? Це означає, що якщо ми прагнемо знайти баланс у житті та якщо ми бажаємо, щоб Спаситель підіймав нас до небес, тоді ми не можемо легковажно або час від часу бути відданими Йому і Його євангелії. Подібно до вдовиці з Єрусалима ми повинні віддати Йому всю нашу душу. Наша жертва може бути малою, але вона повинна приноситися від нашого серця і душі.
Бути учнем Ісуса Христа—це не просто одне з багатьох з того, що ми робимо. Спаситель є мотивуючою силою для всього, що ми робимо. Він не є зупинкою для перепочинку на нашому шляху. Він—не мальовнича автомагістраль і навіть не основний орієнтир. Він—“дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через [Ісуса Христа]”4. Такими є Дорога і наш кінцевий пункт призначення.
Баланс і підіймальна сила виникають, коли ми “просува[ємо]ся вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей”5.
Жертва і посвячення
А як щодо багатьох завдань і обов’язків, через які наше життя є таким напруженим? Проведення часу з рідними, відвідування навчального закладу або опанування професії, заробіток на життя, піклування про сім’ю, служіння у громаді—як з усім цим впоратися? Спаситель запевнює нас:
“Ваш Небесний Батько знає, що ви маєте потребу в усьому цьому.
Але шукайте найперше всього царства Бога і Його праведності, і все це додасться вам”6.
Але це не означає, що виконати це буде легко7. Для цього будуть потрібні і жертви, і посвячення.
Потрібно чогось позбутися і чогось навчитися.
Жертва і посвячення—це два небесних закони. У святому храмі ми укладаємо завіти дотримуватися цих законів. Ці два закони подібні, але не ідентичні. Жертвувати означає віддавати щось заради чогось більш цінного. У давнину Божий народ приносив у жертву перворідних від своїх отар на вшанування Месії, Який мав прийти. Протягом усієї історії людства віддані святі жертвували особистими бажаннями, зручностями і навіть своїм життям заради Спасителя.
У всіх нас є те, велике і мале, чим нам потрібно жертвувати, аби більш повною мірою наслідувати Ісуса Христа8. Наші жертви показують, що ми дійсно цінуємо. Жертви—священні, і вони шануються Господом9.
Посвячення суттєво відрізняється від жертви принаймні в одному. Коли ми щось посвячуємо, то не залишаємо це на жертівнику для подальшого спалення. Натомість ми застосовуємо це у служінні Господу. Ми посвячуємо це Йому і для Його святих цілей10. Ми отримуємо таланти, які дав нам Господь, і намагаємося примножити їх багатократно, щоб стати ще більш корисними у розбудові Господнього царства11.
Дуже небагатьох з нас коли-небудь попросять пожертвувати своїм життям заради Спасителя. Але всіх нас закликано посвятити Йому наше життя.
Єдина справа, єдина радість, єдина мета
Якщо ми прагнемо очистити наше життя і звертаємося до Христа у кожній думці12, все інше почне впорядковуватися. Життя більше не здаватиметься довгим переліком окремих справ, які підтримуються у стані нестійкого балансу.
З часом усе це стає єдиною роботою.
Єдиною радістю.
Єдиною святою метою.
Ця робота полягає в тому, щоб любити Бога і служити Йому. Вона полягає в тому, щоб любити Божих дітей і служити їм13.
Коли ми дивимося на своє життя і бачимо сотні справ, які слід зробити, то відчуваємо збентеження. Коли ми бачимо єдину справу—любити Бога та Його дітей і служити Йому та їм у сотню різних способів, тоді ми можемо з радістю виконувати ці справи.
Саме так ми віддаємо всю свою душу—жертвуючи всім, що нас стримує, і посвячуючи решту Господу та на Його цілі.
Слова підтримки і свідчення
Мої дорогі брати і сестри та мої дорогі друзі, настануть часи, коли ви вважатимете, що могли б зробити більше. Ваш люблячий Небесний Батько знає ваше серце. Він знає, що ви не в змозі зробити все, що ваше серце спонукає вас зробити. Але ви можете любити Бога і служити Йому. Ви можете докласти усіх зусиль, щоб дотримуватися Його заповідей. Ви можете любити Його дітей і служити їм. І ваші зусилля очищують ваше серце і готують вас до славетного майбутнього.
Здається, саме це і розуміла та вдовиця біля храмової скарбниці. Вона безсумнівно знала, що її пожертвування не змінить долю Ізраїля, але воно може змінити і благословити її долю—адже, хоч воно й мале, це було все, що вона мала.
Тож, мої дорогі друзі та улюблені товариші в учнівстві у Ісуса Христа, “не втомлюй[мо]сь у доброчинності”, бо ми “закладає[мо] основи великої роботи”. І з малого вийде “те, що є великим”14.
Я свідчу про істинність цього і також свідчу, що Ісус Христос є нашим Господарем, нашим Викупителем і нашою однією і єдиною Дорогою назад до нашого улюбленого Небесного Батька. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.