Розділ 14

Любов у домі

Як можуть батьки зміцнити узи любові між собою та своїми дітьми?

Вступ

«Сiм’я є найважливішою в наших пошуках піднесення в царстві нашого Небесного Батька», – вчив Президент Гарольд Б. Лі.¹ Пам’ятаючи про цю високу мету, він часто говорив про важливість любові для зміцнення сімейних уз. Він заохочував батьків та дітей ставитися в дусі місії Іллі до живих членів сім’ї і з любов’ю звертати свої серця один до одного. Він казав:

«Вам нагадали дещо, що ви ототожнювали лише з храмовою роботою – місію пророка Іллі, проголошену Малахією та повторену в сучасному одкровенні: «Ось, Я відкрию вам священство рукою пророка Іллі, перед пришестям великого й жахливого дня Господа. І він посадить у серця дітей обіцяння, дані батькам, і серця дітей повернуться до їхніх батьків. Якби це було не так, то всю землю було б повністю спустошено при його пришесті» (УЗ 2:1–3).

«Сьогодні це писання безперечно має глибше значення. Якщо не навернуться тепер, в дні смертного життя, серця дітей до батьків, а серця батьків до дітей, землю буде спустошено вщент за його пришестя. Ще ніколи в історії в цьому не було більшої потреби в домах святих останніх днів і в світі взагалі. Причиною більшості негараздів, які випадають на долю сучасної молоді, є руйнація домівок. Серця батьків мають бути повернуті до їхніх дітей, а серця дітей – до їхніх батьків, якщо цей світ хоче спастися, якщо люди хочуть бути готовими до пришестя Господа».²

Учення Гарольда Б. Лі

Як нам сприяти зростанню любові та щастя в наших домівках?

Разом з іншими Генеральними Авторитетами я мав привілей регулярно відвідувати найкращі домівки наших людей, і саме під час цих відвідин я відібрав деякі з тих елементів, на яких будується сила та щастя в домі.

Я бачив як у цих сім’ях виявляють повагу один до одного; батько поважає й любить мати, а мати – батька; ніяких сварок, ніяких суперечок, щонайменше при дітях, непорозуміння обговорюються делікатно – я бачив одну таку сім’ю, в якій є дев’ятеро прекрасних дітей, і ці діти свідчили, що ніколи не чули, що батько з матір’ю сваряться. Результатом цього стало те, що в дев’яти домівках цих дітей, які зростали увесь час в навчанні та малии добрий приклад батьків, зараз у щасті та єдності живуть дев’ять ще більш чудових та мирних сімей.

Підтримка духовних контактів, постійні сімейні молитви, постійна увага до церковних обов’язків – все це і багато іншого допомагало цим домівкам стати успішними.³

Кілька років тому я зустрічався з одним батьком, який страждав від того, що всі члени його сім’ї, – всі його діти, які вже були одруженими, – мали проблеми у своїх сім’ях. З глибоким сумом він сказав мені: «Ну скажіть мені, що відбувається з моєю сім’єю, що вони всі мають труднощі? У жодного з них немає щасливої гармонічної домівки». Не відповів йому на це, але я бував у домі цього чоловіка, коли ті діти були ще неодруженими; я бачив їх за столом. Я бачив егоїзм, небажання жертвувати ради іншого. І я побачив жадібність, волання, сварки, лайки, бійки та сперечання. Я знав, на чому вони зростали з юних літ. І не був здивований тим, що в них не було щасливих домівок.⁴

Щастя приходить від безкорисливого служіння. І щасливими є тільки ті домівки, в яких щодня кожен намагається пожертвувати заради щастя інших.⁵

Любов до Бога не можна отримати, просто попросивши. Апостол Іоанн сказав: «Як хто скаже: «Я бога люблю», та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1 Іоанна 4:20). Ви не можете одночасно любити Бога і зневажати свого брата, з яким ви спілкуєтеся. Той, хто думає, що він є духовним велетнем, а його дім в безладді через нехтування та недбале ставлення до опікування дружиною та власними дітьми, далекий від того, щоб виховувати в собі любов до Бога.⁶

Не забуваймо мудрий заклик Павла про необхідність «доводити» свою любов до ближніх, особливо до тих, хто може бути подавленим сумом (див. 2 Коринтянам 2:7–8). Майже те саме сказав Петро. У першому розділі свого Першого послання він закликав членів Церкви не тільки виявляти «нелицемірну любов». Він радив їм: «І ревно від щирого серця любіть один одного» (1 Петра 1:22). В Його царстві наша здатність любити є критично важливою, бо ми живемо в той час, коли «любов людська охолоне» (УЗ 45:27).⁷

Зміцнюйте сімейні узи та дбайте про дітей. Будьте впевненими, що ваш дім став надійним місцем, куди діти зможуть прийти за якорем, якого вони потребують в ці дні неспокою та безладдя. Тоді любов ряснітиме, і ваша радість зростатиме.⁸

Як саме батьки й матері можуть виявляти глибшу любов до своїх дітей?

Я згадую один випадок, який став для мене певною мірою повчальним як для дідуся. Це був вечір Церковного танцювального фестивалю на стадіоні. Два старших сина моєї дочки завдавали їй багато головного болю, як вона це називала. Тому я запропонував їй: «Як ти ставишся до того, щоб я взяв на стадіон твоїх хлопців? Там буде танцювальний фестиваль».

Вона сказала: «Ой, тату, якщо ти це зробиш, я буду така щаслива».

Я й гадки не мав, на що я погодився. Як тільки шоу почалося, я зрозумів, що раніше не знав, як сильно відрізняються семилітки від п’ятиліток. Хлопчик семи років був у захваті від спектаклю, що відбувався на футбольному полі. Але п’ятилітній дуже скоро втратив інтерес до вистави. Спочатку він крутився, потім захотів піти за хот-догом, потім дайте йому попити, потім в туалет, – він просто не міг всидіти на місці. А я сидів у перших рядах разом з Генеральними Авторитетами, і вони усміхалися, дивлячись на це маленьке шоу і на мої спроби втримати онука на місці і примусити його гідно поводитися. Нарешті це п’ятилітнє маля повернулося до мене і, скрутивши по-боксерськи свій маленький кулачок, шльопнув мене по щоці та сказав: «Діду, не штовхайся!» Знаєте, було боляче. В сутінках я, здається, бачив, як мої брати стримано хихикали, дивлячись на це, і моїм першим пориванням було схопити онука й добряче нашльопати його, бо він це заслужив. Але тут я згадав, що робила його маленька мати. Я побачив її в ті хвилини, коли онук ставав роздратованим. Вона казала: «Любити своїх дітей треба тоді, коли їх менш за все хочеться любити». І я подумав, що мені слід зробити спробу. Попередні спроби провалилися.

І я взяв малого на руки і сказав йому: «Хлопчику мій, дідусь любить тебе. Я так хочу, щоб ти виріс і був чудовим великим хлопцем. Я тільки хочу, щоб ти знав, що я люблю тебе, мій хлопчику». Його маленьке заклякле тільце почало розслаблятися, і він обвив своїми ручками мою шию й поцілував у щоку. Він любив мене. Я завоював його любов’ю. Доречі й він завоював мене любов’ю.⁹

Успішна мати своїх синів та дочок скаже вам, що підлітки потребують любові найбільше саме тоді, коли вони найменше заслуговують на любов. Думайте про це, батьки та матері.¹⁰

Я пригадую один випадок в моїй власній сім’ї, коли одну з моїх онучок її батько докоряв за безладдя в її кімнаті, за неприбране ліжко, і так далі, і так далі. На це вона сказала з серцем: «Тату, чому ти завжди бачиш тільки те, за що мені треба докоряти й ніколи не помічаєш доброго?» Це змусило батька серйозно замислитися, і того ж вечора він поклав їй під подушку листа, зі словами любові й розуміння, розповівши їй про все, чим він захоплюється в ній, і таким чином над образою за його постійні докори та ігнорування доброго став будуватися місток.¹¹

Я пам’ятаю один випадок з моїх юних літ. У нас були свині, які підкопували город, чим наносили велику шкоду нашій фермі. Батько послав мене за дві милі за інструментом, за допомогою якого ми збиралися вставили кільця свиням в носи. Ми з великим трудом загнали свиней в загін, але я, бавившись з принесеним інструментом, натиснув на нього надто сильно, і він зламався. Батько з повним правом міг би тут же дати мені прочухана за марно витрачені сили й гроші, але він тільки поглянув на мене, посміхнувся і сказав: «Що ж, синку, гадаю сьогодні ми не будемо окільцьовувати свиней. Вижени їх звідси, а завтра ми повернемося до цієї справи і спробуємо ще раз». О, як я любив батька за те, що він не лаяв мене за цю ненавмисну маленьку помилку, яка могла віддалити нас один від одного!¹²

Батько може карати своїх дітей, але ніколи – в гніві. Він має виявляти після цього ще більшу любов, щоб покараний не вважав його своїм ворогом (див. УЗ 121:43). Боронь Боже, щоб дитина відчувала, що її батько або мати є ворогом для неї.¹³

Батьки, пам’ятайте: у ваших руках зараз усі можливості; ви можете відчувати себе виснаженими багатоденною боротьбою з неслухняною дитиною, але ви тепер проживаєте найщасливіші, золоті роки свого життя. Коли ви укладаєте їх у ліжко ввечері, будь ласка, робіть це лагідно. Нехай з ними залишиться ваш добрий голос, що звучатиме серед злих голосів, що їх їм доведеться чути в житті. Нехай у цих малюків буде якір, до якого вони зможуть повернутися, коли все інше не буде допомагати. Нехай Господь допоможе вам у цьому.¹⁴

Якось до мене прийшов один лікар, нейрохірург. Його маленькому хлопчику на Різдво подарували санчата, але снігу не було. Перший сніг того року випав тільки через тридцять днів після Різдва. Доктор згадував, як поспішаючи на роботу в лікарню, він кинув хлопчику: «Коли я повернуся додому, ми підемо кататися на санках». На що маленький хлопчик відповів: «Та ні, тату, у тебе немає на мене часу». Весь ранок він не знаходив спокою через ці слова сина. Це правда, він стільки часу віддає роботі, що не приділяє необхідної уваги своїм малим дітям. І його схвильоване запитання було таким: «Чи не поговорите ви трохи зі мною, як мені врівноважити своє життя? Нейрохірургія розвивається в наш час настільки стрімко, що я можу так зануритися у свою професію, що не буду думати ні про що, крім роботи, щоб іти в ногу з моєю професією». Під час бесіди ми з’ясували, що людина має обов’язки перед собою, перед сім’єю, перед Церквою та перед професією; і для того, щоб життя було врівноваженим, слід знайти спосіб, щоб жодний з цих аспектів його життя не залишався поза його увагою.¹⁵

Якщо батьківська любов до синів є сильною і з дитинства він тримає дітей в люблячих обіймах, даючи їм відчути тепло своєї любові до них, я вірю, що такі товариські стосунки дозріють з віком і утримуватимуть дітей поряд з батьком, коли криза в хлопчачих життях буде вимагати підтримки його заспокійливої руки – руки розуміючого батька. Та мати, яка з нетерпінням чекає повернення дочки з пізньої танцювальної вечірки, щоб отримати поцілунок на ніч, разом з дорогоцінною довірою, висловленою в захваті дівочого блаженства, буде щиро винагороджена невмирущою любов’ю її дочки. Ця любов буде вічним бастіоном проти гріха, тому що мати довіряє їй.

Батьки, які надто зайняті або надто втомлені, щоб діти турбували їх своїми невинними проблемами, які відштовхують їх від себе або з-під сімейного даху, боячись порушити бездоганний порядок в домі, можуть підштовхнути їх, залишених насамоті, до суспільства, в якому заохочують гріх, злочини та невірність. Що користі батьку, гідному в усіх інших відношеннях, щоб увійти в Целестіальне Царство, якщо через його недбалість його син або дочка стануть грішити і будуть втрачені? Усі прекрасні, вишукані товариства в світі, соціальні або релігійні, ніколи не компенсують матері втрату душ у її власному домі, що сталася, поки вона – поза стінами своєї домівки – намагалася спасти людство або підтримати якусь справу, якою б гідною вона не була.¹⁶

Я часто давав пораду і знову повторюю її вам, всім присутнім: «Найважливіша Господня робота, яка може випасти вам, виконується в стінах ваших власних домівок». Ми мусимо ніколи про це не забувати.¹⁷

Як може вплинути батьківська любов і вчення євангелії на дитину, яка віддаляється?

Кілька днів тому до мене прийшло одне стурбоване подружжя. Вони мали шістнадцятирічну дочку, найстаршу серед дітей, з якою у них було багато проблем. Вони ладні були капітулювати. Я процитував їм слова Брата Марвіна Дж. Ештона, який сказав, що дім ще не зазнав невдачі, якщо ще не здався (див. Conference Report, April 1971, р. 15). І це правда. Сім’я має продовжувати любити [молодих людей] і працювати з ними, доки вони не переростуть цей небезпечний вік. Жодний дім не є зазнавшим невдачі, якщо його мешканці не припиняють спроб надати допомогу.¹⁸

Найвражаючим виявленням сили Всемогутнього, яке ми бачимо сьогодні, є викуплення людських душ з духовної темряви до духовного світла. Нещодавно я був свідком такого чуда, коли один чоловік, якій більшу частину свого життя був невиправним, попросив слова на похороні своєї старої матусі. Його батько і мати, слухняні Господнім заповідям, наполегливо навчали своїх дітей, включаючи й цього сина, який енергійно й брутально протистояв їхнім зусиллям. Незважаючи на цей опір, батько продовжував виконувати свою роль – роль відданного батька; він не тільки навчав, але кожної неділі постився і молився, особливо за свого впертого сина. Батькові було показано уві сні, немовби для того, щоб підтримати його, як його неслухняний син крокує в густій імлі. У цьому сні він побачив, як його син виходить з імли у яскраве сонячне світло, очищений істинним покаянням. Ми бачили цього хлопця – тепер зовсім іншого чоловіка, який насолоджується найдобірнішими благословеннями в Церкві, тому що його вірні батьки не махнули на нього рукою.¹⁹

А вам, матері, я хочу сказати ось що: Не відмовляйтеся від своїх спроб приборкати того [впертого] хлопця або дівчину; одного дня, подібно до Блудного Сина, вони можуть повернутися до дому, з якого пішли, наче корабель, що в бурю повертається в безпечну гавань.²⁰

В юні роки можна віддалитися від впливу доброї домівки та стати безтурботним та примхливим, але якщо повчання доброї матері з дитинства збереглися в серці дитини, вона навернеться до них, шукаючи безпеки, наче корабль, що шукає безпечної стоянки в бурю.²¹

Не відвертайтеся від того хлопця або дівчини, що перебувають у стані того нестерпного егоїзму, через який проходять деякі підлітки. Я молю вас за цих хлопчиків та дівчат. Не відмовляйтесь від юнака або дівчини, які переживають період незалежності та неповаги до сімейної дисципліни. Не кидайте їх, коли вони демонструють шокуючу безвідповідальність. Всезнаюча, самодостатня особа не потребує жодних порад, які здаються їй лише нотаціями старечі, яка не може крокувати в ногу з молоддю.

Один наш онук служив у Північній Британській місії. Невдовзі після прибуття на місію він написав цікавого листа, в якому відзначив, що батьківські поради тепер повертаються до нього з великою силою. Це виглядало так, наче взяли книжку з полиці, яка простояла там дев’ятнадцять років, і тільки зараз її почали брати звідти й читати. Це ваш син; це ваша дочка. Ви можете думати, що вони не слухають вас. Вони й самі можуть думати, що не слухають вас, але одного дня ви можете стати книгою, яку вони візьмуть з полиці, щоб перечитати, коли це їм буде вкрай потрібно.

Існують сили, які виходять на сцену після того, як батьки зробили все можливе для навчання своїх дітей. Така сила вплинула на молодшого Алму, який разом з синами Мосії збирався знищити труд своїх прекрасних батьків. Як ви пам’ятаєте, було послано ангела, і він вразив Алму. Алма пролежав як мертвий протягом трьох днів і ночей, і ангел промовив:

«Знайте, Господь почув молитви свого народу, а також молитви свого слуги, Алми, твого батька; бо він молився з великою вірою за тебе, щоб ти міг бути приведений до пізнання істини; отже, з цією метою прийшов я переконати тебе в силі й владі Бога, щоб на молитви його слуг відповідалося за їхньою вірою» (Мосія 27:14).²²

Мабуть, немає матері або батька, які не сказали б: «Хай Господь допоможе мені жити двадцять п’ять годин на день, аби присвятити моє життя материнству і батьківству, щоб жодна моя дитина ніколи не змогла об’єктивно сказати, що я не зробив усього можливого, аби переконати її зупинитися». Деякі з наших дітей залишаються непохитними й вірними, але інші починають відходити, і іноді ми не можемо зрозуміти, чому саме. Але наберімося рішучості, щоб ми як батьки віднині жили ближче до своїх дітей, радилися з ними, давали їм тверді, наче скеля, принципи божественної істини.²³

Поради для вивчення та обговорення

Що допомагало вам, як батькам, у зміцненні любові між вами та вашими дітьми? Як можуть батьки приділяти увагу кожній особливій дитячій потребі?
Чому батьки мають завжди демонструвати взаємоповагу на людях і вдома?
Як саме батьки можуть у своєму домі сприяти проявам безкорисливості та жертвування заради блага інших?
Чому батькам так важливо любити своїх дітей навіть тоді, коли вони в найменшому ступені заслуговують любові? Яким чином батьки можуть виявляти своє схвалення того добра, що його роблять діти?
Яким чином батьки можуть знайти рівновагу між вимогами сім’ї, церкви та роботи?
Що, на вашу думку, мав на увазі Президент Лі, сказавши: «Найважливіша Господня робота, яка може випасти вам, виконується в стінах ваших власних домівок»?
Як євангелія допомагає батькам утримати дітей від зведення на манівці? Чому важливо усвідомлювати, що після всього зробленого нами, наші діти все ще можуть зробити неправильний вибір? Які запевнення євангелія дає відданним батькам, які не припиняють любити своїх дітей та працювати з ними?