Розділ 3

Агнець, заколений від закладин світу

Як Спокут а Ісуса Христ а долає Падіння Адама і надає нам мож ливіст ь повернут ися в присут ніст ь Бат ька?

Вступ

Президент Гарольд Б. Лі навчав, що ми повинні зрозуміти Падіння людини, щоб зрозуміти Спасителеву Спокуту, якою Він подолав наслідки Падіння та уможливив вічне життя. Також він казав: «Наскільки важливо зрозуміти Падіння, через яке необхідним стала Спокута, а отже, місія Господа Ісуса Христа».¹

Президент Лі неодноразово свідчив про божественну місію Спасителя, без якого ми не змогли б бути визволеними зі смерті та гріха. Він проголосив: «Син Божий мав владу створювати світи й керувати ними. Він прийшов сюди як Единонароджений Син, щоб виконати свою місію, бути Агнцем, заколеним від закладин світу, здійснити спасіння людства. Віддавши своє життя, Він відкрив двері до воскресіння і навчив нас, як здобути вічне життя, яке означає повернення до присутності Батька й Сина. Ось істинна постать Ісуса в усій Його величі».²

У цьому розділі обговорюється Падіння Адама і Єви, Спокута Спасителя, яка здолала наслідки Падіння, а також те, що маємо виконувати ми, якщо хочемо отримати повноту благословень Спокути.

Учення Гарольда Б. Лі

Як саме Падіння Адама і Єви уможливлює благословення смертного життя?

Адам і Єва зробили свій вибір і по своїй власній волі скуштували плід, який їм було заборонено їсти; так вони підпали під закон Сатани. Через цю непокору Бог тепер міг зійти судом на них. Вони мали пізнати, що Бог не тільки милостивий, але й праведний Батько, і якщо вони переступили закон, то мали отримати покарання, і тому вони були вигнані з прекрасного саду. Вони зіткнулися з усіма тими злигоднями, з якими, як зі своєю спадщиною, стикаються відтоді усі смертні. Вони мали пізнати, що за свою непослушність вони отримали покарання справедливого суду. Вони були змушені в поті лиця свого заробляти свій хліб, бо тепер стали смертними.

Біль, нещастя, смерть – все це прийшло до них, але з тим болем, цілком подібно до того, як відтоді й донині ми набуваємо свій власний досвід, прийшли те знання й розуміння, що завжди зароблялося тільки через біль.

Крім того, що Падіння Адама і Єви стало підставою для змін, які сталися з ними, зміни також торкнулись всієї людської природи, всього природного сотворіння, всіх тварин, рослин – усіх видів життя. Навіть сама Земля стала смертною. Ніхто не зможе пояснити, як це сталося, і той, хто наважиться дати пояснення, має вийти далеко за межі всього сказаного нам Богом. Але зміна торкнулась всього лиця сотворіння, яке до того не було смертним. З того часу й надалі все в природі було в стані поступового вгасання і неминучої фізичної смерті, після якої необхідно було відновлення через воскресіння.

Однією з найвеличніших і, гадаю, найкоротших проповідей, будь-коли виголошених людиною, була проповідь Матері Єви.

«Якби не наша провина, ми б ніколи не мали сімені, і ніколи б не знали добра, і зла, і радості нашого викуплення, і вічного життя, яке Бог дає всім послушним» (Мойсей 5:11).

Отже, разом з Євою ми повинні радіти Падінню, яке зробило можливим пізнання добра і зла, яке дозволило приходити дітям у смертне життя, яке дало можливість отримати радість воскресіння й вічного життя, яке Бог дає всім.

А також і Адам, наділений даром Святого Духа, «благословив Бога і, був сповнений, і почав пророкувати про всі сім’ї землі, говорячи: Благословенним будь, ім’я Боже, бо через мою провину мої очі відкрилися, і в цьому житті я буду мати радість, і у плоті я знову побачу Бога» (Мойсей 5:10).

Хай Господь дасть нам Його розуміння великого блага, яке таким чином прийшло до нас; шануймо в наших серцях і наших повчаннях велику спадщину, що її дали нам Адам і Єва, коли, скориставшись своєю свободою вибору, вони скуштували плід, який дав їм насіння смертного життя, який дав нам, їхнім потомкам усіх поколінь земного часу, те велике благо в якому ми теж можемо отримати радість викуплення, і в нашій плоті побачити Бога, і мати вічне життя.³

Як Спасителева Спокута здолала наслідки Падіння?

Господь Бог вигнав Адама з Еденського саду за його непослушність. Адам зазнав духовної смерті. Але помітьте, я кажу вам, що Господь Бог дав Адамові обіцяння, що він не вмре фізичною смертю, доки Господь не пошле ангелів, аби проголосити викуплення в ім’я Його Єдинонародженого Сина, який своєю смертю зміг би піднести Адама до вічного життя (див. УЗ 29:41–43). Коли Адама було вигнано з Еденського саду, він був духовно мертвим, що є відділенням від близького спілкування з присутністю Господа.⁴

Для чого Спаситель був посланий у світ? Господар сам відповів на це запитання під час свого священнослужіння: «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Іоанн 3:17).

Спасся від чого? Викуплений від чого? Що ж, по-перше, спасся від смертної смерті через воскресіння з мертвих. Але в іншому значенні, ми спасенні через його спокутну жертву. Ми спасенні від гріха.⁵

Для святих останніх днів спасіння означає визволення з неволі й наслідків гріха через божественну дію, визволення від гріха й вічного засудження через Спокуту Христа.

Гадаю, ніде так прекрасно не обговорюється план Спокути, як у писаннях Якова, вміщених у Книзі Мормона, а саме в дев’ятому розділі другої книги Нефія. Тому я закликаю вас бути уважними і раджу старанно, кілька разів прочитати ці дорогоцінні пояснення:

«О велич милості нашого Бога, Святого Ізраїля! Бо він визволив своїх святих від тієї жахливої потвори диявола, і смерті, і пекла, і того озера вогню і сірки, що є нескінченною мукою.

O яка велика святість нашого Бога! Бо він знає все і немає нічого, чого б він не знав.

I він приходить у світ, щоб спасти всіх людей, якщо вони прислухаються до його голосу; бо знайте, він терпить біль усіх людей, так, біль кожної живої істоти, і чоловіків, і жінок, і дітей, які належать до сім’ї Адама.

А терпить він усе це, щоб воскресіння могло прийти до всіх людей, щоб усі могли стати перед ним у день великого суду.

І він наказує всім людям, що вони повинні покаятися, і христитися в його ім’я, маючи повну віру в Святого Ізраїля, інакше вони не можуть бути спасенними в царстві Божому.

А якщо вони не покаються і не повірять в його ім’я, і не христяться в його ім’я, і не витерплять до кінця, вони напевно будуть прокляті; бо Господь Бог, Святий Ізраїля, сказав це» (2 Нефій 9:19–24).

В цьому писанні визначено, що особисте спасіння, яке приходить до всіх людей, залежить від їхньої власної поведінки та їхнього власного життя. Але ми [також] маємо те, що звемо «загальним» [спасінням], яке приходить до людей, незважаючи на те, чи добре вони жили, чи погано, багато чи бідно, в які часи вони жили – немає різниці. Всі мають благословення Спокути й благословення воскресіння, надані їм як безкоштовний дар завдяки Спасителевій спокутній жертві.

Отже, ці основні вчення ясно визначають, що силою Спокути може бути спасенним все людство, бо як в Адамі вмирають усі, так само у Христі всі без винятку оживуть. Навіть сини загибелі, які вчиняють непростимий гріх, мають воскреснути разом з усім потомством Адама. «Ми віримо, що завдяки спокуті Христа все людство може бути спасенним через послушність законам і обрядам євангелії» (Уложення Віри 1:3).⁶

Як саме віра в Ісуса Христа й послушність дозволяють нам отримати повноту благословень Спокути?

Життєва необхідність пізнання Спасителя та його божественної місії була висловлена Господом в одній промові до фарисеїв, які звично зібралися навколо нього, щоб спробувати сплутати Його або вловити у пастку. Він запитав їх: «Що ви думаєте про Христа?» (Матвій 22:42).

Під час свого служіння Ісус зустрічав тих, позбавлених віри людей, які давали свою оцінку Господареві. На його батьківщині, у Назареті, такі люди глузливо запитували Ісуса:

«Чи ж він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його – Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І вони спокушалися ним» (Матвій 13:55, 57).

Повністю протилежну думку мали його відданні послідовники. Наприклад, Петро, найголовніший з апостолів, проголосив: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» (Матвій 16:16) – а віддана Марта казала: «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ» (Іоанн 11:27). Ще один з Його учнів, Хома, після того, як побачив Господа і доторкнувся до Нього, виразив своє свідчення простими словами: «Господь мій і Бог мій!» (Іоанн 20:28).

Зараз мені на думку спали два контрастуючих випадки. Один мій близький друг отримав страшне повідомлення: «Із скорботою повідомляємо, що ваш син загинув у бою». Я прийшов до нього в дім і побачив зламану сім’ю, яка мала все, що можна купити за гроші – багатство, становище, те, що вважалося в світі престижним, але зараз я дивився на них і бачив розбиті надії та мрії; вони намагалися вхопитися за те, що було недоступним для них через спосіб їхнього життя, і чого, як здавалося, їм вже не отримати. Там не було того заспокоєння, яке вони могли б отримати.

Я порівняв це з іншим випадком, свідком якого я був десь шість місяців тому в лікарні для святих останніх днів, де повільно вмирав один з наших дорогих і відданих президентів місії. Він страждав від нестерпного болю, але серце його було сповнене радістю, бо він пізнав, що тяжкі страждання часто навчають людину послушності й дають право на спорідненість з тим, хто страждав більше, ніж будь-хто з нас міг би знести. Він також знав силу воскреслого Господа.

Сьогодні ми маємо спитати себе так, як спитав Господь своїх сучасників: «Що ви думаєте про Христа?» Ми повинні спитати в себе сьогодні: «Що ми думаємо про Христа?», а тоді поставити його трохи конкретніше: «Що я думаю про Христа?» Чи вважаю я Його Спасителем моєї душі? Чи не сумніваюся я в тому, що Він явився пророку Джозефу Сміту? Чи вірю я, що Він встановив цю Церкву на землі? Чи сприймаю я Його як Спасителя цього світу? Чи відданий я своїм завітам, які у водах хрищення означали, якщо я правильно зрозумів, що я маю бути Його свідком в усі часи, в усіх речах, скрізь, де б я не був, навіть до самої смерті?⁷

Господь благословить нас настільки, наскільки ми виконуємо Його заповіді. Нефій сказав:

«Бо ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших дітей, а також наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом; бо ми знаємо, що це його благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити» (2 Нефій 25:23).

Кров Спасителя, Його спокута спасуть нас, але тільки після того, як ми зробили все, що могли, щоб спастися дотриманням Його заповідей. Усі принципи Євангелії є принципами обіцяння, через які для нас розкриваються плани Всемогутнього.⁸

Кожен повинен робити все, що він може, для свого спасіння від гріха; тоді він зможе претендувати на благословення викуплення, що його виконав Святий Ізраїля заради того, щоб усе людство могло бути спасенним послушністю законам і обрядам євангелії.

Ісус також спокутував не тільки Адамову провину, але й гріхи всього людства. Але викуплення від особистих гріхів залежить від особистих зусиль, і кожного будуть судити згідно з його діяннями.

В Писаннях роз’яснюється, що хоч воскресіння прийде до всіх, але тільки ті, хто виявляють послушність Христові, отримають необмежені благословення вічного спасіння. Говорячи про Ісуса, Павло роз’яснив Євреям, що «Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння» (Євреям 5:9).

Я смиренно молюся за те, щоб усі люди повсюди змогли повніше зрозуміти значення спокути Спасителя всього людства. Він дав нам план спасіння, який приведе нас до вічного життя, де живуть Бог і Христос.⁹

Поради для вивчення та обговорення

Як би ви відповили на запитання «Що ви думаєте про Христа?»
Чому Спасителя називають «Агнцем, заколеним від закладин світу»? (Одкровення 13:8).
Яким чином Падіння для Адама і Єви було одночасно і благословенням, і випробуванням? Як саме Падіння і для нас є джерелом і радості, і суму?
Які знання, яке розуміння можна здобути тільки витримавши випробування та боротьбу смертного життя?
Що таке духовна смерть? Як її перемогти?
Які благословення Спокути прийдуть як вільний дар для всього людства? Що ми маємо робити особисто, щоб отримати всі благословення Спокути?
Чого саме навчають дві переказані Президентом Лі історії про людей, які стикнулися зі смертю, відносто того, наскільки важливою є віра в Ісуса Христа?
Які події у вашому житті зміцнили ваше свідчення про Спасителеву Спокуту?
Як Спокута «веде нас до вічного життя, де живе Бог і Христос»?