Чи дійсно я вірю?
Бонні Л. Оскарсон
Генеральний президент Товариства молодих жінок
Якщо все це істина, то ми маємо найвеличніше послання надії та допомоги з усіх відомих світові.
30 березня, якраз рік тому, маленький дворічний Ітан Карнесекка з Американ-Форк, шт. Юта, потрапив до лікарні з пневмонією та рідиною в легенях. Через два дні його стан настільки погіршився, що треба було переправити його гелікоптером до Primary Children’s Hospital у Солт-Лейк-Сіті. Його стурбованій матері Мішель дозволили летіти на передньому сидінні й супроводжувати свого сина. Їй дали навушники, аби вона могла спілкуватися з іншими в гелікоптері. Вона могла чути, як лікарі допомагають її хворому хлопчику, і оскільки вона була медсестрою в педіатричному відділенні, Мішель знала достатньо, щоб розуміти серйозність стану Ітана.
У цей критичний момент Мішель помітила, що вони пролітають прямо над Дрейперським храмом у Юті. З повітря вона дивилася на долину й також могла бачити храм у Джордан-Рівер, Окра-Маунтін і навіть віддалік Солт-Лейкський храм. У неї виникла думка: “Ти віриш чи не віриш у це?”
Вона так розповідає про той випадок:
“Я дізналася в Початковому товаристві та в Товаристві молодих жінок про благословення храму і [що] “сім’ї вічні”. Я ділилася посланням про сім’ї з хорошими людьми в Мексиці під час місії. Я була запечатана до свого вічного супутника на час і на всю вічність у храмі. Я проводила уроки про сім’ї, будучи провідником у Товаристві молодих жінок, і розповідала історії про вічні сім’ї своїм дітям під час домашніх сімейних вечорів. Я ЗНАЛА це, але чи я ВІРИЛА у це? Моя відповідь надійшла так само швидко, як і запитання, що виникло в голові: Дух підтвердив моєму серцю й розуму відповідь, яку я вже знала—я ДІЙСНО в це вірю!
У ту мить я вилила своє серце у молитві Небесному Батькові, дякуючи Йому за знання і віру в те, що сім’ї дійсно вічні. Я дякувала за Його Сина Ісуса Христа, який уможливив це. Я дякувала Йому за свого сина і сказала Небесному Батькові, що якщо Він хоче привести мого маленького Ітана у Свій небесний дім, то я це прийму. Я повністю довіряла Небесному Батькові і знала, що знову побачу Ітана. Я була вдячна, що у кризовий момент я мала знання і віру в істинність євангелії. Я відчувала спокій”1.
Ітан багато тижнів провів у лікарні, отримуючи кваліфіковану медичну допомогу. Молитви, піст і віра близьких людей у поєднанні з тією допомогою дозволили хлопчику повернутися з лікарні додому, щоб бути разом із сім’єю. Він зараз здоровий і добре себе почуває.
Той вирішальний для Мішель момент став підтвердженням, що все, чого її навчали упродовж життя,—це не лише слова, це—істина.
Чи буває так, що ми настільки звикаємо до благословень, які маємо як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, що нам не вдається повною мірою осягнути диво і велич учнівства в істинній Господній Церкві? Чи бувало так, що ми легковажно ставилися до найбільшого дару, який можна нам отримати в цьому житті? Сам Спаситель навчав: “І, якщо ти виконуватимеш Мої заповіді і витерпиш до кінця, ти матимеш вічне життя—дар, найвеличніший з усіх дарів Бога”2.
Ми віримо, що Церква—це не лише хороше місце, куди можна приходити в неділю й навчатися бути хорошою людиною. Це не лише хороший християнський клуб для спілкування, де ми можемо зустрічатися з високоморальними людьми. Це не лише чудові принципи, яких батьки можуть навчати своїх дітей вдома, аби вони стали відповідальними, хорошими людьми. Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів означає набагато більше за все це.
Замисліться на мить про глибокі заяви, з якими ми виступаємо як Церква. Ми віримо, що та сама Церква, яку встановив Ісус Христос, коли жив на землі, знову відновлена пророком, покликаним Богом у наш час, і що наші провідники мають ту саму владу й повноваження діяти від імені Бога, що і апостоли в давнину. Це називається священством Божим. Ми заявляємо, що через ці відновлені повноваження ми можемо отримати спасительні обряди, такі як хрищення, і насолоджуватися очищуючим і вдосконалюючим даром Святого Духа, який може бути з нами завжди. У нас є апостоли й пророки, які ведуть та скеровують цю Церкву, застосовуючи ключі священства, і ми віримо, що Бог промовляє до Своїх дітей через цих пророків.
Ми також віримо, що ця сила священства уможливлює укладання завітів та отримання обрядів у святих храмах, що дадуть нам можливість одного дня повернутися в присутність Бога і жити з Ним вічно. Ми також заявляємо, що цією силою сім’ї можуть бути поєднані навіки, коли подружні пари укладають новий і вічний завіт шлюбу у святих будівлях, кожна з яких, як ми віримо, в буквальному розумінні, є домом Бога. Ми віримо, що можемо отримати ці спасительні обряди не лише для себе, але і для наших предків, які жили на землі, не маючи можливості прийняти ці важливі спасительні обряди. Ми віримо, що у цих же святих храмах можемо виконувати обряди за наших предків, як їхні повірники.
Ми віримо, що через пророка Божого і Його силу ми отримали додаткові Писання, додаткове свідчення до Біблії, де проголошується, що Ісус Христос є Спасителем світу.
Ми заявляємо, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів—це царство Бога і єдина істинна Церква на землі. Вона називається Церквою Ісуса Христа, бо Він стоїть на чолі; це—Його церква, і все це стало можливим завдяки Його викупительній жертві.
Ми віримо, що ці визначальні характеристики не можна знайти в жодному іншому місці чи організації на цій землі. Якими б хорошими і щирими не були інші релігії та церкви, жодна з них не має повноважень виконувати обряди спасіння, доступні в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Ми маємо знання про це, але чи ми віримо в це? Якщо все це істина, то ми маємо найвеличніше послання надії та допомоги з усіх відомих світові. Віра в це є питанням вічного значення для нас і для тих, кого ми любимо.
Щоб повірити, нам необхідно перенести євангелію з голови до серця! Ми можемо просто автоматично жити за євангелією, бо цього від нас очікують, або тому, що це культура, в якій ми виросли, або тому, що це звичка. Можливо, дехто ще не пережив того, що відчував народ царя Веніямина після його надзвичайної проповіді: “Всі заволали в один голос, кажучи: Так, ми віримо всім словам, які ти сказав нам; і ми знаємо також про їхню надійність і істинність, через Духа Господа Вседержителя, Який звершив сильну зміну в нас, або в наших серцях, що ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро”3.
Усім нам потрібно прагнути змінити своє серце і саму свою природу, аби більше не мати бажання іти шляхами світу, однак робити приємне Богові. Справжнє навернення—це процес, що відбувається упродовж певного часу і потребує готовності виявляти віру. Воно відбувається, коли ми досліджуємо Писання, а не Інтернет. Воно відбувається, коли ми виконуємо заповіді Бога. Навернення відбувається, коли ми служимо людям навколо нас. Воно відбувається завдяки щирій молитві, регулярному відвідуванню храму і вірному виконанню Богом даних обов’язків. Воно вимагає послідовності й щоденних зусиль.
Мене часто запитують: “Яким є найбільше випробування для молоді в наш час?” Я відповідаю, що це постійний вплив “великої і просторої будівлі” на їхнє життя4. Якщо Книга Мормона написана саме для наших днів, тоді, звичайно ж, ми не можемо не помітити, наскільки стосуються всіх нас послання з видіння Легія про дерево життя і вплив тих, хто показував пальцями з великої і просторої будівлі та насміхався.
Найбільш засмучує мене опис тих людей, які вже подолали вузьку і пряму путь, пройшовши крізь імлу темряви, ухопилися за жезл із заліза, дісталися до своєї мети й почали куштувати чистий і смачний плід дерева життя. Потім у Писаннях сказано, що ті гарно одягнені люди у великій та просторій будівлі “насміхалися і показували пальцями на тих, хто підійшов і куштував плід цього дерева.
І після того, як вони скуштували цей плід, їм стало соромно перед тими, хто насміхався з них; і вони відступилися на заборонені дороги і зникли”5.
Ці вірші описують тих з нас, хто вже має євангелію Ісуса Христа у своєму житті. Чи то ми з народження в Церкві, чи проторували свій шлях крізь імлу темряви, щоб знайти її, ми скуштували від цього плоду, який є “найціннішим і найбажанішим з усіх плодів” та має потенціал принести нам вічне життя, “найвеличніший з усіх дарів Бога”6. Нам потрібно лише постійно бенкетувати і не прислухатися до глузіїв наших вірувань, або тих, хто любить викликати сумніви, або тих, хто знаходить помилки у церковних провідників та у вченні. Це—вибір, який ми робимо щодня: вірити, а не сумніватися. Старійшина М. Рассел Баллард закликав нас: “Залишайтеся у човні, користуйтеся своїми рятувальними жилетами і тримайтеся обома руками”7.
Як члени Господньої істинної Церкви ми вже у човні. Нам не треба шукати серед філософій світу істину, яка дасть втішення, допомогу і спрямування, аби ми безпечно подолали випробування життя—ми вже це маємо! Як і мати Ітана, яка змогла перевірити свої давні вірування і впевнено заявити у мить кризи: “Я дійсно в це вірю”, ми також можемо це зробити!
Я свідчу, що наше членство у Господній Церкві—це безцінний дар. Я свідчу, що благословення і спокій, які Господь підготував для тих, хто є слухняними і вірними, перевищує все, що може осягнути людський розум. Я залишаю це свідчення разом з вами в ім’я Ісуса Христа, амінь.