До чого це приведе?
Ми робимо кращий вибір і приймаємо кращі рішення, якщо розглядаємо альтернативи і думаємо про те, куди вони приведуть.
Відновлена євангелія Ісуса Христа заохочує нас думати про майбутнє. Вона пояснює мету смертного життя і реальність життя прийдешнього. Вона навчає нас чудових ідей про майбутнє, які направляють наші вчинки сьогодні.
На противагу цьому, ми всі знаємо людей, які переймаються лише сьогоденням: витратити це сьогодні, задовольнитися цим сьогодні і не думати про майбутнє.
Наше сьогодення і наше майбутнє будуть щасливішими, якщо ми завжди думатимемо про майбутнє. Коли ми приймаємо теперішні рішення, нам слід завжди запитувати себе: “До чого це приведе?”
І.
Деякі рішення---це вибір між тим, аби щось робити і тим, щоб нічого не робити. Багато років тому на конференції колу в Сполучених Штатах я почув про приклад подібного вибору.
Це відбувалося на території гарного студмістечка коледжу. Натовп молодих студентів сидів на траві. Промовець, який описав ці обставини, сказав, що вони спостерігали за красивою білкою з великим, пухнастим хвостом, яка гралася біля стовбура гарного листяного дерева. Вона то гралася на землі, то залазила на стовбур чи злазила з нього. Але чим те звичне видовище привернуло увагу натовпу студентів?
На траві неподалік лежав ірландський сетер. Студенти спостерігали за ним, а він спостерігав за білкою. Кожного разу, коли білка на мить зникала з поля зору, бо знаходилася з іншої сторони дерева, сетер тихенько підповзав на кілька дюймів до дерева, а після того повертався у своє, здавалося, незмінне положення. Саме це й зацікавило студентів. Вони були тихими й нерухомими; їхні очі були прикуті до ситуації, результат якої ставав все більш очевидним.
Нарешті, сетер підібрався досить близько, щоб стрибнути на білку і схопити її своїми зубами. Натовп жахнувся, а студенти метнулися вперед і відірвали маленьку тваринку від собаки, але було вже запізно. Білка була мертвою.
Будь-хто з того натовпу міг попередити білку в будь-який час, махнувши своєю рукою або щось крикнувши, але ніхто нічого не зробив. Вони просто спостерігали за тим, як поступово наближався неминучий результат. Ніхто не запитав: “До чого це приведе?” Коли відбулося передбачуване, усі поквапилися, щоб запобігти цьому, але було вже запізно. Все, що вони могли запропонували---це жаль зі сльозами.
Ця правдива історія є в певній мірі притчею. Вона стосується того, що ми бачимо у нашому власному житті та в житті інших й обставинах, які оточують нас. Коли ми бачимо, як небезпеки насуваються на дорогих нам людей або цінні речі, у нас є вибір---сказати чи зробити щось або ж нічого не робити. Нам слід запитати себе: “До чого це приведе?” Там, де наслідки є негайними і серйозними, ми не можемо дозволити собі нічого не робити. Ми повинні висловити відповідні застереження або докласти відповідних запобіжних зусиль, поки ще є час.
Рішення, які я щойно описав, стосуються вибору між тим, аби щось робити і тим, щоб нічого не робити. Більш поширеним є вибір між одним вчинком або іншим. До такого відноситься вибір між добром і злом, але найчастіше це вибір між двома хорошими справами. Тут також бажано запитувати себе: “До чого це приведе?” Ми часто вибираємо між двома хорошими справами і, зазвичай, це стосується того, як ми витрачатимемо наш час. Немає нічого поганого в тому, щоб грати у відеоігри, писати текстові повідомлення, дивитися телевізор або розмовляти по телефону. Але з кожним із цих занять пов’язано те, що називається “втраченою можливістю”. Це означає, що коли ми витрачаємо час, роблячи щось одне, то втрачаємо можливість зробити щось інше. Я впевнений, ви розумієте, що нам потрібно вдумливо зважувати те, що ми втрачаємо, витрачаючи час на якесь заняття, навіть якщо воно само ідеальне.
Кілька років тому я виступив на тему “Добре, краще, найкраще”. У тому виступі я сказав, “що сам по собі добрий характер певних справ ще не є достатнім приводом для того, щоб робити їх. Кількість добрих справ, які ми можемо робити, набагато перевищує час, наявний для їх здійснення. Деякі справи є не просто добрими, а кращими, і саме на них має бути зосереджена головна увага в нашому житті. … Нам слід утриматися від деяких добрих справ, щоб обрати інші, які є кращими або найкращими”1.
Дивіться на перспективу. Який вплив на наше майбутнє мають рішення, які ми приймаємо сьогодні? Пам’ятайте про важливість здобуття освіти, вивчення євангелії, поновлення наших завітів через прийняття причастя і відвідування храму.
II.
“До чого це приведе?”---це запитання є також важливим під час вибору, як ми себе характеризуємо або що про себе думаємо. Найважливішим є те, що кожен з нас є дитям Бога з потенціалом отримати вічне життя. Усі інші характеристики, навіть професія, раса, фізичні якості або почесті, є тимчасовими або неважливими з точки зору вічності. Не вибирайте рамки, коли характеризуєте себе чи думаєте про себе, які накладають обмеження на мету, до якої ви могли б прагнути.
Мої брати і мої сестри, хто, можливо, дивиться або читає сказане тут мною, я сподіваюся, що ви знаєте, чому ваші провідники дають вам ці учення і поради, які ми даємо. Ми любимо вас, і наш Небесний Батько та Його Син, Ісус Христос, люблять вас. Їхній план для нас---це “великий план щастя” (Алма 42:8). Той план та Їхні заповіді, обряди і завіти ведуть нас до найбільшого щастя і радості у цьому житті й у житті прийдешньому. Як слуги Батька і Сина, ми навчаємо і радимо так, як Вони спрямовували нас через Святого Духа. У нас немає іншого бажання, окрім промовляти те, що є істинним, і заохочувати вас робити те, що Вони намітили як шлях до вічного життя, “найвеличніший з усіх дарів Бога” (Учення і Завіти 14:7).
III.
Ось ще один приклад впливу на майбутнє рішень, які ми приймаємо сьогодні. Цей приклад стосується рішення пожертвувати чимось зараз, щоб досягти важливої цілі у майбутньому.
На конференції колу в Калі, Колумбія, одна сестра розповіла про те, як вона зі своїм нареченим вирішили одружитися в храмі, але в той час найближчий до них храм знаходився в далекому Перу. Протягом довгого часу вони збирали гроші на переїзд автобусом. Нарешті вони сіли на автобус до Боготи, але коли вони туди приїхали, то дізналися, що усі місця на автобус до Ліми, Перу, були зайняті. Вони могли поїхати додому, так і не одружившись, або ж одружитися не у храмі. На щастя, у них була ще одна альтернатива. Вони могли поїхати в автобусі до Ліми, якщо були готові сидіти на підлозі автобуса протягом усієї поїздки, яка тривала п’ять днів і п’ять ночей. Вони вибрали зробити це. Вона сказала, що це було важко, хоча деякі пасажири інколи й дозволяли їм сидіти на сидіннях, а самі лягали на підлозі.
Що вразило мене у її виступі, так це висловлення вдячності цієї сестри за те, що у них з чоловіком була можливість поїхати до храму саме таким чином, адже це змінило їхнє сприйняття євангелії та шлюбу в храмі. Господь винагородив їх зростанням, яке прийшло завдяки жертві. Вона також зауважила, що їхня п’ятиденна поїздка до храму набагато більше зміцнила їхню духовність, аніж ті численні візити до храму, які не вимагали жертв.
Протягом років після того, як я почув це свідчення, я думав про те, яким же було б життя тієї молодої пари, якби вони зробили інший вибір---відмовитися від жертви, необхідної для укладення шлюбу в храмі.
Брати, ми приймаємо безліч рішень у житті, деякі є важливими, а деякі здаються незначними. Озираючись, ми можемо побачити великі зміни у нашому житті, які стали результатами деяких наших рішень. Ми робимо кращий вибір і приймаємо кращі рішення, якщо розглядаємо альтернативи і думаємо про те, куди вони приведуть. Коли ми це робимо, то виконуватимемо пораду Президента Рассела М. Нельсона: почати, маючи на думці певну мету2. Для нас кінцевою метою завжди є завітний шлях через храм до вічного життя, найвеличнішого з усіх дарів Бога.
Я свідчу про Ісуса Христа і вплив Його Спокути та про інші істини Його споконвічної євангелії в ім’я Ісуса Христа, амінь.