Безпосередня великодушність Бога
Навіть коли ми терпеливо очікуємо відповіді від Господа, певні благословення приходять до нас негайно.
Кілька років тому наш п’ятирічний син підійшов до мене і оголосив: “Тату, я дещо зрозумів. Я зрозумів, що скоро для тебе---занадто довго для мене”.
Коли Господь або Його слуги кажуть щось на кшталт: “Не так багато днів пройде” або “Не дуже далеко той час”, це буквально може означати усе життя або навіть довше1. Його час, а часто і Його розклад, відрізняється від нашого. Терпеливість---це ключ. Без неї ми не можемо ні розвивати віру в Бога, яка веде до життя і спасіння, ні проявляти її. Але моє послання сьогодні про те, що навіть коли ми терпеливо очікуємо відповіді від Господа, певні благословення приходять до нас негайно.
Коли Алму і його народ було взято в полон ламанійцями, вони молилися про визволення. Їх не було визволено негайно, але поки вони терпеливо очікували визволення, Господь показав Свою великодушність певними безпосередніми благословеннями. Він негайно пом’якшив серця ламанійців, щоб вони не вбили їх. Він також зміцнив народ Алми і полегшив його тягарі2. Коли їх нарешті було визволено, вони прийшли до Зарагемлі, де розповіли про свій досвід враженому народу. Народ Зарагемлі дивувався і “коли вони подумали про безпосередню великодушність Бога, і Його силу у визволенні Алми і його братів … від залежності, вони здійняли свої голоси і склали дяку Богові”3.
Безпосередня великодушність Бога приходить до всіх, хто волає до Нього зі справжнім бажанням та зі щирими намірами в серці. Це включає тих, хто благає у відчайдушному розпачі, коли звільнення здається таким недосяжним, а страждання---тривалим, навіть неймовірним.
Це сталося з молодим пророком, який страждав на межі смерті у холодній в’язниці, перш ніж нарешті сказати: “О Боже, де Ти? … Як довго рука Твоя буде стримуватися … ? Так, о Господи, як довго … ?”4 У відповідь, Господь не звільнив Джозефа негайно ж, але негайно проголосив мир5.
Бог також дає негайну надію на те, що зрештою нас буде визволено6. Що б не сталося і де б ми не були, у Христі і завдяки Христу надія завжди посміхається нам7. Прямо перед нами.
Окрім того, Він пообіцяв: “Милість Моя не відійде від тебе”8.
Але понад усе Божа любов є безпосередньою. Разом з Павлом я свідчу про те, що ніщо не може “відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі”9. Навіть наші гріхи, які хоча й можуть відлучити нас від Його Духа на деякий час, не можуть відокремити нас від Його постійної і безпосередньої божественної й батьківської любові.
Ось кілька способів і шляхів, якими “Він негайно благословить [н]ас”10. Тепер, щоб продемонструвати наскільки близькі нам і сучасні ці принципи, я поділюся з вами досвідом двох людей, чиї життя є свідченням безпосередньої великодушності Бога.
З підліткового віку у Емілі були проблеми зі зловживанням певними речовинами. Простий експеримент став звичкою, а звичка зрештою стала залежністю, яка тримала її у полоні протягом років, незважаючи на деякі періоди благополуччя. Емілі старанно приховувала свою проблему, особливо після того, як стала дружиною і матір’ю.
Початок її визволення зовсім не був схожий на визволення. Одного разу вона проходила звичайний медичний огляд, а через хвилину швидка вже везла її до реабілітаційного центру. Вона почала панікувати, коли подумала про те, що її відлучать від дітей, чоловіка, домівки.
Тієї ночі, наодинці у холодній, темній кімнаті, Емілі лежала в ліжку і плакала. Її здатність мислити зменшувалася, аж поки тривога, страх і гнітюча темрява заполонили ту кімнату і оволоділи її душею. Емілі дійсно думала, що помре тієї ночі. На самоті.
У тій відчайдушній ситуації Емілі якимось чином знайшла в собі силу скотитися з ліжка і стати на коліна. Без будь-якого позування, яке інколи в минулому було частиною її молитов, Емілі повністю віддала себе Господу, коли відчайдушно благала: “Дорогий Боже, Ти потрібен мені. Будь ласка, допоможи мені. Я не хочу бути на самоті. Будь ласка, допоможи мені витерпіти цю ніч”.
І негайно ж, як Він зробив з Петром давнини, Ісус простяг Свою руку й схопив її потопаючу душу11. Емілі сповнили почуття дивовижного спокою, сміливості, упевненості і любові. Кімната вже не була холодною, вона знала, що не була на самоті, і вперше в житті з тих пір, як їй виповнилося 14, Емілі знала, що все буде гаразд. “Пробуди[вшись] до Бога”12, Емілі мирно заснула. І таким чином ми бачимо, що “якщо ви покаєтеся і не закамʼянієте серцями вашими, негайно великий план викуплення буде здійснений для вас”13.
На зцілення і остаточне визволення Емілі пішло багато часу---місяці лікування, тренувань і консультацій, протягом яких її підтримувала, а інколи й несла Його великодушність. Та великодушність продовжувала бути з нею, коли вона зі своїм чоловіком і дітьми увійшла в храм, щоб навіки запечататися разом. Так само як і народ Зарагемлі, тепер Емілі дякує, коли розмірковує про безпосередню великодушність Бога і Його силу, які визволили її з полону.
А зараз, історія з життя іншої сміливої віруючої людини. 27 грудня 2013 року Алісія Шредер радісно привітала своїх дорогих друзів Шона і Шарлу Чілкот, які несподівано завітали до неї. Шон, який також був єпископом Алісії, передав їй свій мобільний телефон і з серйозністю сказав: “Алісіє, ми любимо тебе. Тобі необхідно відповісти на цей дзвінок”.
То дзвонив Маріо, чоловік Алісії. Він був у віддаленому районі з деякими з їхніх дітей на довгоочікуваній поїздці на снігоходах. Сталася страшна аварія. Маріо серйозно постраждав, а їхній 10-річний син Кейлеб помер. Коли Маріо в сльозах розповів Алісії про смерть Кейлеба, шок і жах, з якими мало хто з нас будь-коли стикнеться, охопили її. Вона впала. Паралізована невимовними муками, Алісія не могла ані поворухнутися, ані говорити.
Єпископ і сестра Чілкот швидко підняли і підтримували її. Деякий час вони плакали і глибоко сумували разом. Після цього єпископ Чілкот запропонував дати Алісії благословення.
Те, що сталося потім, не можливо зрозуміти без знання про Спокуту Ісуса Христа і безпосередню великодушність Бога. Єпископ Чілкот м’яко поклав свої руки на голову Алісії і, з тремтінням у голосі, почав говорити. Алісія почула дві фрази, ніби-то Сам Бог говорив їх. Перше, що вона почула, було її ім’я---Алісія Сьюзан Шредер. Потім вона почула, як єпископ прикликає владу Всемогутнього Бога. У ту мить---при простому висловленні її імені і Божої сили---Алісія сповнилася невимовним миром, любов’ю, втішенням і, якимось чином, радістю. І вони залишилися з нею.
Звичайно ж, Алісія, Маріо та їхня сім’я все ще оплакують Кейлеба і сумують за ним. Це дуже тяжко! Під час кожної розмови з нею очі Алісії наповнюються сльозами, коли вона розповідає про те, як сильно любить свого маленького хлопчика і наскільки сумує за ним. Її очі залишаються вологими, коли вона розповідає про те, як Великий Визволитель підтримував її протягом кожної миті того випробування, починаючи з Його безпосередньої великодушності у моменти її найглибшого розпачу, та й зараз---яскравою надією милого возз’єднання, яке вже “не за горами”.
Я розумію, що інколи події життя створюють розгубленість і турбулентність, які можуть ускладнити отримання, розпізнання або утримання того виду полегшення, яке отримали Емілі та Алісія. Я пройшов через подібне. Я свідчу, що у такі моменти те, що ми просто живемо, і є ніжним та могутнім проявом безпосередньої великодушності Бога. Пам’ятайте: стародавній Ізраїль було зрештою визволено “Тим Самим Богом, Який зберіг[ав] їх”14 з дня у день.
Я свідчу, що Ісус Христос---Великий Визволитель; у Його ім’я я обіцяю, що якщо ви звертаєтеся до Нього зі справжнім бажанням та зі щирими намірами в серці, то Він визволить вас від усього, що погрожує знецінити ваше життя чи зменшити вашу радість або знищити їх. На це визволення може знадобитися більше часу, ніж ви б хотіли---можливо, усе життя або навіть довше. Тому, щоб дати вам втішення, сміливість і надію, які будуть підтримувати і зміцнювати вас до того дня остаточного визволення, я висловлюю до вас свою повагу і свідчу про безпосередню великодушність Бога, в ім’я Ісуса Христа, амінь.