Тренування наших духовних м’язів
Подібно до того, як недостатньо читати і дізнаватися про м’язи, щоб їх розвивати, також недостатньо читати і дізнаватися про віру без принципу дії, щоб розвивати віру.
Я вдячний за благословення мати фізичне тіло, яке є дивовижним даром від нашого Небесного Батька. Наші тіла мають понад 600 м’язів1. Багато м’язів потребують тренування для того, щоб бути у хорошій формі для виконання наших повсякденних дій. Ми можемо розширити наші розумові зусилля, коли читаємо і дізнаємося про наші м’язи, але ми будемо дуже розчаровані, якщо думаємо, що це зробить їх сильнішими. Наші м’язи зміцнюються тільки тоді, коли ми використовуємо їх.
Я усвідомив, що духовні дари діють так само. Вони також потребують тренувань для того, щоб зростати. Наприклад, духовний дар віри---це не просто почуття або настрій; це принцип дії, який часто з’являється в Писаннях у поєднанні зі словом виявляти2. Подібно до того, як недостатньо читати і дізнаватися про м’язи, щоб їх розвивати, також недостатньо читати і дізнаватися про віру без принципу дії, щоб розвивати віру.
Коли мені було 16, мій найстарший брат Іван, якому тоді було 22 роки, одного дня прийшов додому і поділився певними новинами з сім’єю. Він вирішив охриститися в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Наші батьки подивилися на нього дещо скептично, а я пам’ятаю, що не дуже розумів, що ж відбувалося. Рік чи два потому він поділився ще більш несподіваними новинами: він вирішив служити місіонером Церкви, що означало, що ми не зможемо бачити його протягом двох років. Мої батьки були не дуже задоволені цими новинами; однак я бачив чітку рішучість, яка збільшила моє захоплення ним і прийнятим їм рішенням.
Через кілька місяців, поки Іван служив на місії, я мав нагоду спланувати канікули з деякими однокласниками. Ми хотіли відсвяткувати кінець шкільного навчання і провести кілька днів на пляжі.
Я написав листа своєму брату-місіонеру, в якому також повідомив його про мої плани на літні канікули. Він відповів і повідомив, що служить у місті, яке знаходиться по дорозі до нашого пункту призначення. Я вирішив, що було б добре зупинитися там і відвідати його. Лише пізніше я дізнався, що сім’ї не слід відвідувати свого місіонера.
Я все запланував. Я пам’ятаю, як сидів в автобусі і думав про все те, що ми з Іваном робитимемо того гарного сонячного дня. Ми б поснідали, потеревенили, погралися у піску, позасмагали---то був би дійсно чудовий день!
Коли автобус прибув до терміналу, я побачив Івана, який стояв поруч з іншим юнаком, і обидва були вдягнені у білі сорочки з краватками. Я вийшов з автобусу, ми обійнялися, і він познайомив зі своїм напарником. Не гаючи ні миті, я розповів моєму брату про мої плани на день, але я навіть і не здогадувався про те, що запланував він. Він подивився на мене, усміхнувся і сказав: “Добре! Однак нам потрібно дещо зробити спочатку. Підеш з нами?” Я погодився, думаючи про те, що у нас буде достатньо часу, щоб насолодитися пляжем пізніше.
Того дня протягом більше 10 годин я ходив по вулицях того міста з моїм братом і його напарником. Я увесь день усміхався людям. Я вітав людей, яких ніколи у своєму житті не бачив. Ми говорили з усіма, стукали в двері незнайомців і відвідували людей, яких мій брат зі своїм напарником навчали.
Протягом одного такого візиту мій брат зі своїм напарником навчали про Ісуса Христа і план спасіння. Несподівано Іван зупинився і подивився на мене. На мій подив він ввічливо попросив мене поділитися своїми думками стосовно того, чого вони навчали. У кімнаті стало тихо, всі дивилися на мене. З певними труднощами я нарешті підібрав слова і поділився своїми почуттями стосовно Спасителя. Я не знав, чи те, що я говорив, було правильним чи неправильним. Мій брат мене не виправляв; натомість, він подякував мені за те, що я поділився своїми думками і почуттями.
Протягом тих годин, проведених разом, мій брат зі своїм напарником не витратили і хвилини на те, щоб навчати мене, однак я отримав більше знання тоді, ніж протягом усіх моїх попередніх розмов з ним. Я був свідком того, як вирази обличчя людей змінювалися, коли вони отримували духовне світло у своєму житті. Я бачив, як дехто знайшов надію у посланнях і дізнався, як служити іншим та забути про себе і свої власні бажання. Я робив те, про що навчав Спаситель: “Коли хоче хто йти вслід за Мною,---хай зречеться самого себе”3.
Пригадуючи той досвід, я розумію, що моя віра зросла того дня, тому що мій брат дав мені можливість застосувати її на практиці. Я виявляв її, коли читав Писання, шукав людей, щоб навчати, свідчив, служив іншим тощо. Нам так і не вдалося позасмагати того дня, але моє серце було засмагле світлом з небес. Я навіть не побачив і піщинки з пляжу, але відчув, що моя віра зростала як гірчичне зерно4. Я не провів той сонячний день як турист, але я отримав чудовий досвід, і, навіть того не усвідомлюючи, був місіонером---навіть не будучи членом Церкви!
Можливості для зміцнення духовних м’язів
Завдяки відновленню євангелії ми можемо усвідомити, як Небесний Батько допомагає нам розвивати духовні дари. Більш імовірно, що Він дасть нам можливості, аби розвивати ті дари, аніж просто дасть їх нам без будь-яких духовних або фізичних зусиль. Якщо ми перебуваємо в гармонії з Його Духом, то навчимося розпізнавати ті можливості і діяти відповідно.
Якщо ми прагнемо більшого терпіння, то, можливо, нам доведеться виявляти його на практиці, поки ми чекаємо відповіді. Якщо ми прагнемо мати більше любові до своїх ближніх, то можемо отримати її, коли сідаємо поруч з новою людиною в Церкві. Так само і з вірою: коли в нашому розумі з’являються сумніви, щоб просуватися вперед, нам потрібно довіряти Господнім обіцянням. Таким чином ми тренуємо духовні м’язи і робимо їх джерелом сили в нашому житті.
Можливо, це не буде так легко спочатку; це навіть може стати великим випробуванням. Ці слова Господа, сказані через пророка Моронія, стосуються нас і сьогодні: “І якщо люди прийдуть до Мене, Я покажу їм їхню слабкість. Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними; і достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають [або тренують] віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них”5.
Я вдячний за мого брата Івана, який не просто поділився євангелією зі мною, але також непрямо попросив мене жити за нею і розпізнати мої слабкості. Він допоміг мені прийняти запрошення Господаря: “Іди вслід за Мною!”6---робити те, що робив Спаситель, прагнути того, чого прагнув Спаситель, і любити, як Спаситель любить нас. Через кілька місяців після того мого місіонерського досвіду я вирішив охриститися і також служити на місії.
Давайте приймемо це запрошення Президента Рассела М. Нельсона і зі справжнім наміром прийдемо до Спасителя7, визначаючи ті м’язи, яким потрібні духовні вправи, і починаючи їх тренувати. Це забіг на довгу дистанцію, марафон, а не спринт, тож давайте не забувати про ті малі, але постійні духовні вправи, які зміцнять ті важливі духовні м’язи. Якщо ми хочемо збільшити віру, то давайте робити те, що вимагає віри.
Я свідчу, що ми---діти люблячого Небесного Батька. Його Син, Ісус Христос, любить нас. Він прийшов у цей світ, щоб показати нам шлях, а потім добровільно віддав Своє життя, щоб дати нам надію. Спаситель запрошує нас наслідувати Його досконалий приклад, виявляти нашу віру в Нього і Його Спокуту та розвивати всі духовні дари, якими ми були благословенні. Він---це шлях. Про це моє свідчення в ім’я Ісуса Христа, амінь.