Цього достатньо
“Може сім’я святих жити вічно” (Збірник дитячих пісень, с. 188).
Ґрунтується на справжніх подіях
Карлітос витер сльози з очей. Його матуся хворіла вже протягом багатьох місяців. Нарешті тато переконав її, що слід поїхати до міста, яке знаходилося за багато кілометрів від їхнього маленького села в Чилі, й відвідати лікаря. Після багатьох аналізів лікар сказав, що у матусі Карлітоса рак.
Мама не збиралася себе жаліти. “У мене все ще багато роботи”,—сказала вона.
Одного разу двоє юнаків з Північної Америки зайшли до їхнього маленького дому. “Ми з Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”,—сказав один з них ламаною іспанською мовою.
Матуся уважно слухала і час від часу ставила запитання. Вона відраз ж прийняла послання цих молодих людей. “Це—істина”,—сказала вона.
Незважаючи на хворобу, яка спричиняла сильні болі, матуся була налаштована прийняти хрищення і конфірмацію.
У суботу вранці вся сім’я пішла до невеличкого дому зборів, де старійшина Метцер охристив маму. Вона вся тремтіла, коли вийшла з христильної купелі.
“Матусю, тобі холодно,—сказав Карлітос і обхопив її руками.— Тобі треба піти додому і зігрітися”.
Матуся захитала головою. “Цього недостатньо. Я залишуся, поки мене не конфірмують. Як я можу відчувати холод, якщо мене зігріває євангелія?” Її було конфірмовано членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Але матусі лише цього було недостатньо. Вона робила все можливе, щоб татусь і Карлітос також пізнали відновлену євангелію, як і вона. “Якщо ви будете молитися, ви пізнаєте істину, про яку розповідають місіонери”,—казала вона їм.
Старійшини навчали їх євангелії Ісуса Христа. Татусеві слід було відмовитися від цигарок. Карлітос слухав, як старійшини навчали, й відчував спокій, що огорнув його серце. Він почав відчувати те тепло, про яке говорила мама.
За місяць тато кинув палити. Невдовзі після цього і татусь, і Карлітос були хрищені й конфірмовані. Ще через кілька тижнів тато отримав священство Ааронове. Карлітос мав зачекати ще три роки, перш ніж зможе отримати священство.
Матуся була дуже слабкою, але їй завжди вдавалося ходити до церкви й відвідувати в селі тих, хто хворів.
“Ми є членами Божої Церкви, але цього недостатньо”,—матуся сказала одного разу татові й Карлітосу.
“Що нам потрібно робити зараз?”— запитав Карлітос. Йому подобалося вивчати євангелію і він хотів у всьому жити за нею.
“Нам потрібно запечататися у храмі”,—сказала мама.
Найближчим до них був храм у Сантьяго. Але в них не вистачало грошей на дорогу. Якщо татусь заробляв трохи більше грошей, усі вони витрачалися на ліки для матусі.
Тож мама створила “храмовий” глечик. Вона поставила його біля дверей. Монетки, які вона туди вкидала, накопичувалися, і зрештою сім’я мала досить грошей на подорож. У храмі їхня сім’я запечаталася на час і на вічність.
Мама сяяла від радості. “Цього достатньо”,—сказала вона.
“Я знаю, що землю було створено і що Господню Церкву було відновлено, щоби сім’ї могли бути запечатані і піднесені”.
Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Зміцнення шлюбу”, Ліягона, трав. 2006 р., с. 36.