2007
Спогади про Айову
Липень 2007 року

Спогади про Айову

Керолайн Х. Бензлі

Ручні візки і піонери, які йшли в Сіон, стали символом міграції святих останніх днів і розбудови Церкви.

Одного літнього ранку 1856 року 16-річна Джанетта Макбрайд вирушила з Айови до долини Солоного озера.

Її подорож почалася за кілька місяців до того, коли вона разом із своєю сім’єю залишила Англію і перетнула Атлантичний океан на кораблі. Діставшись Сполучених Штатів, вони продовжили подорож залізницею до Айова-Сіті, найзахіднішої точки залізничних шляхів.

У Айова-Сіті сім’я Джанетти приєдналася до святих, які збиралися із силами і готували все необхідне для останньої частини подорожі—переходу протяжністю 2 тис. 90 км з ручними візками. Джанетта Макбрайд увійшла до загону Мартіна—одного з семи загонів, які залишили Айова-Сіті в період з 1856 по 1857 роки.

На захід

Минуло 150 років. 9 липня 2006 року ще один загін з ручними візками залишає Айова-Сіті.

Цього разу до загону входять 70 юнаків та дівчат з колу Айова-Сіті, шт. Айова. Одягнувшись у одяг, який носили піонери, з ручними візками, завантаженими всім необхідним, ці молоді люди зібралися в Мормонському парку ручних візків якраз за містом Айова-Сіті—в тому самому місці, з якого вирушив перший загін з ручними візками рівно 150 років тому, 9 червня 1856 року. Дивлячись на захід, вони не можуть не думати про перших піонерів, які стояли в цьому ж місці так давно.

Камерон Хансен з Першого приходу Айова-Сіті думає про свою четверту прабабусю Джанетту Макбрайд. 14-річному Камерону майже стільки ж років, скільки було Джанетті, коли вона вирушила пішки до Сіону.

“Мені приємно думати, якою щасливою вона була б, якби побачила, що я це роблю,—каже Камерон.—Я сподіваюся, що вона пишається тим, що її сім’я досі залишається вірною Церкві”. Камерон знає, що його подорож буде значно коротшою і легшою, ніж подорож Джанетти, але він все ще відчуває вдячність за цю можливість згадати і вшанувати своїх предків.

Анна Шанер з філії Фейрфілд також вдячна за можливість вшанувати піонерів. Її вражає те, що вони йшли у прикордонні території, не знаючи, чи виживуть. Анні додають багато сил ці люди, які, за її словами, “мали віру в те, що повинні були робити, і сміливість здійснити це”.

Цей перехід дає велику можливість всьому Айова-Сіті вшанувати своїх предків. Незалежно від того, чи мали вони у своєму роду піонерів, що йшли із ручними візками, чи ні, молоді люди є членами Церкви, отже, піонери з ручними візками є їхніми духовними предками.

Чому саме Айова?

Сьогодні Айова-Сіті знаходиться в серці середнього заходу Сполучених Штатів, але 150 років тому це був прикордонний район, крайня точка, куди ходив потяг. Більшість новонавернених, які таборували поза Айова-Сіті в 1856 році, були емігрантами з Європи. Вони вже довго подорожували, і в них було недостатньо грошей, щоб купити вози і все необхідне. Люди в Айова-Сіті толерантно ставилися до святих останніх днів, і в щоденниках піонерів розповідається про вияви доброти жителів Айови.

Коли Президент Бригам Янг оголосив, що подорожування з ручними візками є дешевшим і швидшим способом дістатися Сіону, ці святі були сповнені рішучості випробувати цей спосіб. Перший загін з ручними візками вирушив з Айови 9 червня 1856 року.

Більшість загонів з ручними візками безпечно здійснили виснажливий перехід до долини Солоного озера, але для групи, в якій ішла Джанетта Макбрайд, тобто для загонів Мартіна і Віллі, подорож була більш важкою. Обидва загони постраждали від ранніх сніговіїв, і понад 200 чоловік померли. Їхня подорож вимагала великої жертви, яку було можливо принести лише маючи віру в Небесного Батька і в Його план. Ця ж сама віра була стимулом для всіх загонів з ручними візками, які торували свій шлях у Сіон.

Похід з ручними візками 2006 р. був одним із заходів святкової програми на честь святкування 150-ї річниці, виявом пошани до віри піонерів. Члени Церкви з колу Айова-Сіті провели такі заходи, як науковий симпозіум, фестиваль піонерів та духовний вечір для представників різних релігійних конфесій. Ці події вшановували не лише піонерів з ручними візками, але і жителів Айови, які допомагали їм.

Йти за пророком

Після переходу, що тривав увесь довгий день в горах Айови, молодь нарешті мала можливість поміркувати над подіями цього дня. Емма Полі перечитує Етер 12—розділ, де йдеться про віру, який вона запам’ятала завдяки заняттям у семінарії.

“Я не знаю, чи дійшла б я до самої Юти,—каже Емма, —але піонери змогли це зробити, і я знаю, що це було завдяки їхній вірі. Усе велике досягається вірою”.

Віра піонерів з ручними візками дала їм силу відгукнутися на заклик Президента Бригама Янга зібратися в долині Солоного озера. Їхній приклад допоміг молоді з Айова- Сіті виконувати пораду пророка в наш час.

Юнаки, такі як Камерон Хансен, можуть іти за пророком, наприклад, виконуючи програму “Наш обов’язок перед Богом. Як він пояснює: “Коли я думаю про піонерів і про їхню жертву, це викликає в мені бажання виконати вимоги програми, щоб я також міг іти за пророком”.

Ці молоді люди знають, як важливо іти за пророком, і з нетерпінням чекають, коли зможуть побачити його наступної неділі на вогнику, присвяченому вшануванню піонерів. Можливість почути голос пророка буде кульмінацією святкування.

Перші піонери, мабуть, відчували таке ж збудження, коли йшли в долину Солоного озера, знаючи, що з кожним кроком вони були ближчими до свого провідника і до того, щоб почути його голос.

“Це ніби скарб, який чекає на мене в кінці”,—каже Скайлар Хансен з Першого приходу Айова-Сіті.

Закінчивши перехід, молодь з Айова-Сіті тепер ближче підходить до свого скарбу, але вони ще не наблизилися до нього. Наступний день—субота, і все ще залишається багато роботи.

Вияв вдячності

Весь 2006 рік члени Церкви з колу Айова-Сіті постійно служили тим, хто потребував допомоги в їхній місцевості. У такий спосіб члени Церкви виявляли вдячність громаді, яка допомагала тим першим святим.

І сьогодні молодь отримала можливість служити. Хоча 6:30 ранку—це досить рано, Марк Гумберт з Першого приходу Айова-Сіті сказав, що вчорашній похід дійсно допоміг йому встати й почати служіння. “Той похід допоміг мені згадати, що було найважливішим,—сказав він,—і мені було легко служити”.

Не лише Марк мав велике бажання служити. Незважаючи на заливний дощ, відчувалося радісне збудження, коли молоді люди по черзі відвідували будинки для літніх людей, мили поліцейські машини, розкладали продукти в притулках для бездомних і прибирали в парку.

Служачи таким чином, вони хоч трохи могли віддячити місту, яке допомогло першим святим.

Історія з ручними візками—це моя історія

Після походу в п’ятницю і служіння в суботу молодь раділа неділі—дню, коли вони зможуть почути і побачити пророка. Сидячи разом із сім’ями на вогнику, присвяченому вшануванню піонерів, хлопці і дівчата вдячні, тому що по-новому оцінили історію піонерів. Слова Президента Гордона Б. Хінклі надихають їх робити свій внесок у спадок віри, залишений тими піонерами. Він каже їм: “Ми завжди повинні згадувати тих, хто сплатив таку страшну ціну, закладаючи основи цієї великої роботи останніх днів”.

Піонери, які залишили Айова-Сіті в 1856 році, раділи б, почувши про сучасних піонерів, які живуть в колі Айова-Сіті. Можливо, їх би надихнула віра сучасної молоді, яка намагається жити за євангелією в такому нестабільному світі.

Анна Шанер, наприклад, докладає всіх зусиль, щоб бути праведним прикладом для своїх друзів і близьких. Її віра дає їй силу, необхідну для того, щоб залишатися на шляху. Вона каже: “Те, що зробили піонери, багато значить для мене, тому що вони зробили це заради мене. Це —моя історія”.

Історія загонів з ручними візками

Далі подано коротку історичну довідку про загони піонерів з ручними візками:

  • Президент Бригам Янг дав настанову святим останніх днів подорожувати з ручними візками, тому що це було дешевше за перехід у критих возах, і набагато більше святих могли вирушити у подорож.

  • Загалом вирушило 10 загонів з ручними візками у період з 1856 по 1860 роки.

  • Святі подорожували залізницею до Айова- Сіті, шт. Айова. Після належного спорядження 7 з 10 загонів з ручними візками вирушили з Айова-Сіті. Решта загонів вирушили з Флоренса, шт. Небраска.

  • Більшість учасників загонів з ручними візками були емігрантами з Європи. Вони прибули з Англії, Уельсу, Шотландії, Ірландії, Данії, Швеції, Норвегії, Швейцарії та Італії.

  • Крім загонів Віллі та Мартіна, які вирушили пізно й потрапили в ранні сніговії, загони з ручними візками проходили шлях майже без втрат.

  • Хоча загони з ручними візками долали багато труднощів, віра багатьох залишалася міцною. Присцилла М. Еванс із загону Банкера казала: “Люди сміялися з нас, коли ми йшли, тягнучи за собою візки, але погода була хорошою, дороги —прекрасними, і хоча я хворіла, а вночі ми були дуже стомлені, ми все ж таки йшли славетним шляхом до Сіону”.

З LeRoy R. Hafen and Ann W. Hafen, Handcarts to Zion (1960).