Церковне різноманіття ламає стереотипи

Афро-американський єпископ в Гарлемі молиться зі своєю громадою. У Маямі сусіди входять до яскраво-жовтої каплиці і вітають одне одного гаїтянською. У Солт-Лейк-Сіті вчитель викладає китайською в класі вивчення Біблії. А тим часом у Флориді ціла громада “співає” слова гімну Американською мовою жестів. А в Каліфорнії маленька дитина виголошує свій перший виступ у Початковому товаристві і робить це іспанською.

Ця картина разюче відмінна від того стереотипного образу, який склався в багатьох людей, що члени Церкви у Сполучених Штатах є виключно білими представниками середнього класу з Юти. Однак вона точно передає різноманітність спільноти членів Церкви, що розкривається й далі, відображаючи широкий спектр культур та традицій.

Це різноманіття не залишилося без уваги ЗМІ, заголовки яких майорять: “Мормони займають центри великих міст—Церква приваблює більше темношкірих і латиноамериканців” у виданні Philadelphia Inquirer, “Церква ІХСОД шукає собі прихильників у центрах великих міст” у Denver Post, “Віра, що не розрізняє кольорів” у Chicago Reporter, “Мормонам у Гарлемі не вистачає місця” у New York Times.

Джейн Шиппс, почесний професор історії та релігієзнавства в Університеті Індіани, каже, що журналісти часто телефонують їй, здивовані зростанням Церкви в центральних частинах міст. “Де мормони?”—запитують вони. Я кажу їм: “Вони скрізь”.

У Сполучених Штатах, наприклад, понад 150 громад святих останніх днів спілкуються загалом 20-ма різними мовами, у тому числі польською, навахо, російською, іспанською і німецькою.

Своїм зростанням Церква переважно завдячує глобальній волонтерській місіонерській програмі—найбільшій у своєму роді у світі. Понад 52 тис. місіонерів навчають у 347 місіях у більш ніж 140 країнах.

“Ми докладаємо всіх зусиль, щоб поширювати послання, яке приносить надію,—каже старійшина Ерл С. Тінгі з президентства сімдесятників.—Ми ділимося посланнями, які допомагають сім’ям. Ми даємо надію, як батько може бути батьком, мати—матір’ю, і все це основується на вченнях Ісуса Христа”.

У той же час старійшина Тінгі не проминув згадати про унікальність вірувань Святих останніх днів у християнському світі. Він каже, що Церква є ані католицькою, ані протестантською, а відновленою давньою Церквою Ісуса Христа.

Церква стала також більш різноманітною в міжнародному плані. Більше половини всіх членів Церкви тепер живуть поза межами Сполучених Штатів. Ця особлива віха в історії була досягнута в лютому 1996 року.

Ця 13-мільйонна всесвітня спільнота святих останніх днів вражає в порівнянні з тими шістьма членами Церкви в квітні 1830 року, коли Джозеф Сміт організував Церкву на півночі штату Нью-Йорк.

Таке зростання серед розмаїття культур і націй стало основним викликом для Церкви. Щоб відповісти на нього, Церква перекладає Писання, сесії конференції, супутникові трансляції, навчальні матеріали, журнали, програмне забезпечення, матеріали на веб-сайті та інші матеріли на понад 100 різних мов. Внаслідок цього її система перекладу є однією з найбільших подібних мереж у світі.

У 2000 році під час виступу у Національному прес-клубі у Вашингтоні, федеральна округа Колумбія, Президент Церкви, Гордон Б. Хінклі, сказав, що зростання Церкви супроводжується серйозними викликами. “По-перше, це навчання місцевого провідництва,—зауважив Президент Хінклі.—По-друге, … це забезпечення місць поклоніння, оскільки ми стрімко зростаємо”.

Для забезпечення потреби у більшій кількості місць для поклоніння щороку по всьому світу зводяться сотні нових споруд.

Але навчання провідництва у громадах, де жоден член Церкви не має тривалого досвіду в Церкві, приносить особливі виклики. У деяких країнах, де Церква встановилася зовсім нещодавно, окремі провідники отримали керівницькі посади лише через кілька місяців після приєднання до неї. Цим новим провідникам практично нема на кого рівнятися.

Усвідомлюючи цей виклик, Церква встановила територіальні офіси по всьому світу, підпорядковані генеральним авторитетам. Вони регулярно зустрічаються з новими місцевими провідниками і вчать їх їхньою власною мовою.

Крім цього, зі стрімким зростанням приходить необхідність єднання святих останніх днів багатьох культур. Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав, що зростаюча різноманітність серед членів Церкви є лише станом Церкви, а не її метою. Справжня мета—єдність, а не розмаїття. “Ми проповідуємо єдність у середовищі святих і толерантність до індивідуальних відмінностей, яких не уникнути, у віруваннях і поведінці представників різних народів”.

Внаслідок цього по всьому світу ведеться робота з навчання святих останніх днів доктринам Церкви і навчання місцевих провідників без нав’язування американської культури.

“Іноді наша культура і західна культура дуже відрізняються,—каже Сеунг Хвун Ко, член Церкви із Сеула (Корея),—але коли ми говоримо про євангелію Ісуса Христа—це для нас спільне”.