Подолання мовного бар’єру
Члени Церкви по всьому світу звертаються до Господа у пошуках шляхів спілкування з братами і сестрами в євангелії.
Коли Казуе Хорікамі ще в юності переїхала з рідної Японії на Гаваї, у неї не було потреби вивчати англійську мову. Вдома вона розмовляла японською, ходила за покупками в місця, де проживало багато япономовних мешканців, а пізніше працювала гідом для японських туристів. Єдине місце, де вона інколи стикалася з мовним бар’єром, була церква—сценарій, знайомий багатьом святим останніх днів. Але навіть у церкві вона почувала себе затишно, подружившись із чотирма сестрами, які розмовляли її рідною мовою.
Після того як сестра Хорікамі прожила понад 25 років на Гаваях, її покликали президентом товариства допомоги у приході. Така перспектива її налякала. “Більшість сестер розмовляли лише англійською, а решта спілкувалися самоанською чи тагальською,—згадує вона.— На той момент я могла розуміти інші мови досить добре, але не відчувала впевненості, коли розмовляла ними. Хоча я розуміла більшість того, що казали сестри, проте не знала, як зможу служити, якщо не можу навіть поговорити з ними”.
Сестра Хорікамі знала, що мовні курси—це не вихід із становища. У неї просто не було на них часу. Вона висловила своє занепокоєння президенту колу під час співбесіди для отримання храмової рекомендації. “Я сказала йому, що боюся—не лише відповідальності, але й виникнення непорозуміння”,—розповідала вона. Президент колу замислився, а потім сказав, що сестрі Хорікамі не слід турбуватися про мову, принаймні зараз. “Просто виконуйте свою роботу якнайкраще”,—сказав він. Вона пообіцяла, що буде.
Минуло кілька днів, і коли сестра Хорікамі була у храмі, їй пригадалася історія про те, як Петро ходив по воді (див. Матвій 14:22–33). “Я зрозуміла, що поки буду в полоні страхів, то потону,—сказала вона.— Але якщо я довірюся Спасителю, тоді Він допоможе мені зробити неможливе”.
“Неможливе” почалося з простих, проте великих зусиль. Сестра Хорікамі пригадувала, як довгий час вивчала список сестер Товариства допомоги. “Коли я вивчала прізвище кожної з сестер, то помічала, як з’являються думки стосовно певної сестри, і я відчувала спонукання, яким саме чином можу їй служити. Коли я діяла відповідно до спонукання, то з подивом відкривала для себе, якими конкретними й особистісними були ті підказки.
Ось так я і почала,—продовжувала вона.— За кілька місяців ті невеличкі вчинки переросли у піклування і турботу, які не лише я виявляла сестрам, але і сестри виявляли мені”.
Згодом сестра Хорікамі таки вивчила англійську мову, але вона відразу ж визнає, що найбільше в служінні допомагав Дух, а не вправність в оволодінні мовами. “Я зрозуміла, що Дух не знає мовних бар’єрів,—зазначає сестра Хорікамі.— Він промовляє до всіх нас таким чином, щоб ми могли зрозуміти”.
Як і сестра Хорікамі, члени Церкви по всьому світу відчували розчарування і самотність, які можуть виникати через мовні бар’єри. Але як і сестра Хорікамі вони та їхні провідники можуть звертатися до Господа по допомогу. Наступні ідеї стосовно подолання мовних бар’єрів надійшли від членів та провідників Церкви з усього світу.
Зрозуміти, що мова—це другорядне
Подолання мовних бар’єрів—це знайоме випробування для Франкфуртського Німецького колу, де є члени Церкви з понад 80 країн. Але, за словами президента Акселя Лаймера, мова має другорядне значення.
Президент Лаймер, сім’я якого не розмовляла німецькою, коли вони переїхали до Франкфурта, зазначає, що його діти й діти з інших сімей—найкращий тому приклад. “Їх ніколи не зупиняв той факт, що вони не розуміють одне одного,—каже він.— Вони все одно гралися з іншими дітьми. Для них різниця в мові взагалі не мала значення. Вони ще не навчилися бути упередженими чи боятися”.
Президент Лаймер каже, що багато англомовних місіонерських подружніх пар, які служать у покликаннях приходу в цьому колі, також не переймаються різницею в мові. “Багато з цих подружніх пар не розмовляють німецькою, але,—каже він,—вони діляться власним досвідом, виконуючи свої доручення, і цим надають суттєву допомогу. Сестри служили в яслах, у класах початкового товариства, бібліотекарями, у тому числі організовували бібліотеки там, де вони раніше не існували. Дехто з братів служив провідником групи первосвящеників, фінансовим секретарем і домашнім учителем. Вони беруть участь в уроках (хтось перекладає їхні зауваження) й інколи навіть навчають.
Спільна євангельська основа—найчастіше це все, що потрібно людям,—продовжує президент Лаймер.—Я спостерігав за розмовами в холі, учасники яких не володіли мовою співбесідника, але якимось чином люди знаходили порозуміння. Ви можете говорити про щось важливе, незалежно від знання мови: “Я люблю Господа. Я піклуюся про братів і сестер. Я хочу допомогти”.
Допомагайте людям почувати себе затишно
У багатьох випадках приходи і філії можуть зробити так, щоб люди почували себе затишно. Наприклад, у приході Мак-Калі в Гавайському Гонолульському колі Недільна школа проводиться вісьмома мовами (чуукезькою, англійською, японською, корейською, маршалійською, понпейською, іспанською і тагальською), тоді більшість членів приходу можуть чути євангельське вчення своєю рідною мовою. Крім того, якщо членів приходу запрошують молитися на причасних зборах чи на уроках, вони роблять це своєю рідною мовою, якщо не готові зробити це мовою, якою розмовляє більшість присутніх.
Окремі класи Недільної школи відіграють важливу роль, однак кіл Мак-Калі докладає значних зусиль, щоб планувати заходи, які зблизять людей. Регулярні події, такі як щорічний міжнародний фестиваль страв, культурні шоу під час спільних молодіжних заходів, мікронезійський хор (крім хору приходу), а також квартальні “ohana night” (сімейні вечори), де весь приход святкує унікальний культурний спадок членів Церкви, наголошуючи на тому, що вони мають спільний духовний спадок.
“Усі ми—діти Небесного Батька,—каже Марло Лопес, єпископ приходу Мак-Калі.— У Його очах немає різниці між расами або мовами. Любов Божа поширюється на всіх, і ми є лише знаряддям, щоб навчати Його любові”.
Вживайтеся в культуру країни, в якій живете
У той час як багато людей хочуть не забувати рідну мову й кращі традиції своєї культури, члени Церкви також можуть багато знайти для себе, вивчаючи мову й культуру тієї місцевості, в якій зараз живуть. До цього закликає президент Ерік Маландейн з Паризького Французького Східного колу, у складі якого є члени Церкви з усього світу. “Як правило, провідники заохочують членів Церкви, які живуть тут, вивчати французьку мову,—каже президент Маландейн.— Це допоможе їм вдосконалюватися професійно, духовно і особисто”.
Членів Каліфорнійського Західного колу в Сан-Франциско також закликають оволодівати навичками спілкування іншими мовами. Крім англомовних приходів, до колу входять три особливі мовні підрозділи (китайський, самоанський і тагальський), щоб члени Церкви, які розмовляють цими мовами, могли вивчати євангелію рідною мовою. Але провідники колів і приходів також заохочують членів Церкви брати участь у гуртках з вивчення розмовної іноземної мови. Невеличкі групи людей зустрічаються двічі на тиждень, щоб оволодіти основами розмовної англійської. Головна мета уроків—навчити таким фразам: “Як дістатися до лікарні?” або “Де найближча зупинка автобуса?” І оскільки багато членів колу є також першим поколінням святих останніх днів, деякі заняття англійської зосереджені на основних принципах євангелії, таких, наприклад, як молитва чи ведення домашнього сімейного вечора.
“Питання мови є для нас серйозним випробуванням, але ми над ним працюємо і досягаємо певних успіхів,—каже Рональд Діллендер, президент колу.— Ми будемо продовжувати працювати, навчати і давати членам Церкви можливість брати участь у кожній конференції колу, показі талантів, проведенні навчання—в усіх подіях. Ми хочемо, щоб кожен міг брати участь в усьому, що пропонує Церква і євангелія. Це надзвичайно важливо”.
Працюйте разом
Президент Філадельфійського Пенсільванського колу Брент Олсон каже, що мовний бар’єр є причиною виникнення багатьох складнощів—від проведення співбесід для отримання храмової рекомендації, до перекладу виступів і молитов під час причасних зборів. Але все змінюється, коли члени колу виявляють привітність і толерантність.
Президент Олсон каже: “У нас є девіз, який ми часто повторюємо в нашому колі: кожного, хто входить у двері каплиці, послав Господь. Коли наше ставлення до нових людей є саме таким, ми розуміємо, що додаткове зусилля, докладене до того, щоб кожен був залученим, не є тягарем. Просто це є втіленням євангелії в життя”.
Хоча Клендонський приход в Оклендському Новозеландському колі Манурева вважається англомовним підрозділом, його члени також розмовляють маорійською, ніуеанською, самоанською, тонганською мовами та місцевими діалектами, і ще кількома мовами, поширеними на островах Кука. Провідники приходів намагаються бути подібними до Доброго Пастиря, Який знав кожну вівцю зі Своєї отари, “якою б мовою вони не розмовляли”,—каже єпископ Ганс Кей.
Наприклад, пари для домашнього і візитного вчителювання призначаються після молитовного обдумування. Пара може бути сформована так, що один брат розмовляє лише рідною мовою, а інший—крім рідної, володіє ще й англійською. Коли ці двоє братів працюють разом під час домашнього вчителювання, перший брат здобуває більшу впевненість в оволодінні англійської мови. Можливо, пізніше він зможе прийняти доручення виступати на причасних зборах.
Визнавати, що Господь вважає нас правомочними виконувати Його роботу
Франсіско Айрес Ерменегільдо приєднався до Церкви у рідному Ріо-де-Жанейро в Бразилії, коли йому був 21 рік, а пізніше служив на місії в Сан-Пауло. Після одруження з Кальєю вони в 2002 році переїхали до Сіднея, Австралія. У 2006 році Франсіско покликали президентом філії Гайд-Парк для неодружених дорослих. Президент Ерменегільдо був приголомшений не лише тому, що все ще вивчав англійську мову, але й тому, що серед членів філії були вихідці з понад 10 країн, і багато з них також все ще вивчали англійську.
“Маю визнати, що ми відчували свою невідповідність, коли нас покликали піклуватися про філію Гайд-Парк,—каже Ерменегільдо.— Здавалося, що мовний бар’єр нездоланний, і ми молилися, просячи в Господа допомоги. Але я зрозумів, що Господь надихає, навчає і зміцнює тих, хто залучений до розбудови Його царства”.
Президент Ерменегільдо не лише визнає, що Господь спрямовує його особисте життя, але й бачить, як це відбувається в житті членів його філії—багато з яких, як і він, є першим поколінням у Церкві.
“Кожен з нас потрапив сюди в цей період свого життя не випадково”,—каже він. За його словами, кожен член філії має можливість зміцнювати свідчення, служити в покликаннях, ділитися євангельським посланням з друзями й близькими.
“Ми віримо, що пророцтва про те, що євангелія наповнює всю землю,—збувається,—каже президент Ерменегільдо.— Члени філії є і будуть провідниками, у якій би частині світу вони не жили. Допомагати в підготовці таких провідників—це великий привілей. Така підготовка здійснюється, коли ми навчаємо й піклуємося про членів філії”.
Бути єдиними серцем і розумом
“Я впевнений, що служіння і робота в приході, де є таке розмаїття культур і мов—це благословення, а не випробування,—каже єпископ Ганс Кей з Клендонського приходу.— Бог змішав мови людей під час будівництва Вавилонської башти, але ми можемо прагнути того, чого досягли люди в місті Еноха: бути одного серця і одного розуму й перебувати в праведності”. (Див.Буття 11:1–9; Мойсей 7:18).
Саме на таку єдність звертав увагу Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008): “Ми стали великою всесвітньою Церквою, і тепер переважна більшість членів нашої Церкви має можливість брати участь у цих зібраннях … однією великою сім’єю, говорячи багатьма мовами, живучи в різних землях, але маючи одну віру, одне вчення й одне хрищення”1. ■
Навіть коли члени приходів і філій не розмовляють однією мовою, вони можуть подолати бар’єри і досягти єдності.
Ілюстрації Кері Генрі