Банкнота в 20 марок
Адаптовано з виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга–Айдахо, що відбувся 12 березня 2002 року. Щоб прочитати повний текст виступу англійською мовою, зайдіть на сайт www.byui.edu/Presentations/Transcripts/Devotionals/2002_03_12_Packer.htm.
Понад 30 років тому мені і на той час старійшині Томасу С. Монсону доручили організувати кіл для військовослужбовців у Європі. Ми зустрілися в Берхтесгадені, Німеччина, розташованому високо в Баварських Альпах. Колись там була штабквартира Адольфа Гітлера, збудована в неймовірно красивому місці. Мабуть, важко знайти на землі людину, яка і за характером, і за цілями так би нагадувала диявола, як Адольф Гітлер. Я подумав, що ми повернемо цьому місцю його колишню красу, зібравшись для того, щоб організувати кіл Сіону.
Після того як ми закінчили обряд висвячення і завершили процес організації, нам було доручено поїхати у Берлін для проведення конференції колу. З Берхтесгадена, що знаходився високо в Альпах, нам потрібно було спуститися до Мюнхенського аеропорту.
Ми дісталися до аеропорту задовго до вильоту літака, який мав злітати о 10 ранку. Але нас затримував туман. Майже 12 годин ми сиділи в аеропорту, слухаючи оголошення. Нам обіцяли, що туман скоро розвіється. Але він тримався.
Того вечора близько 10-ї години в аеропорт приїхали двоє місіонерів. Ми вже зрозуміли, що літаки не літатимуть. Вони сказали нам, що опівночі з Мюнхена до Берліна відходить потяг. Старійшини відвезли нас до вокзалу, допомогли придбати квитки й посадили в потяг, який відправлявся близько опівночі й прибував у Берлін близько 10 ранку.
Коли потяг уже рушив, один з юних старійшин запитав: “Чи є у вас хоч якісь німецькі гроші?”
Я заперечно похитав головою.
Він сказав: “Краще вам мати якусь суму”. Вже біжучи за потягом, старійшина витягнув з кишені банкноту в 20 марок і дав мені.
У той час Залізна завіса була дуже “залізною”. Потяг зупинився в Хофі на кордоні між Західною і Східною Німеччиною. Паровозні бригади помінялися. Всі члени бригади із Західної Німеччини залишили потяг. Їх замінила бригада зі Східної Німеччини. Потім потяг рушив Східною Німеччиною до Берліна.
Уряд Сполучених Штатів щойно розпочав видавати паспорти на 5 років. У мене був новий паспорт з терміном на 5 років. Перед поїздкою ми пішли, щоб поновити паспорт моїй дружині, але нас відіслали, сказавши, що паспорти з терміном на 3 роки були так само дійсні, як і з терміном на 5. Термін дії її паспорта закінчувався лише через 2 роки.
Десь о другій ночі кондуктор, який виглядав як військовослужбовець, увійшов і попросив показати квитки, а потім, помітивши, що ми не німці, попросив наші паспорти. Я не люблю давати свій паспорт, особливо коли до мене ставляться не дуже привітно. Але він узяв його. Рідко буває, щоб людина мені не подобалася. Але цей чоловік був винятком! Я не бачив більш похмурого, огрядного і неприємного чоловіка.
Ми не знали німецької. В купе нас було шестеро: моя дружина, поруч з нею сидів німець, а навпроти, майже торкаючись наших колін, сиділи ще три німці. Усі ми про щось розмовляли. Коли увійшов кондуктор, усі замовкли.
Почалася розмова і я знав, про що він говорить. Він не приймав паспорт моєї дружини. Два чи три рази він виходив і повертався.
Нарешті, не знаючи, що робити, я відчув натхнення і дав йому ту банкноту в 20 марок. Він поглянув на неї, взяв і повернув нам паспорти.
Наступного ранку, коли ми прибули в Берлін, біля потяга нас зустрічав один з членів Церкви. Я мимохіть розповів йому про нашу пригоду. Раптом він став дуже серйозним. Я спитав: “Що трапилося?”
Він сказав: “Я навіть не знаю, як пояснити те, що ви сюди дісталися. Зараз Східна Німеччина—єдина країна у світі, яка відмовляється приймати паспорти з терміном дії на 3 роки. Для них паспорт вашої дружини є недійсним”.
Я сказав: “Що вони могли б зробити?”
Він відповів: “Висадити її з потяга”.
Я сказав: “Хіба б вони змогли висадити нас з потяга?”
Він відповів: “Не нас. Лише її!”
Я уявив собі, як хтось намагається висадити мою дружину з потяга о другій ночі десь посеред Східної Німеччини. Я не впевнений, чи знав би, що мені робити. Лише пізніше я дізнався, як то було небезпечно і що то були за обставини особливо для моєї дружини. Про неї я піклуюся набагато більше, ніж про себе. Нам загрожувала дуже серйозна небезпека. Ті люди, паспорти яких не приймалися, були заарештовані й утримувалися у в’язниці.
Наше життя скеровується
А тепер про те, до чого я все це веду: тим старійшиною, який дав мені 20 марок, був Девід А. Беднар, юний старійшина, який служив у Південній Німецькій місії і який зараз є членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
То чому ж той юний старійшина з Сан-Леандро, шт. Каліфорнія, вручив мені ту банкноту в 20 марок? Якщо ви це зрозумієте і зрозумієте, чим є життя, то ви дійсно зрозумієте все, що необхідно знати про життя члену цієї Церкви. Ви зрозумієте, що наше життя, насправді, нам не належить. Воно скеровується. І якщо ми живемо так, як маємо жити, тоді відчуємо турботу про себе. Я не думаю, що він знав, навіщо це робить. Ті 20 марок прирівнювалися шести доларам. А шість доларів для старійшини—це сума!
Ідучи дорогами життя, ви побачите, що таке трапляється, якщо тільки ви живете так, як повинні жити.
Якщо ви зрозумієте, чим є Дух, то ніколи не будете самотніми. В книзі Учення і Завіти 46:2 сказано: “Незважаючи на те, що написано, завжди давалося старійшинам Моєї Церкви від початку і завжди даватиметься, проводити всі збори, як їх направляє і веде Святий Дух”.
Ваше духовне тіло
Учення, подане в Писаннях і одкровеннях, каже нам, що ми—дуальні істоти. Ми знаємо, що є дух і тіло. “Дух і тіло [коли вони навічно поєднані, стають] душею людини” (УЗ 88:15). Отже, ви складаєтеся з двох частин. Усередині вашого тіла є дух.
У вас є духовне тіло; ваш розум існував завжди (див.УЗ 93:29). Це важко зрозуміти. Ми будемо жити вічно. Я сподіваюся, що ви вірите в це. У Воскресінні ми будемо жити вічно. Цього не може статися, якщо це не стосується і нашого минулого—того, що ми жили вічно в минулому. Ми тут посередині чогось вічного.
Я думаю про той день, коли мій дух залишить тіло. Коли відбудеться те “розділення” і ваше тіло відійде [в могилу], ми поглянемо на ваш дух, і що ж ми побачимо? Як буде виглядати ваш дух?
Хтось із вас буде схожий на ідеального спортсмена—з досконалими пропорціями, здатного виконати будь-що! У вас прекрасні фізичні тіла. Якби ми відділили тіло від вашого духа, то який вигляд мали б ваші духи? Якщо будете вивчати [Писання], молитися і відчувати [Духа], ви дізнаєтеся, що можете мати красиве тіло і безпомічний, слабкий дух. З іншого боку, у вас може бути тіло з дуже обмеженими функціями, однак, згідно з вічним ходом речей, ви можете тренувати і навчати свій дух, щоб він сягнув вічної цінності.
Ви можете чекати на день, коли ваше тіло буде відділено від вашого духа. Ваш дух—молодий, трепетний, красивий. Навіть якщо ваше тіло постаріло, хворіє, скалічене або знесилене, то коли дух і тіло возз’єднаються у Воскресінні,—ви будете славетними. Тоді ви будете прославлені.
Я знав чоловіка—він був одним з найвеличніших людей, відомих мені,—якому доручили групу непутящих юнаків. Вони завжди були там, де не повинні були бути, а там, де їм слід було б бути, їх ніколи не було. Згодом мудрому і винахідливому провідникові вдалося долучити їх до класу Недільної школи. Учителем був цей літній чоловік—звичайнісінький скромний дідусь. Крім того, він був наверненим з Європи й не дуже добре розмовляв англійською. Хлопці хихикали: “Наш учитель? Він?” Ці хлопці, мабуть, славилися тим, що виводили з себе будь-якого вчителя.
Потім, як розповідав мій друг, щось сталося. Той учитель почав говорити, і всі вони почали слухати. Мій друг сказав: “Ми могли гріти свої руки біля вогню його віри”. Це означало, що в тому старому виснаженому тілі, яке не могло позбутися акценту, жив могутній дух.
Під час Воскресіння тіл—порох земний, тілесну нашу частину—буде відновлено і зроблено могутньою відповідно до сили духа.
Святий Дух вестиме нас
Якщо ви можете зрозуміти, як діє Дух, тоді з вами все буде добре. Навіть все зло зібране разом—якби його можна було перетворити на щось подібне до темного жахливого лазерного променя і сфокусувати на вас, то і тоді воно не могло б вас знищити, якби ви тільки якимось чином не дозволили цього зробити.
У процесі навчання “Початок премудрости—мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму” (Приповісті 4:7).
Переконайтеся, що ви навчаєтеся не лише тому, що лежить на поверхні. Якщо ви знаєте лише те, що читаєте і що можете почути—тоді ви знаєте небагато. Митті благоговіння є такими дорогоцінними, коли ви розмірковуєте і відчуваєте. Ось чому храми є настільки важливими. Ви можете піти до храму і бути поза світом.
Господь обіцяє, що коли ви отримуєте Святого Духа, “Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Іван 14:26).
Щось ви будете робити автоматично, майже мимоволі. Навіть не думаючи про це, ви помітите, що вас спонукав і скеровував Святий Дух. Ось чому той юний старійшина, навіть не знаючи чому, вийняв 20 марок з гаманця й біг за потягом, коли той уже рушив, щоб дати їх мені. Він врятував нас від великої біди.
Колись і ви щось будете робити, а потім подивитеся назад і зрозумієте, що вас було скеровано. І ви отримаєте застереження. Це застереження буде таким: “Не ходи туди! Не роби цього!” Вас буде попереджено: “Не йди з ним! Не йди з нею! Не залишайся з ними!” А потім: “Будь з цими людьми!” Ви отримаєте спрямування і Господь буде за вами спостерігати.
Я знаю, що євангелія істинна, що Ісус є Христос, що Він живий і ця Церква є Його Церквою. Знайдіть у світі таке місце, де ви можете не ніяковіючи, не вагаючись сказати собі: по-перше, що ви приймаєте євангелію Ісуса Христа, а по-друге—те, ким ви є, більш важливо за те, що ви робите. Те, що ви робите, за умови спрямування [з небес], перетворить вас на те, ким ви є і ким ви можете бути. ■
Ілюстрація Грегга Торкельсона
Чому той юний старійшина вручив мені ту банкноту в 20 марок? Якщо ви це зрозумієте, ви зрозумієте, що наше життя, насправді, нам не належить. Воно скеровується. Старійшину, який дав мені 20 марок, звали Девід А. Беднар. Той юний місіонер з Південної Німецької місії зараз є членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів.
Фотоілюстрація Метью Рійєра
Фотографія Гонконзького Китайського храму Крейга Дімонда; фотоілюстрація Джона Люка