Не дозволяйте лаятися
У 1962 році я та 11 моїх однокласників з Престона, Айдахо, вступили в національну гвардію. Базовий курс навчання нагадував канікули, поки ми не прибули у Форт-Орд, що в Каліфорнії.
Ми потрібні були один одному, щоб виживати в нових армійських умовах і захищатися від нещадного натиску з боку інших новобранців, багато з яких брутально лаялися і, здавалося, не мали й уявлення про моральність. Я шукав кожної нагоди, щоб бути разом зі своїми приятелями-святими останніх днів, щоб бути під захистом від образ тих новобранців.
По завершенню базового курсу навчань мене та двох моїх колишніх однокласників залишили у Форт-Орді, щоб ми продовжили навчання з польового зв’язку. Не пройшло багато часу, як двоє з тих кремезних грубих новобранців розпочали в навчальному класі змагання, щоб побачити, хто з них скаже щось наймерзенніше і найвульгарніше. Кожний ранок, після підйому, вони мали викрикувати непристойності так голосно, щоб всі в казармах чули їхні брудні слова.
Одного ранку я став перед ними і, прагнучи цього вже більше не чути, почав вимагати, щоб вони замовкли. Збиті з пантелику, вони націлили тепер цю свою гидоту на мене, обзиваючи мене різними словами. А потім попередили, що для мене краще буде не попадатися самому їм під руку.
Пізніше того ж ранку, збираючи сміття, я опинився між казармами. І тут я побачив, що хтось прямує до мене. Це був один з тих новобранців, які погрожували мені.
Коли він підійшов до мене, я був готовий до найгіршого. Але він почав казати, як поважає мене і що він хоче бути таким же сміливим, щоб жити так, як я. Він зізнався, що його батьки були б дуже розчаровані, якби дізналися, як він живе. Він сказав, що ніколи більше не буде казати погані слова у моїй присутності. Потім він розвернувся і пішов.
Проходячи повз наступну казарму, я побачив другого парубка, що йшов до мене. Він наблизився і вибачився за те, що вчинив. Він також сказав, що дуже поважає мене, і висловив надію, що й сам колись житиме так, як був навчений.
Якось на вихідні, коли мої приятелі-святі останніх днів були у звільненні, ці двоє юнаків запросили мене піти з ними та їхньою групою в кіно. Коли ми йшли гуртом вулицею, хтось з них почав лаятися. І тоді ці двоє кремезних новобранців сказали групі, щоб не було ніяких лайок, поки я буду з ними.
Після кіно, коли група вирішила зайти в клуб трохи випити, мої друзі вибачились, сказавши, що збираються провести цей вечір зі мною. Коли ми залишилися самі, вони почали розпитувати мене про мою сім’ю та до якої церкви я ходжу, що так допомагає молодим людям укріпитися в моральних нормах, за якими наша група святих останніх днів жила. Я відповів на їхні запитання й розповів про Церкву.
Я дізнався, що небеса підтримують сміливих і благословляють тих, хто відстоює те, що є правильним. ■
І тут я побачив, що хтось прямує до мене. Це був один з тих новобранців, які погрожували мені.