Служіння в Церкві
Покликані і рукопокладені на служіння
Процедура офіційного надання покликання у Церкві не є завершеною без рукопокладання, яке здійснюється належною владою священства.
У видінні, яке пророк Джозеф Сміт і Сідні Рігдон отримали 16 лютого 1832 року в Гайрамі, шт. Огайо, ми знаходимо ці слова втішення і підбадьорення:
“Я, Господь, є милостивим і благодатним для тих, хто боїться1 Мене, і з радістю шаную тих, хто служить Мені в праведності та істині до кінця.
Великою буде їхня винагорода і вічною буде їхня слава” (УЗ 76:5–6).
Упродовж свого членства в Церкві постійно зростала моя вдячність за розуміння того, що означає бути покликаним Богом, і за обіцяні благословення, які ми отримуємо, коли приймаємо Господнє запрошення служити Йому.
Коли провідники, перш ніж дати покликання служити, моляться, щоб знати волю Господа, вони отримують відчуття впевненості, яке є підтвердженням правильності дій. Не лише важливо, але й приємно отримати через молитву свідчення про те, що нас було покликано Богом. Через Своїх служителів Господь запрошує нас брати участь у Його роботі, щоб ми змогли більше пізнати й полюбити Його (див. Мосія 5:13).
Коли ми отримуємо покликання служити, то можемо відчувати, що для нас це непосильно. Те ж саме відчував і Енох, коли Господь дав йому завдання вести й навчати людей (див. Мойсей 6:31). Слова “Мій Дух на тобі, отже, усі твої слова Я виправдаю” (Мойсей 6:34) мали надати Еноху впевненість, коли він здобув бачення того, як Господь дасть йому сили виконати це священне доручення. Далі в Писаннях сказано, яким величним провідником став Енох, коли “ходив з Богом” (Мойсей 6:39). Досвід Еноха є цінним уроком для кожного з нас, коли ми служимо в Господній Церкві.
Принцип рукопокладання покликаних на служіння озвучується в пораді Господа Мойсею, коли Він давав Мойсею настанову: “покла[ди] свою руку на [Ісуса Навина]. … І даси на нього з влади своєї” (Числа 27:18, 20).
Завдяки цьому встановленому Богом взірцю ми можемо піднятися над своїми особистими слабкостями, обмеженнями і навіть спротивом. Замисліться над тим, що сталося з Нефієм і Легієм, синами Геламана: “Святий Дух Бога зійшов з небес і увійшов у їхні серця, і вони наче сповнилися вогнем, і вони могли говорити дивовижні слова” (Геламан 5:45; див. також вірші 17–19).
Навчання з допомогою Духа
В одкровенні пророкові Джозефу Сміту Спаситель ставить таке запитання: “Отже, Я, Господь, ставлю вам таке запитання—на що саме вас було висвячено?”2 (УЗ 50:13). Господь відповідає: “Проповідувати Мою євангелію Духом, саме Втішителем, Якого було послано навчати істині” (УЗ 50:14).
Зрозуміло, що існують обмеження щодо способу навчання священних істин.
“Пам’ятайте, те, що сходить з висоти, є священним і має промовлятися з обережністю, і зі стриманістю, що від Духа” (УЗ 63:64).
“Істинно Я кажу тобі, той кого висвячено Мною і послано вперед проповідувати слово істини, проповідує він його Духом істини чи якимось іншим шляхом?
І якщо це відбувається якимось іншим шляхом, це не від Бога” (УЗ 50:17–18).
Коли нас у Церкві покликають бути провідником або вчителем, наше завдання полягає в тому, щоб навчати слову Бога з допомогою Духа Божого, а не “філософіям людським, змішаним з Писаннями”3. Подібно до Еноха, Нефія, Легія ми також можемо отримати допомогу згори, через спонукання Святого Духа.
Ми можемо вважати, що достатньо лише почути або прочитати інформацію стосовно якогось вчення або принципу. Але такий підхід відображає відсутність розуміння того, що глибше усвідомлення принципів приходить внаслідок особистого одкровення (див. Йов 32:8). Замисліться над таким натхненним спостереженням Гайрума Сміта, брата пророка: “Проповідуйте перші принципи євангелії—проповідуйте їх знову і знову. Ви побачите, що кожного дня у вас з’являтимуться нові ідеї, вам буде їх відкрито у яскравішому світлі. Ви зможете сприймати їх з більшим розумінням, аж доки не пізнаєте їх повністю”4.
Брати приклад зі Спасителя
Наш найкращий приклад в усьому—це Господь Ісус Христос, про Якого написано:
“І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його.
Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні” (Mатвій 7:28–29; див. також Joseph Smith Translation, Matthew 7:36–37).
Алма, великий пророк Книги Мормона, був взірцем у застосуванні такого підходу: “І ось, оскільки проповідування Слова мало велику силу вести людей робити те, що було справедливим—так, це мало сильніший вплив на свідомість людей, ніж меч або щось інше, що траплялося з ними—тому Алма подумав, що було б доцільно, аби вони випробували силу слова Бога” (Aлма 31:5).
Коли ми отримуємо священний обов’язок навчати євангелії, наслідуймо взірець Спасителя і проголошуймо разом з Ним: “Наука Моя—не Моя” (Іван 7:16).
Фотоілюстрація Метью Рійєра