Ті, хто врятувалися, допомагають іншим
Навіть після того як у кінці вересня 2009 року тропічний ураган спричинив повені в столиці Філіппін—Манілі—та прилеглих регіонах, руйнування не припинилися. Їм не настав кінець і після тайфуну Парма, який пронісся над північними районами Філіппін усього через вісім днів потому. Руйнуванням не настав кінець і після того, як Парма змінив курс. Лише через кілька днів потому, після тропічної зливи стався зсув ґрунту, який знову завдав шкоди.
Однак святі на Філіппінах, навіть ті, які боролися з наслідками попередніх штормів, не чекали на третій і останній удар Парми, й почали допомагати постраждалим.
Жертвувати тим, що було врятовано
Місто Параньяке, розташоване поблизу Маніли, постраждало від тайфуну Кетцана в кінці вересня. У розпал стихії єпископ одного з чотирьох місцевих приходів, незважаючи на повінь, яка піднялася майже у зріст людини, поплив на пінопластовій кришці від кулера, щоб допомогти евакуювати три сім’ї. Наступного дня причасні збори відмінили, однак багато членів того приходу, що постраждав, хоча й самі боролися з наслідками тайфуну, зустрілися в домі зборів у піжамах, шортах і куртках та принесли з собою продукти й одяг, щоб роздати постраждалим. Приблизно за дві години вони обійшли всі сім’ї в приході, перевірили, чи все у них гаразд і надали необхідну допомогу.
Потім, усього через дві ночі після того, як ці члени церкви ходили серед уламків своїх сіл, члени Церкви в Параньяке зібралися в місцевому домі зборів і упакували 26 мішків з одягом. Вони його посортували й склали в індивідуальні пакети, щоб передати в дар.
“Це був один з незабутніх домашніх вечорів для багатьох сімей нашого приходу”,—сказав єпископ Франко Адвінкула.
Одна сестра, сім’я якої була дуже нужденною, зателефонувала єпископу, щоб запитати, як вона може передати свій внесок. “Я просто онімів і не міг знайти слів,—каже єпископ Адвінкула.—Однак я відчув, що не повинен позбавляти цю добру сестру можливості допомагати”.
Знову і знову допомагати
Коли ураган Кетцана обрушився на Метро Маніла, президент Філіппінського округу Аламінос, Порферіо Балуте старший, сказав, що відчув сильне спонукання попросити членів свого округу допомогти сусідньому району на півдні. На той час багато членів Церкви в окрузі Аламінос все ще долали наслідки тайфуну Імонг, який вразив цю територію чотири місяці тому, у травні 2009 року. Той тайфун завдав найбільших фінансових збитків з усіх тайфунів, що вражали міста західної частини Філіппін. Багато членів Церкви заробляли на життя рибальством або городництвом, а всі їхні засоби до існування було знищено повінню.
Хоча президент Балуте боявся просити надто багато від тих, кому й так було нелегко, однак висловив своє прохання.
Того вечора члени Церкви прийшли у дім зборів і принесли 21 мішок з одягом, мішок продуктів і 1500 філіппінських доларів.
Коли через тиждень ураган Парма вразив на цей раз північну частину країни, члени Церкви з округу Аламінос знову відгукнулися і зібрали більше одягу, продуктів та грошей. Дехто з них пожертвував своїм часом, щоб піти й віднести всі ті речі постраждалим.
“Ми просто хотіли допомагати,—сказав президент Балуте.—Ми ніколи не думали, що зберемо так багато. Наша віра зросла, любов до ближнього стала міцнішою, свідчення—потужнішими, а розуміння любові Спасителя і Його Спокути—глибшим”.
Безкорисливість і оптимізм
Старійшина Кендалл Айрес, який разом зі своєю дружиною служить за програмою Постійного фонду освіти, був покликаний наглядати і організовувати розподіл необхідних речей. Він описує єдність філіппінських святих у наданні допомоги.
“Це було дивом—спостерігати за тим, як люди, які найбільше втратили, знаходять втішення в тому, щоб повернутися й допомагати іншим, які так само сильно постраждали,—каже старійшина Айрес.—Я почав розуміти, як діють слова “загубити своє життя, щоб знайти його”, як ніколи раніше. Для мене це більше не теологія, а реальність. Є набагато більше запитів з проханням взяти участь у наданні допомоги, ніж нам потрібно. Потік речей і пропозицій про допомогу—неймовірний. Це просто одкровення”.
“Філіппінці у своїй більшості дуже життєрадісні,—каже старійшина Бенсон Місалуча, територіальний сімдесятник у Філіппінській території. Заміть того, щоб дивитися на склянку й думати, чи вона напівповна чи напівпорожня,“ми дивимося на неї і кажемо: “Яка чудова склянка, навіть якщо в ній немає води”.
Перекинуті або напівзатоплені машини залишилися там, де їх застала повінь, спричинена тайфуном у Пангасінані. Члени Церкви допомагають тим, хто в нужді, хоча й самі зазнали втрат.
Фотографія Нейта Лейшмана