Ділитися євангелією, ділячись собою
Найкращий спосіб ділитися євангелією—це жити за нею.
Дехто з нас абсолютно невимушено ділиться євангелією. Але багатьом з нас робити це не так просто. Насправді, ми можемо навіть боятися розповісти про євангелію друзям, сім’ї чи сусідам, хоча й знаємо, як важливо це робити.
Більше того, іноді, думаючи про місіонерську роботу, ми надто зосереджуємося на методі, заході чи кінцевому результаті, а не на тому, щоб зосередитися на допомозі людині. Проблема в тому, що коли, докладаючи зусилля, ми забуваємо про людину, ці зусилля можуть сприйматися як примусові або нещирі.
Може бути кращий спосіб.
І цей спосіб полягає в тому, щоб стати більш наверненим до євангелії—кожному з нас—і дати можливість прикладу нашого життя і дружньому спілкуванню відкрити шлях. Чим більше наверненими ми стаємо, тим комфортніше ми почуваємо себе у своїй релігії і зростає наше бажання зробити так, щоб і інші відчули радість від благословень євангелії. Коли це відбувається, ми починаємо розповідати про євангелію більш невимушено.
Насправді, ми можемо навіть не усвідомлювати, що ділимося євангелією. Коли ми переходимо на вищий рівень сповнених віри послідовників Христа, то важко не помічати вплив, який це справляє на наші вчинки, мову й навіть вираз обличчя. “Ваші добрі справи будуть помічені іншими,—каже старійшина Расселл М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— Ваші очі можуть випромінювати світло Господа. З цим сяйвом ви будете більш підготовлені до запитань”1.
Живе свідчення
У книзі Проповідуйте Мою євангелію: Путівник для місіонерського служіння сказано: “Спаситель указав шлях. Він подав досконалий приклад і повелів нам стати такими, як Він (див. 3 Нефій 27:27)”2. Коли члени Церкви пізнають Христа і прагнуть розвивати Його якості у своєму житті через силу Його Спокути, вони більше уподібнюються до Христа і таким чином отримують більшу здатність приводити до Нього інших людей3.
Одна новонавернена зі штату Вайомінг, США, каже, що зацікавилася євангелією лише завдяки можливості проводити час з членами Церкви. “Неможливо було забути ту радість, яка завжди їх супроводжувала, і мої почуття під час спілкування з ними,—розповідає вона.— Вони не проповідували мені про Бога словами. Вони проповідували всім своїм єством: стилем життя, прийнятими рішеннями, своїми діями і вмінням реагувати. Коли я дивилася на них, то казала собі: “Саме так я хочу жити. Саме таким я хочу бачити своє життя”.
Коли ми більше звикаємо до впливу євангелії на наше життя, то говорити про цей вплив стає легше, бо нам є про що сказати, і ми можемо розповісти про те, що послання зробило для нас.
Міріам Кріскуоло з Італії зрозуміла, що навіть після встановлення міцних дружніх стосунків із сусідкою вона все ще не знала, як заговорити про євангелію. “Ми проводили багато часу разом, але я не насмілювалася розповісти своїй новій подрузі про євангелію, хоча й знала, що це мій обов’язок”,—розповідає вона.
Але коли розмова про євангелію виникає сама собою, тоді починає щось відбуватися. Міріам згадує: “Саме моя дочка, коли показувала проект Початкового товариства, викликала зацікавленість моєї подруги. “Що таке Початкове товариство”,—запитала вона. Після того запитання у неї з’явилося ще сотня інших. Я дізналася, що вже роками моя подруга щось шукає. Я сказала, що той мир розуму, який вона шукає, можна знайти в нашій Церкві.
Пізніше вона приєдналася до Церкви. Вона стала відповіддю на мої молитви про те, як знайти спосіб ведення місіонерської роботи і показати моїм дітям, як її можна виконувати”.
Спочатку треба подружитися
Як і Міріам, ми іноді відчуваємо, що зобов’язані ділитися євангелією, і це відчуття обов’язку може спонукати до вимушених, неприємних дискусій. Крім того, відчуття обов’язку може пригнічувати нас і зменшувати нашу здатність ефективно пояснювати євангельські принципи.
Найвірогідніше, що нагода успішного ведення місіонерської роботи виникне тоді, коли члени Церкви будуть хорошими, щирими друзями іншим людям. Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Якщо ми не приховуємо свого членства у Церкві з самого початку, … друзі та знайомі приймуть той факт, що це частина нашого єства”4.
Ми будемо більш успішними місіонерами, підключаючи євангелію до вже існуючих дружніх стосунків, замість того, щоб основувати дружні стосунки з думкою про те, щоб розповісти про євангелію. Еліана Вергес де Лерда, член Церкви в Аргентині, познайомилася зі своєю подругою Анабель, коли їм обом було по шість років. Дружба зміцніла, коли вони разом пішли до школи. Увесь той час Еліана ніколи не приховувала, що була членом Церкви.
“Мені було дуже приємно говорити з Анабель про євангелію, хоча ми й не належали до однієї віри”,—каже вона.
Коли дівчаткам було по 14 років, Анабель погодилася послухати місіонерів, але вирішила, що не буде христитися.
Еліана була розчарована, але це не стало на заваді їхній дружбі, так само як і не зупинило їх розмов про євангелію. Через кілька років Еліана запросила Анабель відвідувати разом з нею семінарію. Під час уроку Анабель дуже сильно відчула Духа. Коли через кілька днів Еліана готувалася йти до храму, Анабель сказала їй: “Я обіцяю, що наступного разу піду з тобою”. Невдовзі Анабель охристилася.
Навернення Анабель не відбулося за кілька днів. Знадобилися роки. Процес став можливим завдяки тому, що Еліана, насамперед, була її другом—незалежно від того, чи була Анабель зацікавлена в тому, щоб прийняти євангелію.
Слухати з любов’ю
Дружба, така, як у Еліани і Анабель, часто починається з розуміння, що люди поділяють спільні інтереси, норми або щось інше. Така дружба поглиблюється, коли вони діляться своїм досвідом, почуттями і любов’ю. І, звичайно ж, любов є центральною частиною відновленої євангелії.
Ми, члени Церкви, можемо виявляти Христову любов, проводячи час з нашими друзями на заходах, на служінні та під час розмов з ними. В дійсності, багато людей шукають саме такого друга.
Кажучи про нашу взаємодію з іншими людьми, старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив: “Навіть більш важливим за розмову є слухання. Ці люди—це не безжиттєві об’єкти, замасковані під статистикою хрищень. Вони—діти Бога, наші брати і сестри, і їм потрібне те, що ми маємо. Будьте щирими. Будьте уважними. Запитайте цих друзів, що для них має найбільше значення. … А тоді слухайте. …Я обіцяю вам: що-небудь з того, що вони скажуть, завжди висвітлить євангельську істину, про яку ви зможете свідчити і про яку тоді зможете більше навчати”5.
Нам не потрібно бомбардувати наших друзів євангелією. Нам лише потрібно бути хорошими друзями і не боятися ділитися євангельськими поняттями, коли з’являється нагода. Сатана використовує страх, щоб не дати членам Церкви ділитися своїм свідченням. Це потужне відчуття може бути паралізуючим. Президент Ухтдорф зазначав: “Деякі краще б штовхали ручний візок через прерії, ніж підняли тему віри і релігії з їхніми друзями. … Вони переймаються тим, як їх сприймуть, або тим, як це може зашкодити їхнім стосункам”. Далі він продовжує: “Так не повинно бути, тому що ми ділимося приємним посланням—посланням радості”6.
Пророк Мормон навчав: “Досконала любов нехтує всяким страхом” (Moроній 8:16). Якщо ми живемо за євангелією повніше, ми можемо прогнати страх, замінивши його милосердям—чистою любов’ю Христа—виявляючи його нашим друзям, сім’ї та сусідам. Ця любов збільшить наше природне бажання ділитися євангелією7.
Невимушено ділитися євангелією
Дітям Небесного Батька потрібно мати перспективу, яку пропонує євангелія. Життя членів Церкви, які живуть за євангельськими принципами, є свідченням Христової любові. Коли члени Церкви докладають всіх зусиль, щоб стати такими, як Ісус Христос, розвивають міцні дружні стосунки і виявляють милосердя, тоді вони невимушено діляться євангелією, бо вона є частиною їхнього єства. Працюючи над тим, щоб показати іншим, ким вони є, члени Церкви можуть знайти втіху і провід у Спасителевих словах, звернених до Його учнів: “Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!” (Лука 22:32).
Фотоілюстрації Девіда Стокера