Наші домівки, наші сім’ї
Зосередженість на храмі приносить благословення
Немає величнішої роботи за розбудову вічної сім’ї. І ця робота здійснюється у храмі Господа.
Важко сказати, що у своєму житті ми переживаємо з такою ж гостротою, як втрату близької людини. В житті єпископа Річарда Родрігеса і його дружини Рут сталася така втрата. Однак з очима, які бачать, і з вухами, які чують, та завдяки храмовим обрядам вони пережили це випробування з вірою, що наблизило їх до Спасителя, до щастя і до миру.
Як справитися з втратою
Річард і Рут познайомилися, коли працювали на цементному заводі в Асогесі, невеличкому місті в Андах, неподалік Куенки, Еквадор. Річард був наверненим до Церкви. Кілька років тому він приєднався до неї разом з мамою та братом. На той час Рут не була членом Церкви.
“Коли я зустрів Рут, то вже не зміг її залишити”,—каже він, усміхаючись.
Вони одружилися у 1996 році. Усього через кілька місяців помер батько Рут.
“Через його смерть я впала у глибоку депресію,—розповідає Рут.— Неможливо забути про втрату близької людини. Ви завжди відчуваєте цю втрату”.
У 2001 році померла мати Річарда. І знову втрата спричинила глибокий сум. Однак з роками Річард став більш зрілим у знанні та свідченні про євангелію. Завдяки цьому йому відкрилася втішна перспектива.
“Завдяки євангелії,—розповідає він,—я трохи зрозумів про те, що відбувається з моєю мамою. Я поділився уривком з книги Алма 40:11 з Рут і пояснив, що відбувається з духом, коли він залишає тіло. То було великим втішенням для нас обох”.
Цінувати свободу волі
Однак Рут все ще не виявляла зацікавленості до Церкви, хоча привітно ставилася до членів Церкви та місіонерів. “Я просто не відчувала необхідності змінювати свою релігію”,—каже вона.
Річард вирішив не підганяти справу. “Кожного разу, коли ми говорили про Церкву, розмова закінчувалася погано,—розповідає він.— І коли я тиснув на неї, все йшло погано. Тож я перестав це робити. Я не хотів її примушувати”.
Восени 2001 року місіонери запросили Рут на службу хрищення. Її рішення прийняти запрошення все змінило.
Під час служби сестра, яка христилася, поділилася свідченням. “Вона розповідала про чудеса, які відбувалися в її житті з того часу, коли вона дізналася про Церкву—чудо зцілення, благополуччя і сили”,—пригадує Рут.— Та сестра жила практично сама, однак у неї було те свідчення”.
Рут не розуміла, як жінка, яка долала такі великі труднощі, могла мати таку віру. Це запитання і згода прийняти запрошення на службу хрищення зворушили серце Рут і підготували її до отримання свідчення від Духа.
“Саме тоді я прийняла рішення охриститися. Пізніше, коли ми з Річардом залишилися наодинці, я сказала: “Річарде, як ти поставишся до того, що я у грудні охрищуся?” Більше нічого не потрібно було казати. Я вже була знайома з Церквою і євангелією. Однак мені ще потрібно було прослухати бесіди з місіонерами”.
“Бог готує серця людей,—додає Річард.— Щось ми можемо робити самостійно. Я робив багато чого, однак нічого не сталося, поки Рут не була готова”.
Рут погоджується: “Мені треба було подолати багато труднощів, коли ми одружилися. Коли я нарешті подолала ті труднощі, саме тоді я зрозуміла, що не потрібно чекати ще одного дива в житті. Саме тоді я була готова до хрищення”.
Долати випробування з вірою
Хрищення Рут у грудні 2001 року змінило фокус в житті всієї сім’ї. З тією зміною прийшла духовна сила і благословення, які ведуть їх до сьогодні.
“Ми запечаталися у храмі 28 червня 2003 року,—розповідає Річард.— Завдяки цьому в наше життя прийшло багато благословень. Наші двоє старших дітей були до нас запечатані, а двоє наступних—народилися у завіті. Наші діти є благословенням”.
Річард розповідає, що вірне служіння у Церкві принесло в сім’ю злагоду: “Ми з дружиною разом несемо тягарі. У нас були труднощі та випробування, але ми змогли разом їх подолати. У нас однакові вірування. Оскільки ми запечатані у храмі, то знаємо, що, витерпівши з вірою, ми зможемо отримати Господню допомогу”.
Зосередженість на храмі змінює приход
Коли Рут охристилася, було лише 25 членів Церкви у підрозділі, який на той час називався філія Асогес. Зараз це приход, у якому на причасні збори часто приходить більше 75 чоловік.
“Зміцнюючи сім’ї, ви зміцнюєте кожного окремо,—каже Рут.— Коли члени Церкви дотримуються заповідей і слухаються того, чого навчають провідники, ми зміцнюємо наші сім’ї і приходи. Це так, ніби кожна сім’я є цементом, що тримає приход разом, аби він міг зростати”.
Як єпископ, Річард сприяє зміцненню сімей шляхом укладання і дотримання храмових завітів і частого храмового поклоніння. Виявом особливої уваги до цього питання є храмові поїздки приходом до Гуаякільського Еквадорського храму, що знаходиться на відстані п’ятигодинної подорожі.
“Ми їздимо всім приходом якомога частіше,—каже Рут.— Наша мета—щоб кожна сім’я запечаталася у храмі”.
“Поїздки до храму з метою запечатування допомогли сім’ям зростати духовно,—додає Річард.— У останні роки запечаталося багато сімей. А зараз вони готують імена своїх родичів для виконання обрядів за предків. Ті, хто це робить, беруть на себе більше зобов’язання перед євангелією Ісуса Христа і знайшли більше щастя. Храм змінив бачення членів Церкви”.
Зосередженість на храмі змінює кожного окремо
Завдяки священному особистому досвіду сім’я Родрігес здобула могутнє особисте свідчення про храмові завіти і виконання вікарної роботи за предків.
“Ми виконали роботу за моїх дядьків і тіток—братів і сестер мого батька,—розповідає Рут.— Ми відчули, що самі маємо виконувати роботу за нашу сім’ю. Я знаю, що вікарна робота, яку ми виконуємо,—істинна. Я відчуваю великий спокій завдяки роботі, яку ми змогли виконати для наших предків. Це була дуже особлива робота”.
Річард свідчить: “Я люблю виконувати храмову роботу для тих, хто чекає. Це робота на все життя. Це те, що ми хочемо робити”.
Відвідування храму змінило їхню сім’ю. “Коли ми були запечатані у храмі, все радикально змінилося,—розповідає Рут.— Наша духовна сила зросла”.
Річард погоджується: “Для нашої сім’ї це означає більшу сімейну єдність, знання того, що сімейні узи, які, в кінцевому підсумку, є початком і кінцем усього, дають нам сили йти вперед. У житті завжди є випробування. Але з тим баченням, яке дає нам храм, ми можемо протистояти майбутньому по-іншому. Маючи змогу ділитися благословеннями—особливо допомагати іншим сім’ям робити так само,—ми отримуємо велику радість у житті. Я відчуваю, що у нашому домі всі стали більш відповідальними”.
Річард вважає, що рішення сім’ї підготуватися до поїздки в храм, отримати обряди, запечататися, а потім повернутися для виконання вікарної роботи для предків було одним з найбільших благословень. “Коли ми виявляємо віру і приймаємо відновлену євангелію Ісуса Христа, а особливо їдемо до храму для отримання запечатувальних та спасительних обрядів завдяки священству, життя людей змінюється,—каже він.— Людина, яка отримує храмові завіти, вже не буде такою, як раніше”.
Фрагмент картини Вічне місто, художник Кіт Ларсон © 2000; фотографія Гуаякільського Еквадорського храму зроблена Джане Бінгем
Вгорі: Річард і Рут Родрігес зі своїми дітьми (зліва): Марія Юдіт, Хорхе, Річард молодший і Фредді. Вони були запечатані у Гуаякільському Еквадорському храмі (справа).
Фотографії сім’ї Джошуа Дж. Перкі