Голоси святих останніх днів
Підвезти на машині, поділитися євангелією
Ілюстрація Аллана Бейкера
Поки я добирався до церкви в неділю вранці, подорож сільською місцевістю Англії була спокійною і мирною. На узбіччі дороги я помітив літню жінку. Мені треба було швидко вирішити, чи зупинитися й запитати, чи не треба її підвезти.
Я відчув, що слід зупинитися. Вона назвала своє ім’я—Мері—і сказала, що тільки-но прибула на це місце. Я усвідомив, що якби вона приїхала на кілька секунд пізніше, або я проїхав на кілька секунд раніше, то ми ніколи не зустрілися б. Усе дивовижно співпало!
Вона сказала, куди їй треба їхати, і це було недалеко від каплиці. Я між іншим сказав, що їду до церкви і запитав, чи вона чула про нашу Церкву. Вона відповіла, що вірить у Спасителя, але знає мало про святих останніх днів. Поки ми їхали, я розповідав їй про євангелію.
Коли Мері вийшла з машини, я сказав що знову зможу підвезти її, коли церква закінчиться. Вона погодилася, і ми домовилися зустрітися в каплиці. Коли я зайшов до церкви, то знайшов місіонерів і попросив у них примірник Книги Мормона, щоб подарувати новій подрузі. Пізніше, коли вона прийшла в каплицю, члени Церкви були дружелюбними і ділилися з нею своїми свідченнями.
По дорозі назад я сказав Мері, що вона може дізнатися більше про Ісуса Христа, якщо прочитає Книгу Мормона. Я також сказав їй, де знайти розповідь про прихід Спасителя до нефійців. Хоча її досвід спілкування зі святими останніх днів був невеликим, я знав, що вона щось відчула. Я висадив Мері там, де ми зустрілися. Я не сподівався знову її побачити.
Наступного дня, коли я їхав додому з роботи, через об’їзд мені довелося їхати дорогою, якою я зазвичай не їздив. На мій подив я знову зустрів Мері! Коли вона мене побачила, то усміхнулася. Я радо ще раз підвіз її.
Я більше ніколи не зустрічався з Мері, але коли згадую той випадок, то відчуваю вдячність за надану Господом можливість ділитися євангелією. Я знаю, що Господь благословляє нас відповідно до Його досконалого розкладу.