Пісня для Манон
Те, що спочатку планувалося як вечір розваг, переросло у вияв любові одній молодій жінці.
Ілюстровано Елізабет Тайєр
Молоді жінки були у захваті. А насправді весь приход на півдні Франції був у захваті. Аби зміцнити єдність членів Церкви провідники запланували неформальний захід приходу з обідом і розвагами. Знаючи, що дівчата класів “Вулик”, “Дівчина спілки взаємного вдосконалення” і “Лавр” уже розучували пісні й танці під час своїх заходів, провідники запропонували їм відповідати за розважальну частину заходу.
Тож молоді жінки приходу почали активно проводити репетиції—усі, крім однієї. Манон не зможе виступати. Вона лікується від раку вже більше двох років.
16-річна Манон С. приходила на збори і заходи так часто, як могла, і на її обличчі завжди сяяла усмішка, як би вона не почувалася. Але під час хіміотерапії вона часом почувалася надто слабкою і не могла нічого робити, крім як відпочивати. Члени приходу кілька разів постилися і молилися за неї. Ніхто не сподівався, що вона братиме участь у репетиціях танців.
Але вона могла прийти на захід. То чому б не присвятити вечір Манон?
Особливий вечір
Ідея швидко всіх захопила.
“Ми хотіли, щоб Манон відчула любов і підтримку приходу,—каже 16-річна Емма С.— Якщо наш приход хотів згуртуватися, то хіба можна було знайти кращий спосіб зробити це, ніж виявити свою любов до Манон?”
Увесь приход залучився до підготовки. Сім’ї отримали завдання принести їжу для обіду; сестри Товариства допомоги допомогли пошити костюми для молодих жінок; доросла молодь забезпечила технічну підтримку (освітлення, звук та відеосупровід) для репетицій і концерту; а брати-носії священства допомогли розставити столи та стільці.
Усю цю роботу виконували члени приходу, які живуть на великій відстані одне від одного. “Молоді люди в приході мають тісний духовний зв’язок, але їх розділяє велика відстань,—каже 16-річна Аіола В.— Ми не бачимося в школі, бо живемо в різних частинах міста, тож нам потрібно було докладати величезні зусилля, аби переконатися, що ніхто не забутий”.
“Ми також постійно підтримуємо зв’язок за допомогою мобільних телефонів,—каже 15-річна Інка С.— Ми навчаємо одне одного, розповідаючи про різні випадки в житті. Ми знаємо, що можемо розраховувати одне на одного, і намагаємося показувати хороший приклад одне одному”. Молоді жінки, які люблять бути разом при кожній нагоді, побачили, що репетиції до виступу під час заходу надають додаткові можливості краще подружитися.
“До того як ми почали репетиції, я була досить сором’язлива,—каже Інка.— Я боялася помилитися. Але коли ми танцювали разом, я забувала про сором’язливість. Я знала, що настав час показати приходу, як багато праці ми доклали”.
Манон, зі свого боку, за природою смиренна і тендітна. “Коли вони сказали мені про обід і концерт і що я буду почесною гостею, я подумала, що мені незручно, через те що вони здіймають стільки шуму,—згадує вона.— З іншого боку, я так раділа, що буду там!”
Концерт любові й підтримки
Невдовзі настав той вечір, і то була чудова нагода виявити любов і підтримку Манон. “Звичайно, їжа була прекрасна,—каже Аіола.— Зрештою, це ж Франція!”
А розважальна програма, spectacle (видовище) французькою, відповідала своїй назві. Ігри, вокальний спів і танці були насолодою для глядачів. Потім молоді жінки, зібравшись у об’єднаний хор, представили найкращий номер програми. Вони присвятили пісню Манон. Слова і музику до цієї пісні написала сама Емма. Слова приспіву підсумували любов і підтримку, які кожен хотів передати Манон:
Тож не здавайся,
Бо ми в тебе віримо,
І не забудь, ким ти є,
Бо ми в тебе віримо.
Коли молоді жінки виконували цю пісню, то було враження, що кожен у приході співав її, принаймні у своєму серці. Здавалося, що проста пісня Емми перетворилася на лейтмотив, який нечутно звучить у серцях святих останніх днів, де б вони не жили—гімн сміливості і співчуття; сім’ї та друзів; єдності, віри і надії; нескінченна молитва, яку чують на небесах.
Метою провідників, які організовували цей неформальний захід, було об’єднати приход. Те, що вечір присвятили Манон, не лише допомогло в досягненні тієї мети, але й породило тривале відчуття, що Манон та її сім’ю підтримують, що кожна дитина Бога є важливою. “Мета Церкви полягає в тому, щоб допомогти нам наблизитися до Небесного Батька та Ісуса Христа,—каже Аіола.— Ми знаємо, що Вони люблять нас і що ми ніколи не самотні”.