Виховувати сина разом з Богом
Автор живе в штаті Юта, США.
Коли я навчилася застосовувати доступні для мене духовні ресурси, то відкрила для себе море ідей того, як допомогти синові та краще справлятися з власними труднощами.
Ілюстрації Роберта Ханта
В моєму розумінні батьківство було таким: гарно одягнені завжди чисті діти, які бездоганно поводяться. Я швидко зрозуміла, що образ, який я плекала, був нереальним. Я навчилася спокійно сприймати безлад у домі й сопливі носи, бо знала, що вони є складовою найвеличніших благословень у моєму житті. Але те, чого я ніколи не уявляла—це як важко буде виховувати дітей, особливо мого сина Бреда.
Бред прийшов у це життя невинним, як і всі діти, але невдовзі ми зрозуміли, що він був іншим. Він не міг ходити в ясельну групу без чоловіка або без мене, бо був надто агресивним. Коли він підріс і грався з іншими дітьми, йому потрібен був постійний нагляд. Коли ми шукали допомоги, нам казали, що слід поводитися з ним більш послідовно. Ми робили все, що можна було: шукали допомоги в Інтернеті, читали книжки з виховання дітей і розпитували лікарів та родичів. Нарешті, коли Бред пішов у школу, йому поставили діагноз: синдром дефіциту уваги і гіперактивність, або СДУГ, а також знайшли масу інших проблем.
Вперше за весь час у нас зажевріла надія. Тепер, коли є діагноз, ми можемо розробити план лікування. Ми сподівалися, що Бред добре реагуватиме на ліки, які допомагали іншим. На жаль, поведінка Бреда після прийому ліків була гіршою, ніж без них, тож нам довелося відмовитися від них. Мені здавалося, що тане остання моя надія.
Одного дня, коли Бреду було 6 років, мені довелося справлятися з одним із багатьох його щоденних спалахів гніву. Я хотіла здатися. Я пішла до своєї кімнати, щоб побути на самоті. По щоках котилися сльози. Я просила в молитві сил, щоб витерпіти підготовку до сну. Як я могла з усім цим справлятися день за днем? Мені здавалося, що я більше не зможу терпіти. Чи розумів Небесний Батько, як це було важко? Якщо Він дійсно мене любить, міркувала я, Він зніме з мене цей тягар і дасть синові нормальне життя. Такі думки і почуття охоплювали мене кожного разу, коли випробування ставали гіршими, замість того щоб полегшуватися.
Істинна природа випробувань
Я думала, що розумію випробування. За планом ми маємо проходити через них як горщик, який нагрівають у печі. Нас поміщають у вогонь, виймають з вогню, потім життя повертається у звичне русло аж до наступного нагрівання й загартування. Але це випробування тягнулося роками і ніколи не минало. Я відчувала тиск величезного тягаря, а почуття безпорадності ставило мене на коліна.
Саме тоді я зрозуміла, що місцем, куди мені треба звертатися за втішенням, є храм. Через натхнення я зрозуміла, що ми не обираємо випробування, які бувають у цьому житті, або те, як довго вони тягнуться. Те, що ми можемо контролювати,—це спосіб мислення і дії, коли випробування приходять.
Я усвідомила, що причина, з якої мені було себе шкода, полягала в тому, що я допустила у свій розум жалість до себе. Найперше, що я вирішила зробити,—зупинити негативні думки, які засіли в голові, наприклад такі: “Це нечесно”, “Я не можу цього зробити”, “Чому Бред не може бути нормальним?”, або ще найгірше звинувачення: “Я така погана мати”. Я багато працювала, щоб зупинити негативні голоси в розумі, і я бачила, що мій справжній голос сповнюється більшого терпіння й любові під час спілкування з усіма моїми дітьми.
Я також заохочувала позитивні думки. Я почала думати: “Ти чудово справляєшся” і я хвалила сама себе: “Ти стрималася і не накричала. Продовжуй так і далі!”
Покладатися на Бога
Після особливо важкого дня я попросила чоловіка дати мені благословення. Під час благословення мені нагадали, що я дочка Бога і що Він знає мене і мої потреби, і що мій син є сином Бога. Бред у першу чергу був сином Бога, а ми з чоловіком у партнерстві з Богом виховуємо Бреда. Я зрозуміла, що не використовувала всіх засобів, які це партнерство надає мені. Ми з чоловіком дослідили і відкрили багато ресурсів, які допомогли нам, але ми забули найважливіший: молитву.
Я почала щодня молитися про те, як допомогти Бреду. Коли у нього був емоційний зрив, я швидко молилася, щоб мати натхнення, перш ніж підійти до нього. Коли я покладалася на підтримку Бога і на натхнення для свого сина, я могла отримати бачення того, ким я можу бути і що я можу для нього зробити. Я намагалася наслідувати слова Алми: “І тим я пишаюся, що, мабуть, я можу бути знаряддям у руках Бога” (Aлма 29:9).
Зміни були негайними. У мене з’явилося море ідей щодо того, як допомогти Бреду. Я використовувала домашні сімейні вечори як засіб і молилася, щоб знати, про що навчати. Я також читала Писання більш цілеспрямовано і знаходила в них чудові поради для виховання дітей. Я почала сповнюватися надією і втішенням.
Оскільки я продовжувала втілювати у життя ідею партнерства з Богом у вихованні дітей і ми з чоловіком використовували засоби, які Він надав нам, я почала все більше покладатися на Бога. Я зрозуміла, що моє знання про виховання дітей є обмеженим, але люблячий Небесний Батько, Який знає все і любить мого сина більше, ніж я, міг мені допомогти стати кращою і сильнішою матір’ю. І хоча я все ще іноді спотикалася, я знала, куди звертатися по допомогу. Тепер я розумію, що деякі випробування можуть не мати часових обмежень, але якщо я спрямовую свій погляд у вічність, Бог мені допоможе.
Знаходити радість у дрібницях
Коли було важко, я навчилася знаходити час, щоб відчувати радість у дрібницях—подаруночках—які ми отримуємо. Коли мій син спонтанно цілує мене,—я вдячна. Коли я дивилася, як мій син їде в автобусі сам, і з ним ніхто з нас не сидів, я мала благословення пригадати такий вірш з Писань: “Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас” (УЗ 84:88). Я знала, що Бред не був сам і ніколи не буде.
Ми—вічна сім’я, і з допомогою людей, які люблять нас, та нашого люблячого Небесного Батька, Який наглядає за нами, я зможу оцінити невеликі подаруночки, які щоденно отримую, та відчувати радість і щастя, призначені нам у цьому житті. І завдяки тим невеликим благословенням та за допомогою Господа я можу стати тою, якою маю бути,—незалежно від того, скільки часу для цього знадобиться.