Найважливіша роль
Автор живе у шт. Вашингтон, США
Мені щойно запропонували найбільшу роль у моєму житті. Я раділа—поки не прочитала сценарій.
Фотографія Getty Images
Грати на сцені—це моя пристрасть. В юнацькому віці я захоплювалася акторською грою та співом на сцені. У мене був талант, і я сподівалася перетворити захоплення театром на професію. Я отримувала найкращі ролі, які тільки могла, і завжди поводилася як професійна акторка, аби завоювати повагу інших акторів.
Я була в захваті, коли найвідоміший режисер у нашій місцевості сказав мені, що буде проводити прослуховування для оперети і запрошує мене взяти участь. Вистава мала відбуватися в найпрестижнішому театрі в нашій місцевості і складалося враження, що мій знайомий режисер думав про те, щоб доручити головну роль мені.
До прослуховувань сценарій нікому не давали, але оперета була написана за мотивами роману одного філософа 18-го століття, який я читала. Я також ознайомилася з музикою, написаною для вистави, яка була надзвичайно красивою і захоплюючою.
Прослуховування пройшли добре, і невдовзі мене повідомили, що головна роль—найважливіша роль—моя! Я була впевнена, що ця роль відкриває для мене великі можливості.
Я була на сьомому небі від радості—поки не отримала сценарій. Коли я його прочитала, моя ейфорія дуже швидко розвіялася. Хоча роман і музика були пристойними, сценарій був вульгарний і містив непристойні й неналежні ремарки. Я знала, що не повинна брати участь у цій виставі. Моє розчарування було надзвичайно глибоким.
Раптом я постала перед дилемою. Згідно з театральним етикетом, після згоди грати роль актор не відмовляється від неї, оскільки процес постановки не передбачає час на проведення змін у розподілі ролей. Якщо я зараз відмовлюся, це буде дуже непрофесійно. Я боялася втратити довіру театру, образити режисера і навіть втратити можливість надалі грати в будь-якому театрі.
Звичайно ж, я мала спокусу виправдати ситуацію! В розумі з’явилася думка: “Ти не можеш зараз усе кинути. Сценарій не такий уже й поганий. Хороше у виставі переважить неоднозначні сцени”. Але Святий Дух завжди був у моєму серці. Він твердо, терпляче і незмінно скеровував мене до того, що мені слід відмовитися від цієї ролі в опереті.
Я знала, що маю робити. Тремтячими пальцями я взяла телефон і набрала номер директора.
“Добрий день, пане,—сказала я, коли він підняв слухавку.— Це Анні”.
“Aнні! Я з такою радістю думаю про виставу. Ви отримали сценарій?”
“Так, отримала, і я … я…”
Я розплакалася. Можете сказати, що це непрофесійно!
Якось між схлипуваннями мені вдалося пояснити режисеру, чому я не могла грати в цій виставі. А потім я вже була готова, що небо впаде на землю.
Той добрий чоловік розсміявся. Він з повагою поставився до мого рішення. Спочатку він спробував умовити мене залишитися у виставі, але потім поступився. Він сказав, що так само в захопленні від мене, хоча я й не буду грати в його опереті. І він просто попросив мене негайно привезти сценарій, щоб він міг дати його комусь іншому. Я поклала слухавку, пригнічена своїм плачем, але відчуваючи вдячність за щире, сповнене розуміння ставлення режисера.
Я витерла сльози, а потім схопила сценарій і побігла до машини. Коли я завела мотор, то відразу ж увімкнулося й радіо. Воно було налаштоване на місцеву радіостанцію, яка транслювала класичну музику, і на мій подив, мелодія, яку я почула, була увертюрою до тієї оперети. Я ніколи не чула, щоб її раніше передавали по радіо.
Мені здавалося, що Небесний Батько грає ту музику для мене. Він хотів, аби я зрозуміла, що Він мене любить і схвалює мій вибір. Музика, яка линула в ефірі, була однією з лагідних милостей Бога. Завдяки їй я відчула втішення, яке приносить Його любов.
Пізніше я вивчала драматичне мистецтво в університеті. Неодноразово я опинялася в подібних ситуаціях. Були випадки, коли доводилося залишати певні проекти через неналежний зміст. Такі ситуації ніколи не були легкими або приємними, але я могла вирішувати їх більш вправно і без сліз. Можливо, мій перший подібний досвід був підготовкою до таких випадків. Можливо, це допомогло мені краще зрозуміти, хто я і ким найбільше хочу бути.
Вільям Шекспір написав:
Світ—театр,
Де всі чоловіки й жінки—актори.
Тут кожному приписаний свій вихід,
І не одну з них кожен грає роль1.
Я дізналася, що є одна роль, яку я вважаю важливішою за інші. Це бути справжнім послідовником Ісуса Христа. Завойовуючи аплодисменти свого оточення, ми можемо відчувати радість і задоволення, але найголовніше—отримати схвалення від Бога. Наша найкраща п’єса відбувається тоді, коли ми навчаємося наслідувати Учителя.