Портрети віри
Крістіан Карлссон
Бускеруд, Норвегія
Коли Крістіан знайшов щоденники свого дідуся, він навіть не уявляв, що вони матимуть таке велике значення для нього і його сім’ї.
Коді Белл, фотограф
Моя мама дала мені коробку зі старими фотографіями. Одним із сюрпризів у тій коробці виявилися щоденники мого дідуся. Багато записів є короткими і лаконічними. В них ідеться про щось просте, як-от: ціни на бензин, банани чи рибу.
Разом із його щоденниками, найбільшою несподіванкою були докладні записи виступів, які дідусь виголошував у церкві.
Після того, як дідусь упродовж багатьох років досліджував Церкву, він приєднався до неї. Він віддано служив і був стійким і цілісним. До того, як у Норвегії з’явилися коли, він служив радником у президентстві Товариства молодих чоловіків всієї Норвегії. Він служив радником у президентстві Стокгольмського Шведського храму, коли помер у 1986 році.
Мої дідусь і бабуся почали зустрічатися до того, як дідусь приєднався до Церкви. Бабуся казала, що в неділю вона зайнята і ще кілька вечорів на тиждень також. Спочатку він подумав про те, щоб зустрічатися з кимось іншим, оскільки вона була такою зайнятою. Потім вона сказала: “Я належу до церкви, про яку ти ніколи не чув”.
Дідусь відразу ж відповів: “О, ти маєш на увазі Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів?” Бабуся була приголомшена. Вона думала, що він стежить за нею! Але він чув про Церкву раніше.
Коли дідусеві було 19 років, його попросили допомагати під час перепису населення, бо він мав гарний почерк. Коли він запитав одну жінку, яку релігію вона сповідує, та відповіла: “Я член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”. То була найдовша назва віросповідання, яке він коли-небудь чув. Та назва його вразила. Коли бабуся сказала , що належить до якоїсь церкви, яку він, найвірогідніше, не знає, дідусь уже мав ту назву в пам’яті.
У своїх виступах дідусь ділився своїми думками, почуттями й труднощами, які він долав, досліджуючи Церкву. Йому треба було упокорити себе і молитися про те, чи приєднуватися до Церкви. Він отримав відповідь і діяв відповідно до неї.
Дивовижно було розповідати дружині та дітям історії, про які дізнався безпосередньо від дідуся. Вони ніколи його не бачили, але його слова звучать для них через 30 років після його смерті.
Сім’я Карлссонів із задоволенням грає в улюблену гру під назвою “Сімейний вузол”. Для цієї гри всі стають у коло, тримаючись за руки, в той час як одна людина, яку називають “наладчик”, виходить із кімнати. Усі в кімнаті переплітаються, не розриваючи рук. Тоді “наладчик” має розплести сімейний вузол.
Елізабет (справа), Мія (в центрі) і Метс (зліва) печуть домашній хрусткий хліб.
Міккел і Мія обіймаються після гри на домашньому сімейному вечорі. Час, проведений разом, утворив міцні узи в сім’ї Карлссонів.
Крістіан зі своїми дітьми переглядає сімейні фото. Крістіан вдячний за можливість поєднати своїх дітей з предками.
Мія веде сім’ю до гаю, що росте неподалік.
Батьківство приносить велику радість Крістіану й Елізабет.
Карлссони зупиняються біля грального майданчика. Метс (справа) роздивляється ялинку, розмовляючи зі своїми братами Магнусом і Міккелом (в центрі справа).
Мія їде на батькових плечах, коли сім’я повертається додому.