Подорож стародавньою скинією
Як в сучасних храмах, символи у скинії можуть навчати про те, як повернутися в присутність Бога.
Упродовж тисяч років храми були місцем, де Бог використовує обряди священства і священні завіти, щоб навчати Своїх дітей вічним істинам про Свій план спасіння.
Під час переходу через пустиню народ Ізраїля отримав заповідь спорудити скинію, аби Бог міг “перебувати … серед них” (Вихід 29:46). “Скинія у буквальному розумінні означає “місце перебування” і була так названа через віру в те, що Бог у буквальному розумінні жив у її священних межах. Коли Ізраїль ставав табором, скинія встановлювалася точно по центру табору (символізуючи ідею, що Бог має бути центром життя Його народу)”1.
Подумаймо про те, що містилося в скинії і як це може навчати нас про повернення в Божу присутність.
Ілюстрації СТІВА КРЕЙЦА/ЛІЦЕНЗОВАНО НА GOODSALT.COM
Скинія: Скинія розділялася на три частини, через які людина мала пройти, аби досягнути присутності Бога: зовнішнє подвір’я, святе місце і Святеє святих (див. Вихід 25–30).
Олтар: За законом Мойсея на ньому треба було приносити жертви, які були символом Спасителя та Його “великої й останньої жертви” (див. Aлма 34:10). Жертва може бути також символом нашого покаяння—ми полишаємо свої гріхи і приносимо в жертву скрушене серце та упокорений дух (див. 3 Нефій 9:19–20; Путівник по Писаннях, “Жертва”).
Купіль: Перед входом до святого місця священники використовували умивальницю з міді, щоб омивати руки і ноги (див. Вихід 30:19–21), і це є нагадуванням для нас про необхідність бути чистими під час підготовки до повернення в Господню присутність (див. 3 Нефій 27:19–20).
Свічник: У семи лампадах горіла чиста оливкова олія, освітлюючи святе місце (див. Левит 24:2–4). Це може нагадувати нам про Світло Христа і Святого Духа, які є джерелом духовного світла.
Стіл з показним хлібом: Дванадцять паляниць прісного хліба розкладали в Суботу на показному столі, і це означало гебрейською “хліб показний (хліб присутності)” (див. Вихід 25:30). Паляниці їли у святому місці кожного Суботнього дня на ознаку “вічн[ого] заповіт[у]” (див. Левит 24:5–9).
Олтар з пахощами: На олтарі, що знаходився перед завісою, священики кожного ранку і кожного вечора кадили ладан. Дим, що піднімався, міг символізувати молитви, які здіймаються до неба (див. Об’явлення 5:8).
Завіса: Первосвященик входив у Святеє святих через завісу. На завісі були вишиті херувими, тобто ангели (див. Вихід 26:31–33; УЗ 132:19). Завіса може нагадувати нам про те, що зараз ми відділені від Божої присутності, а великий Первосвященик---Ісус Христос---може розсунути завісу.
Святеє святих: Первосвященик входив у найсвятішу частину скинії один раз на рік, у День спокути. Святеє святих символізує присутність Бога, і в ній знаходився ковчег заповіту, віко якого називалося місцем милості. “І Я буду тобі відкриватися там,—казав Господь Мойсеєві,—і буду говорити з тобою” (Вихід 25:22; див. також Вихід 29:43; 30:36)2.