Посіяти зерна євангелії в маминому серці
Автор живе в Юті, США.
Я робила все можливе, аби навчати маму про Церкву, але все змінилося завдяки дням відкритих дверей перед освяченням храму.
Фотографія від Getty Images
Я приєдналася до Церкви, коли мені було 14 років. Батьки дали дозвіл на хрищення, але самі вони не були зацікавленими в тому, щоб приєднатися до Церкви або навіть більше дізнатися про неї.
Понад 10 років я так хотіла, щоб моя сім’я пізнала ту радість, яку відчувала я завдяки відновленій євангелії Ісуса Христа, але упродовж того десятиріччя я ходила до церкви, отримала ендаумент і відслужила на місії повного дня без жодної підтримки з боку сім’ї.
Коли я повернулася додому в Мексику після місії на Храмовій площі в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, США, я жила з мамою. (Батьки розлучилися, ще коли я закінчувала середню школу). Я почала працювати в Мексиканському центрі підготовки місіонерів, тож я вважала що чиню розумно, запрошуючи маму знайомитися зі старійшинами і сестрами, яких навчала. Я потайки (а іноді й не потайки) запрошувала місіонерів, які служили в моєму приході, приходити до нас з мамою на обід. Я робила все можливе, щоб оточити її місіонерами, сподіваючись, що, можливо, вона буде більше розпитувати про євангелію, але здавалося, що всі мої зусилля марні.
Вона була знайома, мабуть, з кожною парою місіонерів, з якими я спілкувалася упродовж трьох років, але нічого не змінилося.
У 2008 році я переїхала до Сполучених Штатів, щоб здобути освіту медсестри. Наприкінці того року після завершення великих ремонтних робіт у Мексиканському храмі в Мехіко проводилися дні відкритих дверей. Я умовила маму піти й подивитися, що являє собою храм, оскільки їй випадає така нагода. Після довгих умовлянь вона-таки погодилася подолати 110-кілометрову подорож, щоб побувати на днях відкритих дверей.
Коли я розмовляла з нею після того, вона з великим ентузіазмом розповідала, як їй там сподобалося. Вона сказала, що планує поїхати ще раз. У дійсності вона змогла побувати там ще багато разів упродовж наступних тижнів проведення днів відкритих дверей. Вона навіть побувала на святковому концерті перед освяченням храму*.
Наступного разу, коли ми розмовляли по телефону, мама сказала мені, що запросить місіонерів, аби вони навчали її. Здавалося, що раптом вона почала ставити запитання і приділяти увагу тому, на що я так давно очікувала. Коли під час канікул я приїхала додому на Різдво, то помітила, що вона змінилася. Хоча вона завжди була доброю і співчутливою, в ній відбулася величезна зміна—навернення.
Я повернулася на навчання, вражена тим, що відбувається. Через тиждень мама подзвонила і сказала: “Соню, просто хочу знати, коли ти приїдеш до Мексики, бо я планую охриститися”.
Я була дуже схвильована і дуже щаслива! Я полетіла додому у лютому на мамине хрищення. Було дивовижно бачити, як вона ходить до церкви, бачити, як вона приймає покликання і служить у ньому і як вона зростає в євангелії. Я була впевнена, що вона знає про її істинність.
Також неймовірно чудово було чути, як вона молиться. Мене по-особливому вразило те, як мама молилася за мене й мою безпеку перед самим поверненням до Сполучених Штатів. Ніщо не зрівняється з молитвою мами або тата за дитину.
Чому все це не сталося раніше? Я не знаю. Можливо, необхідно було посіяти зерна в її душі до того, як вона змогла прийняти євангелію. Можливо, храм зворушив її таким чином і в такий час, як я не могла зробити цього раніше. Бачачи, як Господь діє в житті моєї мами, я пригадала ті часи, коли помічала Його руку у власному житті, і це дає мені велику надію на те, що Він зможе відкривати ще більше в житті інших членів моєї сім’ї.
Я знаю, що Господь знає про нас і скеровує наше життя. Коли я дозволяю Йому керувати моїм життям, то прибуваю в правильні місця. Коли керуюся своєю волею,—то все триває довше і, як правило, важче. Краще я дозволятиму Господу дивувати мене і показувати, які величні речі Він підготував.