Потреби ВМС і наша сім’я

Браян Моррілл

Автор живе в штаті Віргінія, США.

Ми вважали, що маємо просто чудовий план стосовно того, коли нам слід завести дітей, але потім все змінилося настільки, що вийшло з-під нашого контролю.

Ймовірно, що для більшості подружніх пар планування сімʼї не є легкою справою. Уже існує тисяча обставин, на які слід зважати, а потім в житті виникає ще мільйон інших обставин. Навіть якщо ви думаєте, що у нас є хороший план, може зʼявитись якась дрібниця і все зійде нанівець.

Ми---сім’я військовослужбовця. Я служу у ВМС США, і все, що ми робимо, визначається “потребами ВМС”. Ми вирушаємо туди, куди нам кажуть вирушати ВМС і тоді, коли вони нам це кажуть. Майже два роки тому у нас з дружиною, Шанною, народилася перша дочка, Ізабель. Хоч це дуже багато що змінило, але я все ще був у льотній школі, тому наше життя було відносно стабільним. Приблизно через рік після народження Ізабель ми відчули неначе настав уже час народити ще одну дитину. Я невдовзі мав закінчити льотну школу й отримати призначення у свою першу ескадрилью.

Потім ми дізналися, що я буду негайно відправлений на місце базування і буду там приблизно сім місяців. Тож ми склали просто досконалий план. Я відбуду на місце служби, і як тільки я повернуся назад, ми постараємося, щоб моя дружина завагітніла. Це дало б нам бажаний період часу між народженням наших діток, плюс до того у мене зʼявлявся чудовий шанс бути певний час вдома. Ми молилися про це й відчували, що саме цього напрямку нам і треба триматися.

Одного ранку у понеділок я дізнався, що “потреби ВМС” змінилися і я відбуваю в іншу ескадрилью, і приблизно рік буду майже постійно змінювати місце перебування, а після цього відбуду на місце базування на ще сім місяців. Змінилися так само й наші плани, і ми не знали, що робити. Шанна все ще вважала, що складений нами план залишається для нас найкращим, а я продовжував казати їй, що з моїм графіком його здійснити нереально. Нам слід було б почекати, поки я повернуся з місця базування, і нехай друга дитина народиться пізніше, ніж нам хотілося.

На щастя, Шанна мала надію, що все складеться так, як слід, якщо ми виявимо трохи віри. Я сказав їй, що погоджуюся з цим, але хочу переконатися, чи розуміє вона, що якщо ми вирішимо, що вона завагітніє, як ми це запланували, то я невдовзі після цього поїду на місце базування і їй доведеться бути з немовлям без мене. І не лише це, а й те, що мене не буде поряд, аби допомагати у догляді за Ізабель. Я знав, що моя дружина була сильною але й гадки не мав, наскільки вона була сильною.

Ми вирішили й далі дотримуватися нашого плану і були благословенні тим, що моя дружина невдовзі завагітніла. Протягом Шанниної вагітності я був у відʼїзді щонайменше 6 місяців. Коли вона була на сьомому місяці вагітності, я відбув на місце базування, не сподіваючись повернутися додому раніше, ніж немовляті буде пʼять чи шість місяців.

Одного дня, уже незадовго до пологів Шанни, у мене був запланований на ранній ранок політ, який потім скасували, і я повернувся назад досипати. Через кілька годин мій командир подзвонив, щоб я негайно зʼявився в його офіс. Коли я зʼявився до нього, він показав мені електронного листа від Шанни, в якому було сказано, що пологи вже почалися і вона їде до лікарні. На щастя, Шанна правильно відчула, що слід відправити електронного листа і йому, і мені, бо до нього електронні листи доходять швидше, ніж до мене. Офіцер сказав мені, що я можу скористатися його телефоном, і мені вдалося бути з Шанною на телефонному звʼязку під час пологів, які пройшли швидше й легше, ніж коли вона народжувала Ізабель. У пологовій палаті Шанна поводилася, як чемпіон---одна і безстрашна. Алекс народився без будь-яких ускладнень. Якби мій політ не був скасований або якби Шанна не відправила електронного листа моєму командиру, то я б все це пропустив і не зміг би почути перші крики Алекса.

Невдовзі ми дізналися, що я поїду додому у відпустку на кілька тижнів. Ми обоє так зраділи, що я зможу побачити Алекса набагато раніше, ніж ми сподівалися. Було просто неймовірно, вийшовши з літака, побачити свою сімʼю, яка збільшилась.

Ми обоє, Шанна і я, отримали безцінний урок про віру й те, що все слід віддавати в Господні руки. Ми склали план, який, як ми відчували, найкраще відповідав би нашій сімʼї та нашим обставинам. Ситуація змінилася, і ми не могли її контролювати, однак Шанна навчила мене: якщо ми відчуваємо підтвердження від Святого Духа, що план є правильним, то нам треба старанно дотримуватися його. Усе, що нам треба зробити,---це скласти план з Господом і виявити трохи віри. План не здійснився точно так, як ми сподівалися, але Господь допоміг виконати його, пославши для цього багато “лагідних милостей” (див. 1 Нефій 1:20).