Місце для нас
Біжи!
Одного вечора я йшов додому. Я був лише за кілька кварталів від того місця, де трохи раніше ми зустрічалися з друзями, однак тепер зовсім стемніло. Я ледве міг бачити, куди йду.
Я помітив трьох юнаків, які йшли за мною. Я почав іти швидше, щоб віддалитися від них, але вони не відставали. Всередині у мене з’явилися важкі відчуття. Потім у мене виникла чітка думка: біжи! Я почав бігти вгору. Підйом був крутий, однак я відчував силу, яка не була моєю. Вона перевищувала мою силу.
Тепер ті хлопці також бігли і не відставали. Я не знав, що ж робити далі. І знову в розумі з’явилася чітка думка, яка скерувала мене вниз до вузького проходу. Коли я так зробив, то на свій подив побачив поліцейського. Знесилений бігом уздовж кількох кварталів і майже задихаючись, я звернувся до нього по допомогу. Коли ті хлопці побачили, що я розмовляю з поліцейським, вони перестали гнатися за мною, а потім пішли геть. Аби пересвідчитися, що мені нічого не загрожує, поліцейський провів мене додому.
Того вечора я постійно думав про спонукання, які отримував. Знання того, що Небесний Батько допомагав мені, принесло спокій. Я помолився і подякував Йому за скерування. Я знаю, що якщо ми дослухаємося до голосу Духа, то будемо в безпеці.
Мартін С., Пуерто-Мадрин, Аргентина
Я вирішую, коли прокидатися
Кожної неділі мама, зазвичай, будила мене, щоб я підготувалася до церкви й дісталася туди до початку зборів. Однак однієї неділі мама не розбудила мене. Я прокинулася сама і помітила, що не чую звичного шуму, яким супроводжується підготовка моєї сім’ї до церкви. Я схвильовано поглянула на годинник і зрозуміла, що вже на півгодини запізнилася до церкви. Я пропустила причастя. Ймовірно я пропущу й Недільну школу також.
Я відчувала збентеження й самотність. Чому мама не розбудила мене вранці? Вона завжди мене будила. Втім пізніше мене пронизала думка: це не мамина відповідальність—будити мене, аби я вчасно прийшла до церкви,—а моя. Я сама уклала завіти з Небесним Батьком і несу відповідальність за їхнє дотримання.
Пізніше того дня мама пояснила, чому не розбудила мене, щоб іти до церкви. Вона сказала, що більше не буде мене будити. За її словами, я маю докладати власних зусиль і здобути власне свідчення.
Упродовж того тижня я постійно розмірковувала про те, що не зможу завжди жити за рахунок свідчення моїх батьків і що мені потрібно докладати більше зусиль, аби зміцнювати власне свідчення. З того часу я старанно намагалася прокидатися кожної неділі, аби вчасно приходити до церкви і приймати причастя. Я навчилася бути духовно незалежною.
Лія Альвес, Сеара, Бразилія
Від образи до співчуття
Я стояла в черзі разом з мамою, щоб заплатити за куплені продукти. У черзі було багато людей, тож мамі довелося нахилитися над маленьким хлопчиком, який стояв перед нами, аби щось купити. Маленький хлопчик ударив її. Коли він ударив її вдруге, мама відступила і сказала: “Будь ласка, не бийся?”
Мама хлопчика повернулася і сказала моїй мамі, що вона сама винна в тому, що її вдарили. Вона сказала нам ще багато образливих слів. Я дивилася на неї, коли вона відвернулася від нас і поводилася грубо також і з касиркою! Я зберігала спокій, але всередині я сердилася. Ситуація не давала мені спокою. Я знала, що сталося, і що ні моя мама, ні я ні в чому не були винні, однак я відчувала образу.
Коли ми повернулися додому, я пішла до своєї кімнати і взяла Писання. Після того як я трохи почитала, то відчула потребу помолитися. У мене був зовсім не той настрій, щоб молитися, втім я стала на коліна і почала молитися. Поступово я відчула, що молюся за ту жінку, яка так погано до нас поставилася. Мене сповнив найбільший спокій, який я лише мала у своєму житті. У моєму серці більше не було місця для гніву до неї. Я відчувала любов.
Тереса Г., шт. Айдахо, США