Я все-таки дісталася до храму

Рамона Морріс

Якщо живеш на крихітному острові у Карибському морі, то відвідання храму здається неможливим.

Автор живе на острові Барбадос.

Ще кілька років тому я й не чула про храми. Навіть після майже трьох років, що минули відтоді, як я дізналася про Церкву, храми все ще здавалися якоюсь вигадкою місіонерської уяви. На моєму маленькому острові Барбадос ця ідея існування храму на землі здавалась якоюсь чарівною, прекрасною казкою, надто вже гарною, щоб бути правдою. Якщо храми такі дивовижні, тоді чому немає храму на Барбадосі?

Через рік після приєднання до Церкви я нарешті краще зрозуміла, яку роль відіграють храми в житті нас, членів істинної Церкви Небесного Батька. У мене було надзвичайно сильне бажання відвідати один з них, той, що був найближче до мого острова---храм в Санто-Домінго, Домініканська Республіка.

Перешкоди і підготовка

Вартість авіаквитка до Домініканської Республіки була значно більшою за ті кілька доларів, що були на моєму банківському рахунку. Перешкода за перешкодою, здавалося, все більше віддаляли мене від досягнення цієї, як відчувалося, недосяжної мети---відвідування храму. Але я взяла за звичку ніколи не забувати ось ці слова Президента Томаса С. Монсона (1927–2018): “Завжди тримайте храм у полі вашого зору. Не робіть нічого такого, що завадить вам увійти в його двері та скуштувати священні й вічні благословення, які чекають на вас там” (“Святий храм---маяк світові”, Ліягона, трав. 2011, с. 93).

Серед найбільших радостей у цьому житті---радість, яку приносить храм. Коли я слухала розповіді місіонерів про радість і всеохоплююче почуття миру, які вони завжди відчували, відвідуючи храм, у мене завжди виникала легка заздрість, бо хоч я й залишалася вірною своїм завітам, усе ж мені не так пощастило, як їм, тому що у них була можливість ходити або їздити до найближчого до них храму. Оскільки храм в Домініканській Республіці був далеко, то почало здаватися, що мені вже ніколи не вдасться отримати благословення, що очікують там на мене.

І коли я вже готова була полишити всі свої надії відвідати колись храм, поїздка неодруженої молоді з Барбадоської місії у Бріджтауні зробила мої мрії про храм дійсністю. Підготовка---ось що було основним. Увійти в храм---це далеко не просте і дуже важливе завдання, тому я вже на початку року налаштувалася на старанну підготовку, щоб підвищити свою духовність. Я з більшою серйозністю приймала причастя; я почала бути більш уважною на причасних зборах; я завжди свідчила, коли мала для цього нагоду; я перестала відволікатися на електоронні пристрої і вирішила присвячувати свої години перебування в церкві, щоб знаходити навіть більше способів сильніше відчувати Духа.

Нарешті …

Якщо ми духовно підготовлені і стаємо гідними перед тим, як увійти в храм, то безсумнівно отримаємо благословення, які Небесний Батько приготував для нас. Після тих місяців, коли я пережила труднощі, випробування і навіть смерть своєї дорогої бабусі, ніякими словами точно не описати того, що я відчула, зробивши перші кроки біля храму в Домініканській Республіці. Коли я стояла там зі сльозами на очах, я відчувала так сильно Дух, як ніколи раніше.

Протягом багатьох відвідувань храму за час тієї поїздки я завжди відкривала свою Книгу Мормона на конкретному уривку. Це був уривок, який я читала своїй бабусі, хоч до своєї смерті вона й не була членом Церкви. Ось цей уривок з 1 Нефій 3:7, де сказано: “І сталося, що я, Нефій, сказав моєму батькові: Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм”.

Я точно знаю, що Небесний Батько підготував шлях, щоб я дісталася храму, і що це завдяки Його божественному втручанню я нарешті змогла там побувати. Де б не були спротив чи перепони на нашому шляху, Небесний Батько прокладе дорогу для нас, аби ми рухалися вперед, навіть якщо наш шлях здається темним. Храм---це справді священне місце, де ми можемо відчути любов Небесного Батька до нас на землі.