Місцеві сторінки
Традиції та особисте свідчення
У нашій родині виховання дітей було повністю засноване і оточене євангелією Ісуса Христа. Із самого раннього дитинства наші (говорю від себе, брата і сестри) батьки вкладали в наш ніжний і швидко зростаючий розум принципи, яких навчав Ісус Христос дві тисячі років тому.
Я пам’ятаю цей день, нібито це було вчора. Мені було майже шість років, а моєму старшому братові було десять. У той день ми відпочивали на дачі. Це відбувалося у понеділок. Я знав, що як тільки приїде тато, ми відразу почнемо наш сімейний вечір. Програма була проста: курка з картоплею, духовна думка та ігри. Звичайно ж, шестирічну дитину найбільше цікавила заключна частина, де можна було б розважатися із сім’єю. Однак цей вечір обіцяв бути особливим: тато запропонував гру відразу ж після сімейної вечері. Ніколи не забуду цього глибокого і особливого почуття щирої дитячої радості, що довгоочікувана гра ось-ось почнеться.
Тато запропонував нам усім стати на коліна в коло і взятися за руки. Суть “гри” полягала в наступному: хтось із членів сім’ї, наприклад тато, починає молитву до Небесного Батька, і коли він закінчує говорити, то не завершує молитву, а потискує руку тому, хто, скажімо, знаходиться справа. Наступний ділиться тим, про що хотів помолитися і потискує руку наступному, поки черга не перейде до того, хто був першим. Тоді він закінчує молитву. Це була так звана “гра”.
Відверто кажучи, я не пам’ятаю, про що ми молилися тоді, але точно пам’ятаю відчуття, що мене підставили і позбавили заслуженої сімейної гри. Це те, що відчував шестирічний хлопчик у той літній понеділок у дачному будиночку недалеко від Мінська. Але ця традиція не закінчилася в той день, вона тільки почалася.
Щовечора триматися за руки було все більш природно. Кожен навчався слухати і чути те, про що переживають члени сім’ї. Оскільки батьки робили все можливе (і у них це чудово виходило), щоб кожного вечора ми всі разом могли звернутися в молитві до Небесного Батька, іноді це вимагало певної підготовки. Коли ми з моїм братом стали дорослішими і у нас з’явилася молодша сестричка, ми іноді дозволяли собі порушувати атмосферу, необхідну для щирої сімейної молитви. Іноді це була легка образа, а іноді—щось більше. Але результат був однаковий: не було бажання молитися разом, тримаючись за руки. Оскільки ми розуміли, що молитва вкрай важлива і була частиною нашої сімейної традиції, потрібно було швидко знаходити в собі сили попросити вибачення у своїх ближніх і налагодити атмосферу в сім’ї. Часто це було не легким завданням для кожного члена сім’ї. Інколи це закінчувалося сльозами: не сльозами горя чи розпачу, а сльозами радості. Завдяки нашій сімейної традиції, “грі”, ми ніколи не втрачали шанс вирішувати питання, що заважають єдності, до кінця того дня, коли вони з’являлися.
Завдяки спільній праці наших батьків, дух поваги і любові, як і раніше панує в нашій родині. У нас з братом вже є свої сім’ї. Ми з моєю прекрасною дружиною старанно намагаємося, щоб кожен вечір і, по можливості, ранок, ми могли разом стати на коліна з подякою Богові за те, що Він відкрив і продовжує відкривати нам такі чудові можливості. Разом ми можемо підтримувати одне одного в найскладніших випробуваннях і шукати втішення від Небесного Батька. Я не думаю, що нам було б так просто разом молитися і бути настільки щирими, якби не наші батьки. Я знаю на власному досвіді, що щоденна сімейна молитва згуртовує сім’ю як ні що інше. Часом, навіть дуже часто, це вимагає величезних зусиль як з боку батьків, так і з боку дітей. Не завжди все відразу буде виходити. Швидше за все буде складно. Але, якщо докладати зусиль, винагорода буде вічною, і вона буде переходити з покоління до покоління. Я найбільше дізнався про Бога, Його принципи і вічну сім’ї не з книжок, брошур або проповідей. Найбільший вплив на мене мала молитва моїх батьків з того часу, як у шестирічному віці я почав молитися разом із сім’єю особливим для нашої сім’ї чином.