Місцеві сторінки
Храмова поїздка для студентів семінарії
“Мир, що відчувається у храмі,—це заспокійливий бальзам для пораненої душі. Повертайтеся у Господній дім з вашими пораненими серцями й вашими родинними іменами якомога частіше. Храм проектує наші короткі миті у земному житті на широкий екран вічності” (старійшина Ніл Л. Андерсен, з Кворуму Дванадцатьох Апостолів, “Поранені”, Ліягона, листопад 2018 р.)
Я полюбила храм з першого погляду. Усі історії та враження, які я чула про атмосферу та відчуття, що панують у храмі, виявилися правдою, слово в слово. Я також почувалася, ніби я вдома і перебуваю в обіймах Небесного Батька, незважаючи на мільйон запитань у голові.
Для багатьох сибіряків подорож до храму—це недозволена розкіш. Проте я бачу тут людей, які багато чим жертвують заради того, щоб регулярно відвідувати дім Господа. Вони йдуть за покликом серця. Їхні предки кличуть їх.
Після місії я намагалася відвідувати храм хоча б раз на рік. Коли я вийшла заміж, ми з чоловіком вирішили зробити це сімейною традицією—їздити до храму якомога частіше. І обов’язково з дітьми. Вони поки що не мають можливості увійти до храму. Але вони вже знають, як там затишно та добре. Вони знають, як це для нас важливо.
Ми намагаємося планувати свою відпустку так, щоб на нашому шляху був один з храмів, і таким чином ми “вбиваємо одразу двох зайців”—відвідуємо різні храми світу та якісно відпочиваємо від мирського клопоту.
Мені здається, що храм заряджає нас духовністю більше, ніж будь-що у світі. Тому мені так хочеться, щоб якомога більше людей “скуштували цей плід”.
Два роки тому я прочитала в Ліягоні історію одного приходу, що організував молодіжний проект, кульмінацією якого було служіння в храмі. Мене захопила ця ідея. Чоловікові, який (так вже сталося) служить президентом нашого округу, вона спочатку здалася нереальною—через віддаленість храму та велику кількість молоді у нашому окрузі. Але я вмовила його хоча б обміркувати цю ідею. У той момент я служила вчителькою семінарії, і ми з колегами давно хотіли зробити щось особливе для своїх семінаристів.
Ми продумали план проекту, підрахували витрати, написали цілі та завдання, помолилися про людей, які могли б бути відповідальними. Зібравшись із провідниками допоміжних організацій округу, координатором ЦСО та президентом місії, ми створили детальний план і зрозуміли, що проект таки буде втілений!
Метою проекту було зміцнення юнаків та дівчат, які відвідують семінарію, а також їхніх сімей. Ми також хотіли залучити їхніх провідників у філіях, щоб вони частіше цікавились духовним та мирським станом кожного, за кого вони відповідають, ставали ближчими до них, знали про їхні потреби та підтримували їх на вузькому шляху.
Ми закликали до участі в цьому проекті і батьків семінаристів.
Президент Рассел М. Нельсон навчав: “В той час як храми готуються для людей, люди мають підготувати себе для храмів” (Президент Рассел М. Нельсон, “Готуйтеся до благословень храму”, Ліягона, лист. 2010 р.)
Протягом навчального року семінаристи працювали над поставленими завданнями, щоб відповідати вимогам для участі у проекті. Це ж не жарт: вони мали підготувати серйозний пакет документів (адже ми планували поїхати за кордон!), зібрати необхідну суму грошей, пройти декілька співбесід з провідниками та отримати храмову рекомендацію, сумлінно відвідувати заняття семінарії та виконувати домашні завдання, працювати над програмами “Особистий розвиток” для дівчат та “Обов’язок перед Богом” для юнаків, прочитати Книгу Мормона, скласти свій родовід до четвертого покоління та знайти імена предків, за яких вони змогли б виконати обряди.
Усі очікування було виправдано. Кожен внесок був рясно вкритий благословеннями.
У 2019 році ми повторили храмовий проект. Змінилися деякі деталі. Трошки змінився склад учасників, але сутність проекту лишилася незмінною—нагадати молоді про те, наскільки Бог радий бачити їх у храмі та як Він чекає на них врешті-решт у Своїй оселі.
Чим старанніше юнаки та дівчата працювали протягом року, тим яскравіше цей проект відгукнувся у їхніх серцях. Багато хто відвідав храм з батьками або навіть усією сім’єю. Хтось—уперше. У всіх членів нашого округу (навіть не причетних до проекту) за цей рік пожвавішала зацікавленість у храмі. Ті діти, які є єдиними активними членами Церкви у своїх сім’ях і які могли лише мріяти про храм і бачити його на малюнках, відчули близькість Бога у Його домі на Землі.
Це не просто організовані храмові поїздки. Це цілий спланований захід—з уроками семінарії, щоденними духовними вечорами, музичною програмою та розвагами. І, що є найголовнішим, з довгою та наполегливою підготовкою, яка вимагає повної відданості.
Кожен отримав свою порцію духовності, кожен отримав той досвід, який потребував у цей момент свого життя.
Ось історії кількох дівчат—учасниць храмового молодіжного проекту:
Надія К., м. Омськ:
“Був, Ізраїль, ти в полоні—Зараз Бог додому зве,
Бо для башти Вавилону час розплати настає…
Поспішайте до Сіону, Доки Бог Свій гнів не ллє”.
Усім відомі ці рядки з гімну. Юнаки та дівчата з Новосибірської та Єкатеринбурзької місій, які подолали тисячі кілометрів, щоб потрапити в Дім Господа, можуть з повною впевненістю сказати, що ці рядки про них. Господь кликав їх прийти до Нього в Його храм, вони послухали Його голос та поспішили до Сіону, в стінах якого на них чекала істинна радість. Кожен з них може свідчити, що це дійсно так.
Їхня подорож не була легкою та швидкою. Багато кому стало зле, а дехто навіть захворів. Але, перебуваючи у стінах храму і виконуючи роботу Бога, вони забували про свій біль, забували про те, що їх пригнічувало. 40 осіб—це цілий загін, виконуючий своє особливе завдання, завдяки якому близько 3000 осіб по той бік завіси змогли отримати спасіння. Зброєю цього загону були смирення та лагідність, вірність і праведність, віра та милосердя, слово Бога та Святий Дух.
40 воїнів Христа та майже 3000 врятованих душ. Яка радість може перевищувати цю?
Збоку могло здаватися, що це були звичайні юнаки та дівчата, у чомусь ще зовсім маленькі діти, зі своїми дивацтвами, зі своїми слабкостями та проблемами, зі своїми мріями та бажаннями. Але Господь дивився на них інакше. Для Нього вони були дійсно цілим загоном вірних та сильних духом воїнів Христа.
Хтось з молоді вже був у храмі раніше, а хтось приїхав уперше і вже отримав незабутній духовний досвід.
Катерина Я., м. Омськ:
Маму мого дідуся звали Марія. Моя бабуся розповідала, що Марія була прикладом для всіх. Вона завжди допомагала і була дуже смішною та життєрадісною, вона була ніби легендою нашої сім’ї. Мені завжди хотілося познайомитися з нею. Марія завжди була прикладом для мене. Навіть коли був голод і її сім’я втратила всіх рідних під час війни, ця жінка зберігала оптимізм і вела сім’ю за собою.
Коли я була в храмі, мені наснився сон. У ньому була Марія, мама мого дідуся. Ми з нею познайомилися і просто проводили час разом, дізнаваючись більше одна про одну. Я прокинулась у поганому настрої, бо сон закінчився погано. Коли зранку я увійшла у воду, щоб виконувати хрищення з померлих, перша картка була з іменем тієї самої Марії. Я була надзвичайно щасливою, що змогла охриститися за неї і, ймовірно, врятувати.
Єлизавета Ч., м. Омськ:
У серпні 2019 року ми з молоддю з деяких округів Росії відвідали храм. Там ми виконували обряди хрищення за померлих; я отримала особливе свідчення про цей обряд.
На другий день сесій у храмі я змогла роздрукувати картки з іменами своїх родичів і виконати за них хрищення та конфірмацію. Під час виконання цих обрядів я відчувала особливий дух і щастя.
Коли я приїхала додому, ми з сім’єю вирішили організувати невеликий сімейний вечір, на який запросили моїх бабусь і дідусів. Я розповідала про деякі події, що відбувалися у храмі, після чого мій тато почав говорили про ту прабабусю, за яку я виконала хрищення. Тієї ночі, коли я летіла літаком додому, татові наснився сон про мою прабабусю, яка розповідала йому про своє важке та сумне життя. Також уві сні був момент, коли прабабуся одягла на голову вінок з квітів, одягла білий одяг і пішла назустріч до світла, в якому з’явився силует мами прабабусі, обряд за яку був виконаний раніше. Вони були дуже раді зустрітися і з вдячністю пішли до того світла.
Почувши цю розповідь мого тата, бабуся, його мама, сказала, що їй тієї ж ночі наснився дуже схожий сон про цю ж прабабусю, в якому вона була щасливою у тому самому білому одязі з вінком на голові, і що вона віддалялася у світло разом з мамою.
Господь дав нам чітко зрозуміти, що ці обряди дійсно важливі і дійсно працюють.
Чи варто казати про те, наскільки сильно ці поїздки зближують молодь? Чи варто казати про те, які ріки сліз вони проливають на зборах свідчень та прощаючись біля автобусів?
Ми від’їжджали з храмової території з болем у серці та сподіванням зустрітися тут знову.
Так воно і буде!