Послання президентства території
Великдень
Кілька років тому, коли я служив територіальним сімдесятником, ми втратили дорогу подругу, яка служила президентом Товариства допомоги в нашому колі, коли я був президентом колу.
Енергійність і сильна віра цієї сестри проявлялися в усіх її справах, вона була благословенням для сестер нашого колу, допомагаючи їм бачити важливість життя за євангелією.
Потім сталося так, що їй поставили діагноз—“рак печінки” і сказали, що вилікуватися від цього виду раку буде дуже складно. Її сім’я та весь кіл були приголомшені, і протягом багатьох наступних місяців за неї було промовлено незліченну кількість молитов. Згодом, після більш ніж двох років лікування, вона дізналася, що одужала. Це було дивом.
Однак лише через кілька місяців рак повернувся, цього разу вразивши її підшлункову залозу. Лікарі намагалися зробити все можливе, але безрезультатно.
Пройшло кілька місяців і якось вранці, коли я їхав своєю машиною, мені зателефонував її чоловік і спитав, чи не міг би я приїхати до них, оскільки він відчував, що його дружині залишилося жити недовго. Я відразу ж розвернув машину і поїхав до них додому. Там я поспілкувався з їхніми синами. Найменший тихо сидів у своїй кімнаті, не розуміючи, що відбувалося. Найстарший син розумів цю ситуацію і турботливо піклувався про свою матір у її останні години. Коли вона лежала на ліжку в гостинній, я побачив, що мало що залишилося від цієї колись такої енергійної сестри. Через якийсь час вона мене помітила. Вона відкрила очі, усміхнулася мені і спитала про мою сім’ю. Потім невдовзі вона тихо вирушила до духовного світу.
Перед смертю вона попросила мене виступити на її похороні і допомогти опустити її тіло в могилу (за бельгійською традицією).
Я ніколи не забуду, як стояв, тримаючи в руках один з чотирьох кінців мотузки, вдивляючись у темну земляну діру і повільно опускаючи труну. В моїй голові було так багато думок і деякі з них лякали: “А якщо воскресіння немає?”, “А що, якщо це кінець?” Без воскресіння немає надії і сенсу цього життя. Все було б втрачено і жало смерті мало б нескінченну дію.
Найславетніше послання, яким ми коли-небудь могли б поділитися з іншими, полягає в тому, що на третій день могила була порожня. Так, Він воскрес і підготував шлях для всіх Божих дітей, щоб піднятися знову; щоб їхній дух і тіло з’єдналися і ніколи більше не були відокремлені.
У Матвій 28:6 ми читаємо: “Нема Його тут, бо воскрес”. У книзі Алма 40:23 Алма пояснює своєму синові, що душу буде відновлено для тіла і що кожна кінцівка і суглоб будуть відновлені, і навіть волосину з голови не буде загублено. Я свідчу, що Він живе і що ми підготовлюємо світ до Його другого пришестя, коли Він повернеться з усіма сонмами небесними. Таким є славетне послання Великодня.