Одкровення, коли я на деякий час випала з життя
Мене звати Мізіна Тетяна, мені зараз 36 років. Я з дитинства хвора на епілепсію. Однією зі складових судомного нападу є втрата пам’яті про події, які йому передують.
Оскільки такі напади бувають у мене кожного тижня, то я звикла до цього і навчилася орієнтуватися у моменти короткострокової втрати пам’яті.
Але приблизно 2–3 рази на рік у мене буває особливий стан, який називається “судомний статус”. Упродовж тривалого часу (близько доби) через певні періоди часу (1–2 години) у мене трапляються судомні напади. Відмінна особливість статусу в тому, що свідомість не встигає стати ясною до того, як почнеться наступний напад, і у мене відбувається втрата пам’яті на весь час статусу. Я в прямому сенсі втрачаю цілу добу зі свого життя. При цьому між нападами я можу виконувати звичайні справи, спілкуватися, доглядати за тими, хто поруч. Але, прокинувшись наступного дня, я нічого з минулого дня не пам’ятаю. І так протягом багатьох років.
Все це я записую на основі пояснень чоловіка, він у мене фельдшер і вже більше 10 років спостерігає за мною.
Цього року лікарі суттєво розширили мені терапію ліками.
І цього разу мій мозок зробив мені унікальний сюрприз.
7, 8, 9 липня 2021 року я була не в собі. 7 липня, коли мій чоловік Гоша був на роботі на добовій зміні швидкої допомоги, я почала виходити з життя. Почався той самий судомний статус. Перед сном ми завжди бажаємо одне одному по телефону доброї ночі та кажемо декілька приємних слів. Гоша мені пише, і я одразу відповідаю йому. Цього разу було інакше. Я не пам’ятаю, що відповідала і коли. Гоша сказав, що був здивований, адже я відповіла йому через 2 години. Десь о 00:30. Рано-вранці наступного дня я не пам’ятала про це. У мене був дуже дивний стан: я пам’ятала, що переді мною був мій чоловік, але абсолютно не пам’ятала нічого, що з ним пов’язано, навіть не розуміла, яке він має до мене відношення. Я бачила перед собою дітей і дивувалася—це мої діти? І так увесь той день я абсолютно нічого не пам’ятала з історії свого життя. Чоловік, побачивши мій стан, зробив мені уколи ліків, і поступово моя свідомість почала повільно прояснюватися.
8 липня, що я пам’ятаю з того дня. Пам’ятаю, як я і вся моя сім’я поїхали на вечірню прогулянку на набережну Неви. Ми обіймалися, я закохалася в свою сім’ю немовби заново! Я дивилась із захопленням на своїх дітей! Це мої діти?!!! Ельза, Мишко і Дмитро! Яка я щаслива!!! Це мій СУПЕР ЧОЛОВІК?!!! Я готова його зацілувати!!! Він найкращий, найпривабливіший, люблячий і коханий!!! Ми з Гошею спостерігали за нашими дітьми і тим, щоб вони були у безпеці, а самі обіймалися одне з одним! У мене градом текли сльози від щастя і розуміння, що це моя СУПЕРСЬКА СІМ’Я! Я така дивна, нічого не пам’ятаю, а тут, виявляється, настільки благословенна!!! Я народила цих чудових дітей? Невже Господь благословив мене ними? Чоловік, який так закохано дивиться на мене! Сльози не припиняли текти весь час! І те саме відбувалося також і 9 числа! Я все більше дізнавалася про своє життя і дивувалася, як багато у мене благословень! У мене виникла думка прочитати у це свято послання “Сім’я: Проголошення світові”! Чоловік сказав: “Давай”! Приїхавши додому, ми це зробили! Гоша подарував квіточки Ельзі, а мені Мишко подарував 5 розкішних троянд! Ми з Ельзочкою приготували піцу для наших хлопців. Я відчула себе найщасливішою, і мої сльози не припиняли литися градом.
9 числа пам’ять про мою історію життя почала до мене повертатися. Я стала оцінювати ці останні дні, адже нечувана справа—я частково їх запам’ятала. Я запам’ятала ті відчуття, коли “з чистого аркуша” усвідомлювала, що ось мій чоловік, ось мої діти тощо. І я зрозуміла, що з того моменту я побачила своє життя зовсім іншими очима. Стала такою щасливою, оцінила, наскільки сильно Господь благословив мене і мою сім’ю.
Пам’ять повністю повернулася, і я навіть змогла порівняти своє ставлення до життя до і після цього особливого стану в ці дні.
Чоловік повернувся зі зміни 10 числа і відразу помітив, що я змінилася. Побачив, що я просто сяю від щастя.
Я записала свої почуття в щоденник і аналізувала.
У мене все це трапилося ненавмисно, але, можливо, кожному варто оцінити своє життя “з чистого аркуша”. Побачити, як багато Бог робить для нас вже зараз, і не затьмарювати свій розум думками про те, чого ми зараз не маємо, а дуже хочемо. Ми можемо за стільки всього бути вдячними і бути щасливими. А не сумувати через недосягнуті цілі та нездійснені бажання.
Бог любить Своїх дітей і допомагає їм, незважаючи на всі лиха, що відбуваються у світі. Я знаю це усім своїм серцем.
В ім’я Ісуса Христа, амінь.