“Одяг святого священства”, Ліягона, вер. 2024.
Одяг святого священства
Під час храмового ендаументу нам було дано священне фізичне нагадування про наші завіти — символ Самого Спасителя.
Фрагмент картини “Aдам і Єва”, художник Дуглас М. Фраєр
Хоча немає сумнівів у тому, що Адам і Єва були підготовлені й отримали запевнення, які намагалися запам’ятати, вони, мабуть, переживали глибоке потрясіння, залишаючи свій райський Еденський сад і ступаючи в занепалий світ.
З усією серйозністю вони усвідомили, що означало поміняти своє спокійне, безтурботне життя на світ, де на них чекали протидія і тяжка праця, тернини і смуток, і де зрештою наставало те, що називається смертю. Спочатку вони не могли зрозуміти, що все це означає, але невдовзі зрозуміли, що кожен день може приносити новий біль. Дійсно, найболючішим з усіх було усвідомлення того, що вони стикнуться з усім цим, будучи відокремленими від їхнього Небесного Батька — “відділен[ими] від Його присутності”, як пізніше напише Мойсей.
Попри це відділення і самотність у холодному, похмурому світі, Адаму і Єві мало бути дуже втішно пам’ятати про головне: обіцяння були дані — це були священні і вічні обіцяння, що називаються завітами. Вони пообіцяли, що слухатимуться Батька всі дні свого життя, а Він пообіцяв дати їм Спасителя, Який полегшить їхній біль і смуток, спокутує їхні помилки і безпечно приведе їх назад у Свою присутність.
Але як ці смертні могли пам’ятати те, що вони пообіцяли? Як їм не забувати про свою небезпечну ситуацію — пам’ятати про неї постійно: вдень і вночі?!
Нагадування про наші завіти
Щоб вони мали таке нагадування, Він дав їм “одежу шкуряну”. Який важливий подарунок і як своєчасно даний. Після того як Адам і Єва скуштували забороненого плоду, вони майже відразу ж зрозуміли, що нагі. Спочатку вони намагалися прикрити свою наготу фіґовим листям. Потім, боячись того, що цього недостатньо, вони намагалися сховатися від Господа. (Така безглузда спроба була доказом того, що вони вступили у смертне життя!) Відтоді й дотепер люблячий Батько запрошує Своїх дітей залишити схованку і прийти до Нього. І так само, як це було з одежею шкуряною у ті часи та різними видами одягу після того, Він, у Своїй милості, не залишив нас нагими, але одягнув слухняних у “мантію праведності” — нагадування про наші обіцяння і завіти. Цей “одяг спасіння” символізує найбільший з усіх дарів — Спокуту Ісуса Христа.
Храмовий одяг є символом Спасителя
Усі ці роздуми про Адама і Єву, завіти й одяг є, звичайно ж, чимось більшим за розумову вправу. Неважко уявити, що відчували Адам і Єва, адже ми теж стикаємося з проблемами у цьому занепалому світі. Нас також відділено від присутності Бога і ми все більше віддаляємося щоразу, коли чинимо гріх. Подібно до Адама і Єви, нам був даний Той Самий Спаситель, Ісус Христос з Назарету, Альфа і Омега, Син живого Бога. Подібно до Адама і Єви ми уклали завіти з Богом. І під час храмового ендаументу нам було дано священне фізичне нагадування про ті завіти — символ Самого Спасителя. У нашому розподілі він називається одягом святого священства.
Ми носимо цей одяг під нашим звичайним одягом. Які б обов’язки я не виконував, якими б не були мої ролі у житті, чого б не вимагалося від мене робити у повсякденному житті, основою для всього цього є мої завіти — завжди і навіки. Основою для всього цього є ті священні обіцяння, яких я з усіх сил дотримуюсь. Я не красуюся і не хизуюся перед світом своїм храмовим одягом так само, як і моїми завітами. Але я тримаю і те й інше якнайближче до себе — настільки близько, наскільки це можливо. Вони є суто особистими і надзвичайно священними.
Пам’ятаючи про ці завіти, про ці двосторонні обіцяння, ми носимо храмовий одяг усе своє життя. Це є відображенням нашого бажання відчувати в житті постійний вплив Спасителя. Якщо йдеться про інші дорогі нам символи, там характерна періодичність. Ми христимося один раз у житті. Ми приймаємо причастя раз на тиждень. Ми ходимо до храму так часто, наскільки дозволяють обставини. Але у ставленні до одягу святого священства її немає: цей символ ми шануємо щодня і щоночі.
І так само у ставленні до завітів — їх не відкладають вбік, щоб було зручніше або через недбалість, і не видозмінюють для того, щоб це відповідало стилям і моді суспільства. У житті учня Ісуса Христа шляхи світу мають бути змінені відповідно до наших завітів, а не навпаки.
Коли ми вдягаємо храмовий одяг, ми, як навчало Перше Президентство, зодягаємося у священний символ Ісуса Христа. З огляду на це, навіщо нам шукати привід, щоб зняти з себе цей символ? Чому ми маємо позбавляти себе обіцяння сили, захисту і милості, про яке нагадує цей храмовий одяг? Навпаки, щоразу, коли нам потрібно тимчасово зняти храмовий одяг, нам слід прагнути надіти його знову, як тільки це стане можливим, оскільки ми пам’ятаємо і про обіцяння, і про небезпеки, що надають сенсу нашим завітам. Найголовніше, ми пам’ятаємо про хрест і порожню гробницю Христа.
Хтось може сказати: “У мене є інші способи, щоб пам’ятати про Ісуса”. І я відповім: “Це чудово. Чим більше, тим краще”. Подумаймо про якомога більше способів, щоб дотримуватися нашого зобов’язання “завжди пам’ятати Його”. Але, чинячи так, було б нещиро навмисно нехтувати нагадуванням, яке Сам Господь дав тим, хто отримав ендаумент, — храмовим одягом святого священства.
Ісус Христос і Його євангелія значать для мене все. Усі мої вічні надії і прагнення, все, чим я дорожу, покладаються на Нього. Він — “скел[я] мого спасіння”, мій шлях, що веде до Небесного Батька, мій єдиний шлях назад до того, що я колись мав і тепер хочу мати знову, і багато більше за це. Його дар для нас — найщедріший з усіх, які я отримував, найщедріший з усіх, що будь-коли давалися: куплений дійсно безмірним стражданням, запропонований незліченній кількості людей, наданий з безмежною любов’ю. Тернину і осот, біль і муки, печаль і гріх цього занепалого світу “поглинуто в Христі”.
Тож я ношу храмовий одяг святого священства — щодня і щоночі, як належить, з того часу, як 64 роки тому я отримав ендаумент у віці 19 років, — тому що я люблю Його і тому що мені потрібні обіцяння, про які нагадує цей одяг.
У вас є запитання про носіння храмового одягу?
Дехто з вас, читаючи цю статтю, можливо, сподівається, що я зможу відповісти на якесь конкретне запитання про храмовий одяг. Ви можете сподіватися почути: “Так каже Господь”, або навіть: “Так кажуть Його слуги”, щодо питання, близького вашому серцю. Це запитання може виникнути у вас через особисті обставини, пов’язані з роботою, фізичними вправами, гігієною, кліматом, скромністю, санітарними умовами або навіть станом здоров’я.
Деякі відповіді на такі запитання можна знайти на сайті temples.ChurchofJesusChrist.org і в розділі 38.5 Загального довідника. Щодо особистих питань можна порадитися з членами сім’ї та провідниками, яким ви довіряєте. Однак є дуже чіткі настанови, дані під час початкових обрядів, і завжди є ваш Небесний Батько, Який вас знає і любить, і розуміє все про ваші обставини. Він був би радий, якби ви поставили ці запитання особисто Йому.
Фотографія шпиля храму в Сент-Джорджі, штат Юта
Будь ласка, зрозумійте мене правильно. Якщо ви будете шукати божественного скерування, Дух не надихне вас неповною мірою виконувати настанови, отримані у храмі та дані в пророчій пораді, якою Перше Президентство поділилося у своїй нещодавній заяві. Люблячий Батько не буде допомагати вам виправдовувати ваші дії, спрямовані на те, щоб робити менше, ніж ви можете, аби відповідати Його нормам відданості й скромності, які благословлятимуть вас зараз і вічно. Але чи розуміє Він ваші запитання і чи допоможе Він вам отримати благословення від шанобливого ставлення до храмового одягу і дотримання ваших завітів? Так! Чи повинні ви також консультуватися з компетентними медичними працівниками, коли це необхідно? Звичайно! Чи варто нехтувати здоровим глуздом або поглядати за межу? Я молюся про те, щоб ви так не робили.
Я не можу відповісти на всі ваші запитання. Я навіть не можу відповісти на всі свої запитання. Але я можу, як апостол Господа Ісуса Христа, пообіцяти вам допомогу люблячого Бога, Який прагне допомогти вам здобути успіх і благословення у такий спосіб, який ви зараз не можете збагнути або передбачити, якщо ви дотримуєтеся завітів, які уклали з Ним.