“Усе залагодив Дух”, Ліягона, вер. 2024.
Голоси святих останніх днів
Усе залагодив Дух
Я відчувала любов прихожан, коли вони співали без акомпанементу.
Ілюстрація Кеті Докрілл
Ми жили в маленькому містечку в шт. Джорджія, США, коли помер мій батько, якому було лише 55 років. Більшість нашої родини мешкала в іншому штаті. Ще ніколи 3 200 км між нами не були довшими, ніж у той час.
Мій чоловік був єпископом, а я органісткою в нашому маленькому приході. Через емоції та стрес, пов’язаний з підготовкою до поховання, я була надзвичайно виснажена тієї неділі, коли настав час завершального гімну причасних зборів “У розлуці хай веде Господь” (Гімни, № 81).
На половині другого куплету смуток приголомшив мене. Якось я дограла той куплет до кінця, але руки тремтіли, а в очах стояли сльози. Тож я мусила зупинитися, хоча залишався ще один куплет. Я не могла стримати сліз.
Настала невелика пауза, оскільки зібрання зрозуміло, що орган не грає. Але потім прихожани почали співати акапельно. Спів не був бездоганним. Зрештою нас було мало. Але усе залагодив Дух. Попри сльози й збентеження спів багатьох людей допоміг мені відчути їхню любов.
У розлуці хай веде Господь,
Пам’ятаймо, що могили
Відчинить Христова сила,
У розлуці хай веде Господь.
Коли гімн закінчився, під час завершальної молитви музична провідниця тримала мене в обіймах, а я плакала. Потім до органу підійшло кілька людей зі сльозами на очах і сказали, як їм шкода, що помер мій батько.
Пізніше я сказала музичній провідниці, що під час похорону буду грати на піаніно. Могло здаватися, що то не дуже хороша ідея після всього, що трапилося, але мій батько любив слухати мою гру на піаніно. Я хотіла грати для нього. Я зрозуміла тоді, як сильно відчувала його присутність під час завершального гімну.
Я така вдячна за гімни. Я свідчу, що музика може навчати і втішати нас так, як не спроможні слова. Як пише Перше Президентство у передмові до збірника гімнів: “Гімни … надають сили стомленому, втішають засмученого і надихають нас витерпіти до кінця”. Я така вдячна за любов нашого хорошого приходу, яку я відчула, знаходячись так далеко від своєї сім’ї. Я знаю, що ми з батьком дійсно колись зустрінемося.