Лише в цифровому форматі
Небесне покарання — ознака Божої любові до нас
Нам не слід дивуватися, коли люблячий Батько запрошує нас розвиватися, даючи нам миті божественного виправлення.
Ми є батьками шістьох активних хлопчиків. Протягом останніх 17 років ми зрозуміли, що Дух часто використовує наш досвід батьківства, аби навчати, як Небесний Батько працює зі Своїми дітьми.
Кілька років тому Джессіка почула, як наші хлопчики граються нагорі. Прислухавшись уважніше, вона почула виразний звук того, як чимось пишуть на стіні.
Вона гукнула: “Хлопці… хтось малює на стіні?”
Після трьох секунд мовчання винуватець відповів: “Ні”. Потім вона попросила його принести те, чим він писав.
“Гаразд, мамо”, — сказав він, підстрибуючи до неї і охоче, навіть з радістю, давши їй олівець.
Другу руку, яка тримала перманентний маркер і була видима для Джесс, він ховав за спиною.
Після того, як вона посиділа з цим хлопчиком, вислухала його, дещо пояснила йому, намагаючись допомогти, у неї виникла дуже чітка думка:
“Чому я іноді намагаюся приховати свої власні гріхи і недоліки від всезнаючого і люблячого Небесного Батька?”
Мета божественного покарання
У вихованні існує принципова різниця між покаранням і виправленням поведінки. Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007) навчав: “[Англійське] слово disciple (учень), і слово discipline (дисципліна) походять від одного латинського кореня, що й слово discipulus”. Якщо ми намагаємося стати більш відданими учнями Ісуса Христа, нам не слід дивуватися, коли люблячий Батько запрошує нас просуватися шляхом учнівства, впроваджуючи в ці моменти божественну дисципліну.
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав нас, що таке “божественне покарання має щонайменше три цілі: (1) переконати нас покаятися; (2) удосконалити й освятити нас і (3) час від часу змінювати наш курс в житті, ставлячи на стежку, яка, як відомо Богу, є кращою для нас”.
Господь послав Самуїла, ламанійського пророка, проповідувати нефійцям за 6 років до Р.Х. У своєму проповідуванні він майстерно моделює і наголошує на трьох цілях божественного покарання, яких навчав старійшина Крістофферсон. Можливо, найважливішим було те, що Самуїл намагався навчити нефійців, які втратили свій шлях, що пряме покарання, яке вони відчували, не було ознакою того, що Бог про них не дбає. Ні, це покарання надавалося саме тому, що Він любив їх.
Самуїл дуже чітко пояснив це, коли навчав: “Так, Він любив народ Нефія, і також Він карав їх; так, у дні їхніх беззаконь карав Він їх, тому що любив їх” (Геламан 15:3). Бо, як сказав Господь: “Кого Я люблю, тому докоряю й караю того” (Об’явлення 3:19).
Переконати нас покаятися
Перша ціль божественного покарання, про яке згадував старійшина Крістофферсон, — переконати нас покаятися. У своїх перших словах Самуїл чітко дає зрозуміти, що через злочестивість нефійців ніщо не могло спасти їх, “окрім покаяння і віри в Господа Ісуса Христа” (Геламан 13:6). Це послання про покаяння, за його словами, було послано до них, “щоб ви могли мати добру новину” (Геламан 13:7).
Зверніть увагу на зв’язок, який проводить Самуїл між покаянням і радісною новиною. Старійшина Ніл Л. Андерсен навчав: “Запрошення покаятися… це… з любов’ю пропоноване запрошення розвернутися й знову стати на шлях, що приведе до Бога [див. Геламан 7:17]. Це запрошення нам від люблячого Батька і Його Єдинонародженого Сина ставати кимось кращим, ніж ми є, вийти на вищий шлях у своєму житті, змінитися і відчути щастя від виконання заповідей”.
Самуїл послідовно говорив про свою мету проповідування: “Задля цієї мети піднявся я на стіни цього міста… щоб ви могли знати умови покаяння” (Геламан 14:11). Його пророцтва про Христа були дані “для того, щоб ви могли повірити в Його ім’я. І якщо ви повірите в Його ім’я, ви покаєтеся в усіх своїх гріхах” (Геламан 14:12–13).
Послання Самуїла чітке: “Покайтеся і поверніться до Господа Бога вашого” (див. Геламан 13:11).
Удосконалити й освятити нас
Головна мета покаяння — очистити і змінити людське серце. У своєму заклику до покаяння Самуїл зосереджує увагу на стані сердець людей. Він говорить про “закам’янілість сердець народу Нефійців” (Геламан 13:8). Він застерігає проти того, щоб “вони прикипіли серцями своїми до багатств своїх” (вірш 20). Він каже їм, що їхні “серця не повернені до Господа” (вірш 22) і що вони йдуть “за гордовитістю [їхніх] власних сердець” (вірш 27).
Божественні покарання допомагають нам побачити наші заблукалі серця і через “віру і покаяння” викликають те, що Самуїл називає “зміною серця” (див. Геламан 15:7). Ця зміна, як навчав Самуїл, робить нас “стійкими та непохитними у вірі” (див. вірш 8), приєднуючи наші заблукалі серця до Спасителя Ісуса Христа.
Змінити наш життєвий курс
Старійшина Ніл А. Максвелл якось назвав ці моменти покарання “божественним невдоволенням”. Спираючись на цю ідею, сестра Мішель Д. Крейг пояснила: “Божественне невдоволення виникає, коли ми порівнюємо те, “ким ми є, [з тим], ким маємо силу стати”. Кожен з нас, якщо ми чесні, відчуває різницю між тим, де і ким ми є, і тим, де і ким ми хочемо бути. Ми прагнемо розвинути більший особистий потенціал… Ці почуття приходять від Бога і викликають нагальну потребу діяти”.
Говорячи про цю третю й останню мету божественного покарання, Самуїл пристрасно запрошує нефійців скористатися їхньою свободою волі, щоб вибрати йти “шлях[ом] свого обов’язку” (Геламан 15:5) або, як сказав старійшина Крістофферсон, тим шляхом, який, “як [Бог] знає, є кращим шляхом”.
“Ви свободні, — навчав Самуїл. — Вам дозволено діяти за себе; бо ось, Бог дав вам знання і зробив вас свободними” (Геламан 14:30). Він допоміг їм побачити, що хоча вони вільні діяти, вони не вільні вибирати наслідки своїх дій. Він застерігав: “Ви прагнули в усі дні свого життя того, чого ви не могли отримати; і ви прагнули щастя, творячи беззаконня, що суперечить природі праведності” (Геламан 13:38).
Хороше життя — повноцінне життя, щасливе життя — можна знайти у тому, що Самуїл називає ходінням “обачно перед Богом”, у “дотрим[анні] Його заповідей, і Його уставів, і Його присудів” і в “намага[нні] з невтомною старанністю” допомагати іншим робити те саме (Геламан 15:5–6).
Ставати такими, якими нас хоче бачити Господь
Джону Ньютону було шість років, коли померла його матір. Вона виховувала його віруючою людиною, навчала і читала з ним Писання. В 11 років його батько, моряк, узяв його в море. В оточенні нецензурної лексики, богохульства і розпусти Джон невдовзі відійшов від своєї віри. Він казав: “Я впевнено грішив і поставив собі за мету спокушати і зваблювати інших при кожній нагоді”.
Під час однієї подорожі на них несподівано налетіла буря. Його екіпаж почав волати до Бога, щоб Той врятував їх. Спочатку він насміхався і лаяв їх, але коли стало зрозуміло, що їхня доля неминуча, Джон заволав до Бога, про Якого його навчала мати.
Він молився приблизно такими словами: “Боже, якщо Ти є, будь ласка, врятуй нас. І якщо Ти це зробиш, я присвячу решту свого життя служінню Тобі”. Буря вщухла, хвилі заспокоїлися, і їхні життя було врятовано. Вірний своєму слову, Джон присвятив решту свого життя служінню Господу. Він став проповідником і під час свого служіння писав вірші. Багато з цих віршів були перетворені на гімни, як, наприклад, його найвідоміший:
Цей гімн — це історія Джона Ньютона, але це також і наша історія, і, вірогідно, це ваша історія. Кожного з нас, особисто, у наші моменти боротьби бачить всезнаючий Господь, Який втручається саме у потрібний час. Він карає нас. Він рятує нас. Він змінює нас. І Він викликає в нас ненаситне бажання жити таким життям, яке Нефій одного разу назвав — “те життя, яке у Христі” (2 Нефій 25:27).
Коли ми довіряємо божественному виправленню від Господа, то стаємо тими, ким Він так щиро хоче, аби ми стали: чоловіками і жінками Христа та учнями Ісуса Христа.