Згуртуватися для служіння в Ченнаї

Увечері 25 грудня 2004 року члени Першої філії Ченнаї на східному узбережжі Індії насолоджувалися Різдвяним заходом. Вони й гадки не мали, що наступного ранку в Індійському океані біля берегів Суматри станеться потужний землетрус. Сила землетрусу поширилася по всьому океану, виштовхуючи високі стіни морської води на сушу. Величезні хвилі обрушувалися на міста і села в Індії, Індонезії, Шрі-Ланці, Малайзії і Таїланді, затоплюючи вулиці і зрівнюючи з землею домівки та будівлі. Невідомо скільки людей зникли безвісти або загинули.

Коли пізніше того ранку старійшини Алвін Кілберт і Ревант Нелабелль, місіонери, які служили в Ченнаї, прибули до церкви, то відчули, що щось не так. На пляжі поліцейські встановили огородження, щоб не допустити зівак, і патрулювали територію верхи на конях. Уздовж пляжу люди витягували з води тіла. Місіонери побачили, що вода і руйнування сягнули більше ніж пів милі (0,8 км) від берега.

Тієї ночі Церква послала вантажівки з речами з містечка, розташованого приблизно за 640 км, щоб святі роздали їх нужденним у Ченнаї. Уранці члени Церкви і місіонери зібралися біля Першої філії Ченнаї, щоб узяти участь у проєкті служіння, організованому двома міськими філіями. Упродовж наступних двох днів вони збирали і сортували набори для надання допомоги, в яких були одяг, постільна білизна, предмети гігієни та столове приладдя.

Після цунамі святі останніх днів у цій країні розподіляли серед жертв речі, надані Церквою. Наповнивши вантажівки сотнями гігієнічних наборів та інших речей, місіонери та інші люди поїхали разом з президентом Брентом Бонемом, який очолював Індійську Бангалорську місію, щоб доставити їх до відділення Індійського Червоного Хреста.

На станції чоловік, який їх привітав, упізнав їхні іменні таблички. “О, ви з Церкви, — сказав він. — Що ви привезли?”

Вони відповіли, що у них є ліхтарі, гігієнічні набори і кілька тонн одягу. Чиновник був у захваті від пожертвувань і попросив їх заїхати вантажівками до станції.

Всередині вони побачили людей, які юрмилися навколо величезних куп одягу. Люди з різних релігій та організацій також привозили припаси, а місіонери кілька годин, розвантажували машини та перевозили доставлені припаси туди, де вони були потрібні.

Коли старійшина Кілберт поглянув на людей з різних організацій, його вразило те, як вони всі працювали разом, керуючись любов’ю до своїх ближніх. “Скрізь є хороші люди”, — подумав він.