Нове серце

Тамара Гарріс, керівник служби з підтримки зв’язків між церковними капеланами та Збройними силами

Останнє місце, де я б хотіла бути на Святвечір, — це військова в’язниця.

Одного Святвечора, коли ми жили на Філіппінах, мій батько рано повернувся додому після роботи. Він був капеланом на авіабазі Кларк.

“Слухай, Там, — сказав він, — мені потрібно, щоб ти приготувала печиво і повторила на гітарі різдвяні пісні. Також підшукай щось, щоб зробити костюми для Різдвяної сценки. Цей вечір ми проведемо у в’язниці на авіабазі”.

Я все ще сердилася на своїх батьків за те, що вони перевезли нашу сім’ю в інший кінець світу. Найменше мені хотілося провести Святвечір у військовій в’язниці. Я скаржилася, але це не подіяло.

Коли ми увійшли до в’язниці, нас привели до неохайної кімнати зі стільцями та столом. Невдовзі двері відчинилися, і мій батько привітно запросив групу чоловіків у кайданах і наручниках увійти в кімнату.

Потім ми заспівали різдвяні пісні, розіграли по ролях Лука 2 і запропонували усім приготоване власноруч пригощення. Усе це ми робили б, якби залишилися вдома. Але щось було іншим.

Моє підліткове серце пом’якшилося того вечора, коли я побачила смиренну вдячність тих дорогих чоловіків. Один з них, коли настав час Різдвяної сценки, запитав: “Можна і мені взяти участь?” Інші також хотіли приєднатися. Невдовзі інші “ангели” проголосили про особливе народження Спасителя.

Ті в’язні були не там, де вони хотіли бути, а я була не в тій країні, де хотіла бути. Але я знала, що нас бачив, знав і любив наш Спаситель, Який також опинився у місці, залишатися в якому не хотів і про це смиренно просив у молитві (див. Лука 22:42). Усім своїм 16-річним серцем я знала, що я не самотня.

Ті чоловіки були не єдиними, хто витирав сльози того Святвечора. Подією, яка змінила наше життя того вечора, було не наше святкування Різдва, а скоріше Христова сила надихати і зцілювати.

Минуло майже 50 років з того Святвечора, але він залишається священним спогадом. Моїм найособливішим, найнесподіванішим і найславетнішим подарунком на Різдво було нове серце. Після цього для мене все змінилося.

Я пристосувалася до життя на Філіппінах, знайшла нових друзів, знайшла можливості служити і вирішила бути щасливою. І все це завдяки свідченню, яке я отримала про Ісуса Христа і Його сильну любов у той Святвечір у в’язниці.

Я знаю, що наш Спаситель може зняти кайдани з нашого розуму і серця, якщо ми прийдемо до Нього. Він — це найбільший дар.