Цього року не буде Різдва?

Джеймс Нова, шт. Юта, США

Коли ми запитали про Різдво, мама сказала, що сім’я переживає важкі часи і тому нічого не матиме на Різдво.

Я все ще бачу в своїй уяві дім у той холодний, сірий грудневий день в Іллінойсі, США. Його дах був над землею, але більша частина будинку була в землі. “Мабуть там ніхто не живе”, — подумали ми з напарником.

Ми постукали. За кілька хвилин жінка трошки прочинила двері. Ми сказали їй, що ми місіонери з Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів і що у нас є для неї важливе послання. Вона повагалася, але дозволила нам увійти.

Жестом вона запропонувала нам сісти на два хиткі дерев’яні стільці. Кімната була тьмяно освітлена. Коли мої очі звикли до того світла, я помітив, що підлога в домі була земляною. На стінах не було картин. Раптом з’явилося четверо засмучених дітей, одягнених у безбарвний одяг.

До Різдва залишалося два тижні. А де ж маленький Ісус в яслах? Де різнокольорові прикраси та ялинка?

Після того як ми розповіли про Відновлення, ця мати запросила нас прийти ще раз і поговорити з її чоловіком. Перш ніж вийти ми запитали про Різдво. Вона сказала, що у них важкі часи і що цього року на Різдво у них нічого не буде.

Ми з напарником пішли, а потім звернулися до місцевих членів приходу із закликом допомогти. Це стало великим виявом любові. Члени Церкви пожертвували їжу, одяг, іграшки та ялинку з прикрасами.

Через кілька днів ми повернулися до того дому. Ми постукали, і двері знову ледь прочинилися. “З Різдвом!” — сказали ми, вітаючи батька, матір і чотирьох дітей, що дивилися на нас широко розкритими очима.

Ми принесли в дім ялинку, подарунки та їжу. Усі члени сім’ї мали приголомшений вигляд. Ми поставили ялинку, поклали під нею подарунки, поставили їжу на стіл і з радістю трохи поспілкувалися. Коли ми збиралися йти, я поглянув на дітей. На їхніх обличчях були широкі усмішки.

Ми продовжували навчати ту сім’ю, і згодом вони приєдналися до Церкви. Коли світло євангелії наповнило їхній дім, у батька зросла віра і він по-новому подивився на свою сім’ю. Він знайшов кращу роботу. Сім’я згуртувалася. Невдовзі вони переїхали в новий дім.

Минуло понад 60 років, а я все ще дякую Господу за те, що дозволив нам благословити шістьох Його дорогоцінних дітей, нагадавши мені: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили” (Матвій 25:40).