“Її приношення є прийнятним”, Ліягона, груд. 2024.
Голоси святих останніх днів
Її приношення є прийнятним
Коли ми співали, я відчувала, як приємне тепло Духа огортає мій розум і серце.
Коли я була дитиною, мої батьки співали в хорі нашого приходу. Мама особливо любила співати на Різдво. Кожного Святвечора наша сім’я розігрувала Різдвяну історію і співала Різдвяні пісні. Ми завжди закінчували улюбленим маминим гімном “Тиха ніч”.
Коли мамі було трохи за 60, у неї розвинулася астма. Вона роками кашляла і боролася з хворобою, внаслідок чого була майже неспроможна співати. Вона також втратила слух на одне вухо і страждала від погіршення слуху на інше вухо. Вона продовжувала намагатися співати, але часто просто читала слова пісні і думала над нею.
Якось у неділю, коли я відвідувала батьків на Різдво, ми пішли на причасні збори. Програма була присвячена народженню та місії Ісуса Христа.
“У мене не буде астми в прийдешньому житті, правда ж?” — запитала мене мама перед початком зборів.
“Звичайно ж, ні!” — відповіла я.
Потім ми говорили про інші фізичні недуги, яких у неї більше не буде після Воскресіння.
“Я знову зможу співати”, — сказала вона.
“З небесними хорами”, — додала я.
Коли ми співали вступний гімн “Далеко у яслах”, мама не чула фортепіанного акомпанементу. Вона почала співати версію пісні для Початкового товариства замість версії з книги Гімни , яка має іншу мелодію. Я намагалася виправити її, але їй було важко мене чути. Під час співу причасного гімну вона знову співала неправильно. Їй дуже хотілося співати, але її музикальний слух її підводив.
Під час причасних зборів я відчувала теплоту Духа і приємну безпосередність, з якою діти свідчили про Спасителя в піснях. Потім, коли всі присутні почали співати заключний гімн “Тиха ніч”, моя мама також приєдналася.
Слухаючи, як їй було важко співати, я всім серцем бажала, щоб вона знову могла співати різдвяні пісні так, як робила раніше. Однак, коли вона співала, я відчула, як приємне тепло Духа промовляє моєму розуму і серцю: “Її приношення прийнятне для мене”.
У ту мить голос моєї матері набув нової краси, його благословив і освятив люблячий Спаситель, Який дивився на її серце. Тож, як і тоді, коли вдова вкинула дві лепти (див. Лука 21:1–4), Він радів її щирості і приймав приношення.