Розділ 10
Плекання вічного партнерства у шлюбі
“Найприємніші почуття життя, найшляхетніші і найрадісніші імпульси людського серця знаходять своє вираження у шлюбі, що стоїть чистим та незаплямованим над злом цього світу”.
З життя Гордона Б. Хінклі
Одного вечора, коли Президент і сестра Хінклі тихенько сиділи разом, вона сказала йому: “Ти завжди допомагав мені розпростерти крила, і я любила тебе за це”1. Коментуючи ті слова своєї дружини, Президент Хінклі сказав: “Я старався визнавати індивідуальність своєї дружини, її особистість і більше дізнаватися про неї саму, про її бажання, про її прагнення. Нехай вона літає. Так-так, нехай вона літає! Нехай розвиває свої таланти. Нехай робить по-своєму. Я не заважаю їй і захоплююся тим, що вона робить”2. Сестра Хінклі теж була підтримкою для свого чоловіка---і як батька, і в тому, чим він особисто цікавився, і у виконанні його численних обовʼязків у церковному служінні.
Більшість років, коли вони зростали, Гордон Б. Хінклі і Марджорі Пей належали до одного й того ж приходу і впродовж багатьох років вони жили через дорогу одне від одного. “Уперше я побачив її у Початковому товаристві,---пізніше згадував Президент Хінклі.---Вона читала вголос. Я не знаю, чому це так подіяло на мене, але я ніяк не міг цього забути. Потім вона виросла й стала красивою молодою жінкою, і в мене вистачило розуму одружитися з нею”3.
Уперше вони пішли на побачення---на церковні танці,---коли йому було 19, а їй 18 років. “Цей молодий чоловік багато чого досягне”,---сказала пізніше Марджорі своїй матері4. Їхні стосунки продовжували розвиватися, коли Гордон навчався в Університеті Юти. Потім, у 1933 р., через рік після закінчення університету, він був покликаний служити на місію в Англію. Коли він повернувся в 1935 р. з місії, вони відновили свої стосунки і в 1937 р. одружилися в Солт-Лейкському храмі. Згадуючи про ранній період їхнього шлюбу, сестра Хінклі сказала:
“Грошей було мало, але ми були сповнені надії й оптимізму. Ті перші роки зовсім не були блаженством, однак тоді у нас було повно рішучості і неабиякого бажання створити щасливий дім. Ми любили одне одного, у цьому не було жодного сумніву. Але ми також і звикали одне до одного. Я вважаю, що кожна пара має звикати одне до одного.
На самому початку я усвідомила: буде краще, якщо ми будемо більше старатися звикати одне до одного, ніж постійно намагатися змінити одне одного---а це, як я виявила, було неможливим. … Необхідно було йти на маленькі компроміси і дотримуватися великої гнучкості, щоб створити щасливий дім”5.
Президент Хінклі був покликаний служити генеральним авторитетом у 1958 р., і впродовж перших років його служіння в цій якості сестра Хінклі, як правило, залишалася вдома, щоб дбати про їхніх пʼятьох дітей, поки він був у відʼїзді, виконуючи церковні обовʼязки. Коли їхні діти виросли, подружжя Хінклі часто подорожувало разом і дуже раділо цьому. У квітні 1977 р. вони відсвяткували 40-річчя свого шлюбу під час довгої подорожі, яку здійснили, щоб зустрітися зі святими в Австралії. Про той день Президент Хінклі так написав у своєму щоденнику:
“Сьогодні ми в Перті, Австралія, і саме наше перебування тут символізує те, що нам принесли роки. Ми провели весь день, зустрічаючись з місіонерами Австралійської Пертської місії. То був чудовий день, в який ми почули свідчення і настанови. Місіонери подарували Марджорі бутоньєрку---те, що я не мав часу подарувати їй сам.
Ми могли б написати цілий том про минулі 40 років. … У нас були свої і тертя, і труднощі. Але життя наше переважно було гарним. Ми були дивовижно благословенними. У цьому віці починаєш відчувати значення вічності й цінність вічного партнерства. Якби ми були вдома сьогодні ввечері, то, вірогідно, у нас була б сімейна вечеря. А так---ми далеко від дому в служінні Господу, і це такі приємні відчуття”6.
Через двадцять два роки, уже в якості Президента Церкви, Президент Хінклі написав листа до сестри Хінклі, в якому висловив свої почуття після більш як 60-ти років їхнього шлюбу. “Якою безцінною супутницею ти була і є,---написав він.--- Ось ми вже й постаріли разом, і за плечима чудовий життєвий досвід. … Коли настане день і рука смерті тихо торкнеться одного з нас, так, будуть сльози, але також буде й спокійна та безперечна впевненість у нашому воззʼєднанні й вічному партнерстві”7.
На початку 2004 р., коли подружжя Хінклі поверталося додому після освячення храму в Аккрі, Гана, сестрі Хінклі стало погано. Вона так і не одужала і 6 квітня 2004 р. померла. Через шість місяців по тому, на жовтневій генеральній конференції, Президент Хінклі сказав:
“Коли я тримав її за руку і відчував, як холонуть її пальці, мушу зізнатися, мені стало погано. До нашого одруження вона була дівчиною моєї мрії. … Вона була моєю дорогою супутницею життя понад дві третини століття, рівнею мені перед Господом, а для мене—неперевершеною. І тепер, у моїй старості, вона знову стала дівчиною моєї мрії”8.
У своєму горі Президент Хінклі знаходив підтримку в знанні, що вони з Марджорі були запечатані на вічність. “Втрата свого палко коханого супутника життя, з яким багато пройдено і під сонцем, і під хмарами, цілковито спустошує людину. Приходить всепоглинаюча самотність, яка дедалі посилюється. Вона болісно вгризається в саму душу людини. Але в тиші ночі чується тихий шепіт: “Все гаразд. Все гаразд”. І той голос невідомо звідки приносить мир і впевненість, і тверду переконаність в тому, що смерть---це не кінець, що життя продовжується---з роботою, яку належить виконати, і з перемогами, які належить здобути. Той голос тихо, навіть нечутно для людського вуха, приносить запевнення, що так само як сталося розділення, так само й настане радісне воззʼєднання”9.
Президент і сестра Хінклі прожили в любові, у щасливому шлюбі, і їх зміцнювала “спокійна та безперечна впевненість в [їхньому] воззʼєднанні й вічному партнерстві”.
Учення Гордона Б. Хінклі
1
Шлюб був призначений Небесним Батьком від самого початку.
Яка це чудова справа—шлюб за планом нашого Вічного Батька, за планом, наданим за Його божественною мудрістю для щастя й безпеки Його дітей та продовження роду людського.
Він---наш Творець, і Він призначив шлюб від самого початку. Коли Він створював Єву, то “промовив Адам: “Оце тепер вона---кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. … Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,---і стануть вони одним тілом”. (Бут. 2:23–24).
Павло писав святим у Коринті: “Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка”. (1 Кор. 11:11).
У сучасному одкровенні Господь сказав: “І знову, істинно Я кажу тобі, що того, хто забороняє одружуватися, не призначено від Бога, бо шлюб призначено від Бога для людини”. (УЗ 49:15). …
Дійсно, ніхто, читаючи Писання---і давні, і сучасні,---не може сумніватися у божественній концепції шлюбу. Найприємніші почуття життя, найшляхетніші і найрадісніші імпульси людського серця знаходять своє вираження у шлюбі, що стоїть чистим та незаплямованим над злом цього світу.
Я вірю, що такий шлюб є бажанням чоловіків і жінок повсюди---тим бажанням, на здійснення якого сподіваються й довго чекають, про здійснення якого моляться10.
2
У храмі чоловік і дружина можуть бути запечатаними разом на всю вічність.
Храми … пропонують благословення, яких немає більше ніде. Усе, що відбувається в цих священних домах, має стосунок до вічної природи людини. Тут чоловіки і жінки та діти запечатуються разом як сімʼї на всю вічність. Шлюб існує---не “доки смерть розлучить вас”. Він---навіки, якщо сторони живуть гідно цього благословення11.
Чи був коли чоловік, який би по-справжньому любив жінку, або жінка, яка б по-справжньому любила чоловіка, які б не молилися, щоб їхні стосунки могли тривати і після смерті? Чи ховали коли-небудь батьки дитину і палко б не бажали запевнення, що їхнє дороге дитя знову буде їхнім у світі прийдешньому? Чи може хтось, маючи віру у вічне життя, сумніватися в тому, що Бог Небес подарує Своїм синам і дочкам найціннішу ознаку життя—любов, яка знаходить своє найбільше виявлення в сімейних стосунках? Ні, здоровий глузд вимагає, щоб сімейні стосунки привали й після смерті. Людське серце прагне цього, і Бог Небес відкрив шлях, як саме цього можна досягти. Священні обряди дому Господа уможливлюють це12.
Яким же чудовим є це запевнення, яким же втішаючим є цей мир, який приходить від знання, що якщо ми одружені належним чином і живемо правильно, то наші стосунки будуть тривати й далі, і це---незважаючи на невідворотність смерті й на плин часу. Люди можуть писати любовні пісні й співати їх. Вони можуть сумувати, сподіватися й мріяти. Але все це буде лише романтичним прагненням, якщо не буде застосовано владу, що перевершує сили часу і смерті13.
3
Чоловіки і жінки йдуть пліч-о-пліч у вічній подорожі.
За Своїм величним задумом Бог, створюючи перших людей, створив їх двох статей. Облагороджуюче вираження тієї дуальності виявляється у шлюбі. Одна людина доповнює іншу14.
У шлюбних стосунках немає ні підлеглості, ні старшинства. Жінка не йде попереду чоловіка; і чоловік не йде попереду жінки. Вони йдуть поряд одне з одним у вічній подорожі як син і дочка Бога15.
Шлюб, в його найточнішому сенсі,---це партнерство рівних, без виявлення домінування одного над іншим, а, швидше, з підбадьоренням та допомогою одне одному у виконанні кожного обовʼязку і у здійсненні кожного прагнення, які він чи вона можуть мати16.
Дружини, дивіться на своїх чоловіків як на ваших безцінних супутників та живіть гідно того союзу. Чоловіки, дивіться на своїх дружин як на ваш найцінніший актив у часі або вічності, кожна---дочка Бога, супутниця, з якою ви можете йти рука об руку і в сонячному промінні, і в бурю, з якою ви можете пройти через всі небезпеки й тріумфи життя17.
Я думаю про двох [друзів], яких знав … ще в шкільні та університетські роки. Він був хлопцем з провінційного містечка, звичайної зовнішності, без грошей чи якихось явних перспектив. Виріс він на фермі, і якщо він й мав якусь привабливу рису, то нею була працелюбність. … І хоч на вигляд він був селюк селюком, але в нього була така посмішка й був такий характер, що, здавалося, вони розкривають всю його великодушність. Вона була міською дівчиною, яка виросла у затишному домі. …
Між ними сталося щось магічне. Вони закохалися одне в одного. … Усі ті роки [вони] сміялися, танцювали і навчалися разом. Вони одружилися, коли люди дивувалися, як вони зможуть коли-небудь заробити достатньо, щоб вижити. Він дуже старався, навчаючись у своєму університеті, і був серед найкращих випускників. Вона ретельно економила, і заощаджувала, і працювала, і молилась. Вона підбадьорювала й підтримувала, а коли справи йшли справді кепсько, тихо казала: “Ми з цим якось справимося”. Підтриманий її вірою в нього, він зміг пройти через ті важкі роки. У них народилися діти, і вони разом любили їх, і виховували їх, і давали їм відчуття безпеки, яке приходило завдяки їхньому особистому прикладу любові й прихильності одне до одного. Минуло вже сорок пʼять років, а то й більше. Їхні діти виросли і роблять честь їм, Церкві і громадам, в яких вони живуть.
Недавно, коли я летів літаком з Нью-Йорка, я проходив у напівтемряві салону між рядами крісел і побачив жінку, вже сиву; її голова лежала на плечі її чоловіка; вона дрімала, а він ніжно пригорнув її до себе. Він не спав і впізнав мене. Коли ми почали розмовляти, вона прокинулась. Вони також поверталися з Нью-Йорка, де він виступав з доповіддю перед одним з великих наукових товариств країни. Він сказав про це коротко, але вона з гордістю розповіла про те, як його там вшанували. …
Я думав про це, повертаючись на своє місце в літаку. І я сказав собі, що їхні друзі тих днів бачили в них тільки фермерського хлопця з провінції й усміхнену дівчину з веснянками на носі. А ось ці двоє бачили одне в одному любов, відданість, мир, віру і майбутнє. Назвіть це, якщо хочете, сумісністю; можливо, малою мірою справа також і в ній, але тут було щось набагато більше. Скоріше, це був розквіт чогось божественного, посадженого туди Тим Батьком, Який є нашим Богом. У свої шкільні дні вони жили гідно того розквіту. Вони жили цнотливо і з вірою, цінуючи й поважаючи себе й одне одного. У роки, коли довелося долати труднощі, повʼязані з роботою та нестатками, вони знаходили свою найбільшу земну силу у своєму партнерстві. Тепер, уже у віці, вони разом знаходили свій мир, своє спокійне задоволення. А понад усе вони були впевнені у вічності радісного союзу під завітами, які вони склали задовго до цього в домі Господа, і в обіцяннях, які їм було там дано задовго до цього18.
4
Бог не буде утримувати ніякі благословення від гідних людей, які не одружені.
Якось так сталося, що ми прикріпили ярлик на дуже важливу групу в Церкві. І ярлик цей---“Неодружені”. Я хочу, щоб ми не робили цього. Ви---особистості, чоловіки і жінки, сини і дочки Бога, а не маса “схожих між собою” чи “зайнятих тим самим”. Через те, що ви неодружені, ви зовсім не відрізняєтеся від інших. Усі ми дуже схожі за зовнішнім виглядом та емоційними реакціями, схожі в нашій здатності думати, міркувати, бути нещасними, бути щасливими, кохати і бути коханими.
Ви так само важливі, як і будь-хто інший, у плані нашого Небесного Батька, і за Його милістю жодне з благословень, на яке ви можете мати право, ніколи не буде забрано від вас19.
Дозвольте мені тепер сказати кілька слів тим, хто ніколи не мав можливості бути у шлюбі. Я запевняю вас, що ми чутливі до самотності, яку багато хто з вас відчуває. Самотність---гірка й болюча. Вважаю, час від часу її відчувають усі люди. Ми серцем линемо до вас з любовʼю й розумінням. …
… Цей період вашого життя може бути чудовим. Ви---зрілі. Ви---розсудливі. Більшість з вас має підготовку й досвід. У вас є фізична і духовна сила, розумові здібності, щоб і піднімати, і допомагати, і підбадьорювати.
Скрізь є так багато тих, кому ви потрібні. … Тримайте свої духовні батарейки повністю зарядженими і запалюйте лампи інших20.
Тим, хто неодружений: … Бог дав вам ті чи інші таланти. Він дав вам здатність служити, щоб задовольняти потреби інших та благословляти їхнє життя вашою добротою й турботою. Допоможіть комусь, хто цього потребує. …
Додавайте знання до знання. Розвивайте свій розум, свої навички в обраній сфері знань. У вас є дивовижні можливості, якщо ви підготовлені, щоб скористатися ними. … Не відчувайте, що через те, що ви неодружені, Бог покинув вас. Ви потрібні світу. Ви потрібні Церкві. Так багато є людей і справ, яким потрібні і ваша сила, і мудрість, і таланти.
Моліться і не втрачайте надію. … Живіть найкращим життям, на яке ви тільки здатні, і Господь у Своїй більшій мудрості та у Свою вічну пору дасть вам відповідь на ваші молитви21.
Тим, хто розлучений: будь ласка, знайте, що ми не дивимося на вас як на невдах через те, що ваш шлюб розпався. … Наш обовʼязок---не осуджувати, а прощати й забувати, піднімати й допомагати. У своєму відчаї звертайтеся до Господа, Який сказав: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,---і Я вас заспокою! … Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Мт. 11:28, 30).
Господь не відмовиться і не відвернеться від вас. Відповіді на ваші молитви можуть бути зовсім не вражаючими; можливо, вони не будуть цілком зрозумілими або навіть оціненими. Але настане час, коли ви дізнаєтеся, що ви були благословенні22.
5
Щастя в шлюбі приходить завдяки ніжній турботі про благополуччя свого супутника.
Плекайте і покращуйте свій шлюб. Оберігайте його і працюйте над тим, аби він залишався міцним та прекрасним. … Шлюб---це угода, це договір, це союз між чоловіком і жінкою, що здійснюється за планом Всемогутнього. Він може бути крихким. Він вимагає турботи і багатьох старань23.
Маючи впродовж років справу із сотнями розлучень, я переконуюся, що дотримання одного єдиного правила зробить більше, ніж будь-що інше для розвʼязання цієї сумної проблеми.
Якщо кожний чоловік і кожна дружина постійно робитимуть усе можливе, щоб забезпечити затишок і щастя свого супутника чи своєї супутниці життя, то розлучень буде дуже мало, якщо вони взагалі будуть. Ніколи б не було чути сперечань. Ніколи б не лунали звинувачення. Не спалахував би гнів. Натомість любов і турбота витіснили б образи й підлість. …
Панацея від більшості проблем в шлюбі---не в розлученні. Вона в покаянні й прощенні, проявах доброти й турботи. Вона в застосуванні “Золотого правила”.
Яка ж це чудова, прекрасна сцена, коли молодий чоловік і молода жінка зʼєднують руки на вівтарі, вступаючи перед Богом в завіт, що вони будуть шанувати й любити одне одного. І наскільки ж похмурою стає картина, коли через кілька місяців або через кілька років потому звучать образливі зауваження, принизливі й безжальні слова, підвищуються голоси, кидаються гіркі звинувачення.
Такого не має бути, мої дорогі брати і сестри. Ми можемо піднятися вище цих слабих та вбогих стихій у нашому житті (див. Галатам 4:9). Ми можемо шукати й визнавати божественну природу одне в одному, яка приходить до нас як до дітей нашого Небесного Батька. Ми можемо жити разом за Богом даним зразком шлюбу і досягнути всього, на що здатні, якщо будемо дисциплінувати себе й стримуватися від намагань дисциплінувати свого супутника життя24.
“Плекайте і покращуйте свій шлюб. Оберігайте його і працюйте над тим, аби він залишався міцним та прекрасним.
Над кожним шлюбом час від часу збираються грозові хмари. Але, маючи терпіння, взаємоповагу та дух стриманості, ми можемо розігнати ті хмари. Де були зроблені помилки, там можуть бути вибачення, покаяння і прощення. Але бажання робити це повинні мати обидві сторони. …
Я дізнався, що справжня суть щастя у шлюбі полягає … в палкій турботі про спокій та благополуччя свого супутника життя. Якщо думати лише про самих себе та про задоволення своїх особистих потреб, то не буде ні довіри, ні любові, ні щастя. Тільки коли є безкорисливість, тоді любов і те, що супроводжує її, будуть розцвітати й квітнути25.
Багатьом з нас необхідно припинити пошук помилок і почати пошук чеснот. … На жаль, дехто з жінок хоче перекроїти своїх чоловіків по-своєму. Дехто з чоловіків вважає своїм винятковим правом змушувати дружин відповідати їхнім стандартам того, що, як вони вважають, має бути ідеалом. Це нічого не дасть. Це лише викликає суперечки, непорозуміння та сум.
Повинна бути повага до інтересів одне одного. Повинні бути можливості для розвитку й вираження індивідуального таланту та його заохочення26.
Будьте цілковито вірними і відданими вашому вибраному супутнику життя. Стосовно часу і вічності, вона або він будуть найбільшим з усіх здобутків, які ви будь-коли мали. Вона або він будуть заслуговувати на те найкраще, що є в вас27.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Президент Хінклі навчав, що Небесний Батько призначив шлюб між чоловіком і жінкою “для щастя й безпеки Його дітей” (підрозділ 1). Як може це знання впливати на стосунки між чоловіком і дружиною? Як можуть чоловік і дружина тримати свій шлюб “чистим і незаплямованим над злом цього світу”?
-
Які благословення приносить вічний шлюб у цьому житті та у вічності? (Див. підрозділ 2). Що з вашого досвіду дало вам відчути більшу вдячність за вічні стосунки? Як ми можемо навчати дітей про важливість вічного шлюбу?
-
Чому шлюб має бути “партнерством рівних”? (Див. підрозділ 3). Про що ви дізналися з історії в підрозділі 3? Як можуть чоловік і дружина розвивати таку силу у своєму шлюбі?
-
Як можуть обіцяння й порада Президента Хінклі, вміщені у підрозділі 4, допомогти людям, які не одружені? Як учення з цього підрозділу стосуються всіх людей? Чому важливо використовувати наші таланти й навички, щоб служити іншим?
-
Як саме чоловік і дружина можуть “плека[ти] і покращува[ти] свій шлюб”? (Див. підрозділ 5). Що ви дізналися про те, як чоловік і дружина можуть разом долати труднощі і знаходити більше щастя? Які приклади цього ви бачили?
Відповідні уривки з Писань
1 Коринтянам 11:11; Матвій 19:3–6; УЗ 42:22; 132:18–19; Мойсей 2:27–28; 3:18, 21–24
Допомога у вивченні
“Якщо ви щодня виділите час для особистого і сімейного вивчення слова Бога, у вашому житті переважатиме мир. Цей мир не прийде від зовнішнього світу. Він ітиме з вашої домівки, з вашої сім’ї, з вашого серця” (Річард Г. Скотт, “Зробіть застосування віри своїм головним пріоритетом”, Ensign або Ліягона, лист. 2014, с. 93).