Розділ 8

Ми сподіваємося на Христа

“Ми віримо в Христа. Ми навчаємо про Христа. Ми сподіваємося на Христа. Він є нашим Викупителем, нашим Господом і нашим Спасителем”.

З життя Гордона Б. Хінклі

На генеральній конференції у квітні 1975 р. старійшина Гордон Б. Хінклі, тоді член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, розказав про такий випадок:

“Нещодавно ми проводили дні відкритих дверей у храмі [Меса], шт. Аризона. Після завершення повної реконструкції тієї будівлі майже чверть мільйона людей побачили її прекрасний інтерʼєр. Представники духовенства з інших релігій були запрошені бути особливими гостями в перший день проведення днів відкритих дверей, і сотні з них відгукнулись на це запрошення. Я мав привілей розмовляти з ними й відповісти на їхні запитання в кінці екскурсій, що проводилися для них. Я сказав їм, що ми із задоволенням відповімо на запитання, які вони можуть мати. Запитань було багато. Одне з них поставив протестантський священик.

Він сказав: “Я побував скрізь у цій будівлі, у цьому храмі, на фасаді якого є імʼя Ісуса Христа, однак ніде не побачив жодного зображення хреста, символа християнства. Я помічав ваші будівлі і в інших місцях, і там теж відсутній хрест. Чому ж це так, якщо ви кажете, що вірите в Ісуса Христа?”

Я відповів: “Я не хочу образити нікого з моїх братів-християн, які використовують хрест на шпилях їхніх соборів та вівтарях їхніх церков, які носять його на їхньому церковному вбранні й друкують його на їхніх книгах та іншій літературі. Але для нас хрест---це символ Христа помираючого, тоді як наше послання є проголошенням про Христа живого”.

Після цього він спитав: “Якщо ви не використовуєте хрест, то що ж тоді є символом вашої релігії?”

Я відповів, що життя наших людей повинно стати єдиним змістовним вираженням нашої віри, а отже, фактично, й символом нашого поклоніння. …

… Жоден символ, жоден мистецький твір, жодне зображення не може передати славу й дивовижність Живого Христа. Він вказав нам, яким повинен бути той символ, коли сказав: “Якщо ви Мене любите,---Мої заповіді зберігайте!” (Іван 14:15).

Як Його послідовники, ми не можемо зробити щось нечесне, вульгарне чи неприємне, не кинувши тінь на Його образ. Так само ми не можемо зробити й щось хороше, приємне і благородне, не додавши цим більше блиску до символу Того, Чиє імʼя ми взяли на себе.

Ось тому наше життя повинно стати повноцінним вираженням, символом нашого урочистого свідчення про Живого Христа, Вічного Сина Живого Бога.

Це так просто, мої брати і сестри, і так глибоко нами відчувається, і нам ніколи не слід забувати про це”¹.

Проповідь на Горі — “Абсолютною основою для нашої віри є наше свідчення про Ісуса Христа як Божого Сина. … Він---головний наріжний камінь Церкви, яка носить Його імʼя”.

Учення Гордона Б. Хінклі

Ісус Христос---живий Син живого Бога.

Абсолютною основою для нашої віри є наше свідчення про Ісуса Христа як Божого Сина. … Він---головний наріжний камінь Церкви, яка носить Його імʼя².

Ми віримо в Христа. Ми навчаємо про Христа. Ми сподіваємося на Христа. Він є нашим Викупителем, нашим Господом і нашим Спасителем³.

Священнослужіння на землі

Він, Хто був Сином Бога, Єдинонародженим, залишив небесні палати Свого Батька, щоб прийти у смертну оселю. Він народився й ангели співали; мудреці прибули, щоб принести Йому дари. Зростав Він, як і інші хлопчики в Назареті Галілейському. Там він “зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей” (Лука 2:52).

Марія і Йосип взяли Його з собою в Єрусалим, коли Йому було 12 років. Повертаючись додому, вони побачили, що Його не було з ними. Повернувшись в Єрусалим, вони знайшли Його у храмі, де Він розмовляв з вченими мужами. Коли Марія дорікнула Йому за те, що Він не був з ними, Він відповів: “Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?” (Лука 2:49). Його слова виражали передчуття Його майбутнього священнослужіння.

Те священнослужіння розпочалося з Його хрищення в річці Йордан, яке виконав Його двоюрідний брат Іван. Коли Він піднявся з води, Святий Дух спустився на Нього у вигляді голуба і почувся голос Небесного Батька, Який сказав: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав” (Мт. 3:17). Це проголошення стало підтвердженням Його божественності.

Він постився 40 днів, і Його спокушав диявол, який прагнув відвернути Його від божественно призначеної Йому місії. На пропозицію супротивника Він відповів: “Не спокушуй Господа Бога свого!” (Мт. 4:7), знову заявляючи про Своє божественне синівство.

Він ходив курними дорогами Палестини. У Нього не було ні дому, який Він міг би назвати Своїм, ні місця, де б Він міг прихилити Свою голову. Його послання було євангелією миру. Його вчення були вченнями про великодушність і любов. “А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою,---віддай і плаща йому” (Мт. 5:40).

Він навчав притчами. Він творив чудеса, яких не творилося ні до, ні після цього. Він зцілював тих, хто давно хворів. Він давав сліпим бачити, глухим чути, калікам ходити. Він піднімав мертвих, і ті поверталися до життя, щоб прославляти Його. Безперечно, ніхто ніколи не робив такого раніше.

Мало хто пішов за Ним, більшість же ненавиділа Його. Він говорив про книжників і фарисеїв як про лицемірів, як про гроби побілені. Вони змовилися проти Нього. Він вигнав міняльників грошей з дому Господа. Вони, безсумнівно, приєдналися до тих, хто замишляв знищити Його. Однак Його це не зупиняло. “І ходив Він, добро чинячи” (Дії 10:38).

Хіба всього цього було недостатньо, щоб увіковічнити памʼять про Нього? Хіба цього було недостатньо, щоб помістити Його імʼя серед, а то й навіть вище, імен тих великих мужів, які ходили по землі і яких памʼятають за сказане чи зроблене ними? Він неодмінно зайняв би місце серед великих пророків усіх часів.

Але всього цього було недостатньо для Сина Всемогутнього. Це було лише прелюдією до всього того більшого, що мало ще відбутися. І все те відбулося дивно і страшно⁴.

Затримання, розпинання і смерть.

Він був зраджений, затриманий, засуджений на смерть, розіпʼятий і помер в жахливих муках. Його живе тіло прибили цвяхами до деревʼяного хреста. Він відчував невимовний біль, і Його життя повільно наближалося до кінця. І хоч Він ледь дихав, усе ж вигукнув: “Отче, відпусти їм,---бо не знають, що чинять вони!” (Лука 23:34).

Земля затряслася, коли Він духа віддав. Сотник, який бачив усе це, урочисто промовив: “Він був справді Син Божий!” (Мт. 27:54).

Ті, хто любив Його, зняли Його тіло з хреста. Вони обгорнули Його тіло й поклали в нову гробницю. …

Його друзі, звичайно ж, плакали. Апостоли, яких Він любив і яких Він покликав бути свідками Його божественності, плакали. Жінки, які любили Його, плакали. Ніхто не зрозумів сказаного Ним про воскресіння на третій день. А як вони могли зрозуміти? Такого ж ще ніколи не відбувалося раніше. Це було чимось абсолютно небувалим. Це було неймовірним---навіть для них.

Мабуть, вони відчували страшне пригнічення, безнадію, горе, коли думали, що смерть забрала від них їхнього Господа⁵.

Воскресіння

Але це не був кінець. На світанку третього дня Марія Магдалина та інша Марія повернулися до гроба. На їхнє цілковите здивування, камінь був відвалений і гробниця була відкрита. Вони заглянули всередину. Двоє у білому сиділи---один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло. Ангел явився їм і сказав: “Чого ви шукаєте Живого між мертвими?

Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї.

Він казав: “Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп’ятому бути, і воскреснути третього дня” (Лука 24:5–7).

Ці прості слова---“Нема Його тут, бо воскрес!”---стали найбільш значущими в усій літературі. Вони є проголошенням про порожню гробницю. Вони є виповненням всього сказаного Ним про воскресіння. Вони є тріумфальною відповіддю на запитання кожного чоловіка, кожної жінки, і кожної дитини, які будь-коли народжувалися на землі.

Христос навчає — “Його послання було євангелією миру. Його вчення були вченнями про великодушність і любов”.

Воскреслий Спаситель заговорив до Марії, і та відповіла Йому. Він не був привидом. Це не було уявленням. Він був реальним, таким же реальним, як і в земному житті. Він не дозволив їй доторкнутися до Нього. Він ще не зійшов до Свого Небесного Батька. Це мало статися незабаром. Яким же воззʼєднанням це повинно було бути---опинитися в обіймах Батька, Який любив Його і Який також повинен був плакати над Ним в години Його передсмертних мук.

Він явився двом чоловікам на дорозі в Еммаус. Він розмовляв з ними і їв з ними. Він зустрівся зі Своїми Апостолами в замкненій кімнаті й навчав їх. Хома того першого разу не був з ними. А наступного разу Господь запропонував йому торкнутися Його рук і боку. У надзвичайному захопленні він вигукнув: “Господь мій і Бог мій” (Іван 20:28). Іншим разом Він говорив до 500 осіб. …

Є ще один свідок. Це---Книга Мормона, яка разом з Біблією свідчить, що Він являвся не тільки тим, хто був у Старому світі, але й тим, хто був у Новому світі. Бо хіба не заявив Він одного разу: “Маю Я інших овець, які не з цієї кошари;---Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони,---і буде одна отара й Один Пастир”? (Іван 10:16).

Тим, хто на цій півкулі, Він явився після Свого воскресіння. Коли Він сходив з хмар небесних, голос Бога Вічного Батька знову почувся, урочисто проголошуючи: “Ось Мій Улюблений Син, в Якому Я задоволений, в Якому Я прославив Своє імʼя---слухайте Його” (3 Неф.. 11:7). …

І якщо всього цього недостатньо, то є ще й свідчення---безпомилкове, упевнене, недвозначне---великого пророка цього розподілу, Джозефа Сміта. Ще юнаком, прагнучи світла й розуміння, він пішов у ліс помолитися. І йому явилися дві Особи, блиск і славу Яких неможливо ніяк описати, і Вони стояли над ним у повітрі. Один з Них звернувся до нього, називаючи його “імʼя, і сказав, указуючи на іншого: Це Мій Улюблений Син, слухай Його!” [Джозеф Сміт—Історія 1:17].

Цей же Джозеф у подальшому при іншій нагоді заявив: “І ми побачили славу Сина, праворуч від Батька, і отримали від Його повноти; …

І тепер, після багатьох свідчень, які було дано про Нього, ось свідчення, останнє з усіх, яке ми даємо про Нього: Що Він живе!” (УЗ 76:20, 22)⁶.

Усім, хто, можливо, має сумніви, я повторюю слова, звернені до Хоми, коли той торкався поранених рук Господа: “І не будь ти невіруючий, але віруючий” [Іван 20:27]. Вірте в Ісуса Христа, Сина Божого, найвеличнішу фігуру в часі й вічності. Вірте, що Його незрівнянне життя почалося ще задовго до того, як світ було сформовано. Вірте, що Він був Творцем землі, на якій ми живемо. Вірте, що Він був Єговою Старого Завіту, що Він був Месією Нового Завіту, що Він помер і воскрес, що Він відвідав західні континенти й навчав тут людей, що Він розпочав цей останній розподіл і що Він живе, живий Син живого Бога, наш Спаситель і наш Викупитель⁷.

Кожний з нас може знати, що Ісус Христос є Божим Сином і Викупителем світу, воскреслим з могили.

Йде … битва, що ведеться за віру людей, але межі не завжди … чітко визначені, оскільки навіть серед сил, що відстоюють християнство, є ті, хто хотів би спростувати божественність Христа, в імʼя Якого вони промовляють. На них можна було б не звертати уваги, якби їхні голоси не були такими спокусливими, якби їхній вплив не був таким далекосяжним, якби їхній мотив не був таким підступним.

… Натовпи людей будуть збиратися на тисячах пагорбів, щоб вітати світанок Великодня й нагадати собі історію про Христа, Чиє воскресіння вони будуть відзначати. Словами прекрасними і сповненими надії проповідники багатьох релігій будуть знову розповідати про порожню гробницю. Їм---і вам---я ставлю таке запитання: “Ви справді вірите в це?”

Ви справді вірите, що Ісус був Сином Бога, в буквальному розумінні нащадком Бога?

Ви вірите, що голос Бога, Вічного Батька, почувся над водами Йордану, проголошуючи: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!”? (Мт. 3:17).

Ви вірите, що Цей Самий Ісус був творцем чудес, цілителем хворих, що Він повертав силу ослаблим, а життя померлим?

Ви вірите, що після Своєї смерті на Голгофському пагорбі та Свого поховання в гробниці Йосипа Він ожив на третій день?

Ви справді вірите, що Він продовжує жити---як реальна, жива особистість---і що Він прийде знову, як було обіцяно ангелами при Його вознесінні?

Ви справді цьому вірите? Якщо так, тоді ви належите до групи прихильників буквального тлумачення Писань, яких стає все менше й менше, до яких з дедалі більшим і більшим презирством ставляться філософи, яких все більше й більше висміюють деякі вчені і яких все більше й більше вважають старомодними у вибраному колі священнослужителів і впливових теологів.

В очах тих інтелектуалів це все міфи---народження Ісуса, Сина Божого, про Якого ангели співали на рівнинах Юдеї, творця чудес, Який зцілював хворих і оживляв померлих, Христа, воскреслого з могили, Його вознесіння й обіцяне повернення.

Ці сучасні теологи відмовляють Йому в Його божественності, а потім самі ж дивуються, чому це люди не поклоняються Йому.

Дорога в Еммаус — Воскреслий Спаситель йшов з двома чоловіками дорогою в Еммаус.

Ці розумні грамотії забрали від Ісуса мантію божественності й залишили Його тільки людиною. Вони спробували підвести Його під своє власне вузьке розуміння. Вони відняли від Нього Його божественне синівство й забрали від світу його законного Царя. …

… Я урочисто свідчу вам, що Бог---не мертвий, Його вважають мертвим через ці безглузді інтерпретації. …

… Необхідно мати щось більше, ніж обґрунтоване вірування. Необхідно мати розуміння Його унікальної і незрівнянної ролі як божественного Викупителя, а також із захопленням сприймати Його і Його послання як Сина Божого.

Те розуміння і те захоплення доступні всім, хто сплатить за них ціну. Вони ніяк не повʼязані з вищою освітою, однак вони й не прийдуть лише завдяки вивченню філософії. Ні, вони є наслідком простішого процесу. Те, що від Бога, розуміється Духом Бога. (1 Кор. 2:11). Так стверджує слово одкровення.

Набуття розуміння й захоплення Господом приходить завдяки дотриманню простих правил. … Я хотів би запропонувати три правила---елементарних за своєю ідеєю, майже банальних через свою повторюваність, але фундаментальних за своїм застосуванням і результативних за своєю дією. …

Перше: читати---читати слово Господа. … Читати, наприклад, Євангелію від Івана від її початку до її кінця. Нехай Господь Сам говорить до вас, і Його слова приходитимуть зі спокійною переконаністю, яка робитиме слова Його критиків безглуздими. Читайте також свідчення Нового світу, Книгу Мормона, яка зʼявилася як свідчення того, “що Ісус є Христос, Бог Вічний, Який являється до всіх народів”. (Титульна сторінка Книги Мормона).

Наступне: служити---служити в роботі Господа. … Справі Христа не потрібні ваші сумніви: їй потрібні ваша сила, ваш час і ваші таланти; і коли ви віддаєте їх в служінні, ваша віра буде зростати, а ваші сумніви будуть зменшуватися. …

Третє: молитися. Розмовляйте зі своїм Вічним Батьком в імʼя Його Улюбленого Сина. “Ось,---каже Він,---Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною”. (Об. 3:20).

Таким є Його запрошення, і це обіцяння є надійним. Малоймовірно, що ви будете чути голос з небес, але до вас прийде послане з небес запевнення, мирне і ясне. …

… Сяючи через всю цю філософську плутанину, через весь цей так званий вищий критицизм і негативну теологію, прийде свідчення Святого Духа про те, що Ісус справді є Сином Бога, народженим у плоті, Викупителем світу, воскреслим з могили, Господом, Який прийде правити як Цар царів. У вас є можливість знати про це. У вас є обовʼязок дізнатися про це⁸.

Нам потрібно постійно запитувати себе: “Що ми зробимо з Ісусом, що зветься Христос?”

Я повторюю запитання, поставлене Пилатом дві тисячі років тому: “А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?” (Мт. 27:22). Дійсно, нам потрібно постійно запитувати себе: “Що ми зробимо з Ісусом, що зветься Христос? Що ми зробимо з Його вченнями, і як нам зробити їх невідʼємною частиною свого життя?” …

… “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (Іван 1:29). Яким би насправді бідним було б наше життя без впливу Його вчень та Його незрівнянного прикладу. Уроки про те, що слід підставити й іншу щоку, пройти й дві милі, про повернення блудного сина, а також безліч інших незрівнянних вчень збереглися впродовж віків, щоб стати каталізатором, аби перетворити людську жорстокість на доброту й милість.

Жорстокість панує там, де виганяють Христа. Доброта й стриманість правлять там, де Христа приймають і живуть за Його вченнями.

Що ж тоді ми зробимо з Ісусом, що зветься Хритос? “Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь,---нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно”. (Михей 6:8).

“Отже, Я кажу вам, ви повинні прощати один одного; бо той, хто не прощає своєму братові його провини, стоїть засуджений перед Господом; бо на ньому залишається більший гріх”. (УЗ 64:9). …

Що ж тоді ми зробимо з Ісусом, що зветься Христос? “Бо Я голодував був---і ви нагодували Мене, прагнув---і ви напоїли Мене, мандрівником Я був---і Мене прийняли ви. Був нагий---і Мене зодягнули ви, слабував—і Мене ви відвідали, у вʼязниці Я був---і прийшли ви до Мене”. (Мт. 25:35–36) …

Що ж ми зробимо з Ісусом, що зветься Христос?

Навчіться від Нього. Досліджуйте Писання, бо саме вони свідчать про Нього. Розмірковуйте над дивом Його життя і місії. Намагайтеся трошки старанніше наслідувати Його приклад і дотримуватися Його вчень⁹.

Ми дивимося на Ісуса Христа як на камінь нашого спасіння, нашу силу, наше втішення і центр нашої віри.

Ми не знаємо, що чекає на нас попереду. Ми не знаємо, що принесе завтрашній день. Ми живемо у мінливому світі. В одних будуть великі досягнення. В інших---розчарування. В одних---багато радості й задоволення, хороше здоровʼя і приємне життя. В інших---можливо, хвороби й багато горя. Ми не знаємо. Але є одне, що ми знаємо. Як Полярна зірка на небі, так і Викупитель світу, Син Бога, вірний і надійний, незалежно від того, що принесе майбутнє, стоїть як якір нашого безсмертного життя. Він є каменем нашого спасіння, нашою силою, нашим втішенням і центром нашої віри.

У сонячний і у похмурий день ми дивимося на Нього, і Він поруч, щоб запевнити нас й усміхнутися нам¹⁰.

“Я знаю й свідчу, що живий
Спаситель, Божий Син святий,
Той, Хто здолав і смерть, і біль,
Спокутар і Учитель мій.

Живе і сяє нам в пітьмі, 
Він---камінь віри, хліб життя,
Маяк народам на землі,
Що кличе їх до каяття.

О, подаруй нам спокій Твій,
Допоможи нам мир знайти,
Дай віри подолати все
І у піднесення прийми11.