Розділ 19

Провідництво священства в Церкві Ісуса Христа

“Господь спостерігає за цією роботою. Це---Його царство. Ми---не вівці без пастиря. Ми---не військо без командира”.

З життя Гордона Б. Хінклі

Президент Гордон Б. Хінклі згадував: “Моєю першою відповідальністю в Церкві, першим покликанням, яке я отримав, було служити радником для юнака, що головував над нашим кворумом дияконів. Наш добрий єпископ запросив мене до себе й поговорив зі мною про це покликання. Це неабияк вразило мене. Я хвилювався й непокоївся. За своєю натурою я, повірите ви цьому чи ні, був досить соромʼязливим, нерішучим хлопцем, і я вважаю, що це покликання---служити радником у кворумі дияконів---викликало у мене таке ж хвилювання, зважаючи на мій вік і досвід, як і теперішня моя відповідальність, зважаючи на мій вік і досвід”¹.

Президент Хінклі відчув те саме в 1961 р., коли був покликаний служити членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів. У своєму першому виступі на генеральній конференції в якості апостола він сказав:

“Я думаю, що якоюсь мірою відчуваю тягар цієї відповідальності---стояти свідком Господа Ісуса Христа перед світом, який неохоче приймає Його. “О, як осягнути Ісусові милості … , як осягнуть цю святу любов?” Мене упокорили довіра Господнього пророка до мене та виявлена любов цих моїх братів. … Я молюся про силу; я молюся про допомогу; і я молюся про віру та бажання бути слухняним”².

1 квітня 1995 р. Президент Хінклі виступав на сесії священства генеральної конференції, після того як члени Церкви вперше підтримали його як свого пророка і Президента. Упродовж 14 попередніх років він служив радником трьох інших Президентів Церкви. Він неодноразово свідчив про їхні божественні покликання й закликав святих останніх днів прислухатися до їхньої поради. Тепер же, коли він сам став Президентом Церкви, його відчуття залежності від Господа не стало слабшим, ніж тоді, коли він був дияконом чи новопокликаним апостолом. Навпаки, він став ще більше усвідомлювати, наскільки йому необхідна зміцнююча підтримка Господа. Він сказав:

“Ваші підняті руки на урочистому зібранні цього ранку стали виявленням вашої готовності й вашого бажання підтримати нас, ваших братів і ваших слуг, своєю довірою, вірою й молитвами. Я дуже вдячний за цей вияв. Я дякую вам, кожному з вас. Я запевняю вас, і ви це вже знаєте, що в Господніх справах посади не прагнуть. Як Господь сказав Своїм учням: “Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив” (Іван 15:16). Це не та посада, якої домагаються. Право вибрати належить Господу. Він---господар життя і смерті. В Його владі покликати. В Його владі звільняти. В Його владі підтримувати. Все в Його руках.

Я не знаю, чому в Його грандіозному плані знайшлося місце для такого, як я. Але оскільки цю мантію покладено на мене, я тепер знову посвячую все, що маю: і силу, і час, і талант, і життя роботі мого Господаря для служіння моїм братам і сестрам. І знову ж таки, я дякую вам … за зроблене вами цього дня. Я палко молюся, щоб мені бути гідним. Маю надію, що ви будете згадувати мене у своїх молитвах”³.

Перше Президентство, 1995 р. Президент Гордон Б. Хінклі *(в центрі);* президент Томас С. Монсон, перший радник *(зліва);* і президент Джеймс Е. Фауст, другий радник *(справа)*.

Учення Гордона Б. Хінклі

Господь покликає кожного Президента Церкви тільки після того, як випробує, удосконалить і підготує його.

Я працював з Президентами Церкви, починаючи від Президента Гебера Дж. Гранта і з тими, хто був після нього. … Я знав радників усіх цих чоловіків, і я знав Раду дванадцятьох впродовж років служіння цих Президентів. Усі ці чоловіки були звичайними смертними. Їм були притаманні людські якості і, можливо, деякі людські слабкості. Та найважливіше, що все це в житті кожного з них перекривалося всеперевершуючим виявленням Божого натхнення. Ті, хто були Президентами, були пророками в усіх відношеннях. Я особисто був свідком того, як на них сходив дух одкровення. Кожний з цих чоловіків ставав членом Президентства після багатьох років набування досвіду, служачи членом Ради дванадцятьох та в інших покликаннях. Кожного Господь удосконалював і готував, давав їм пізнати, що таке розчарування й невдачі, давав їм звідати, що таке хвороби, і в деяких випадках---пережити глибоку печаль. Усе це стало складовою великого удосконалюючого процесу, і результат цього процесу став прекрасно видним в їхньому житті.

Мої дорогі друзі в євангелії, це робота Бога. Це Його Церква і Церква Його Улюбленого Сина, Чиє імʼя вона носить. Бог ніколи не дозволить стати на її чолі самозванцю. Він буде називати Своїх пророків, і Він буде надихати й направляти їх⁴.

Дехто висловлює стурбованість тим, що Президентом Церкви завжди, скоріше за все, стає літній чоловік, на що я відповідаю: “Так це ж благословення!” … Йому й не треба бути молодим. У нього, щоб здійснювати поїздки по всій землі у справах служіння, є і будуть молодші чоловіки. Він---головуючий первосвященик, він---той, хто тримає всі ключі святого священства і є голосом одкровення від Бога до Його народу. …

На мою думку, є щось надзвичайно обнадійливе в знанні, що … ми матимемо Президента, який був дисциплінований і навчений, випробуваний і перевірений, чия відданість роботі й чия чесність у цій справі були загартовані в горнилі служіння, чия віра стала зрілою і чия близькість до Бога збільшувалася впродовж багаторічного періоду⁵.

Я говорю це … з вдячністю за пророка, який веде нас в ці останні дні. Я благаю про прихильність до того, кого Господь покликав і помазав. Я благаю про стійкість, з якою треба підтримувати його й приділяти увагу його вченням. Я сказав, … що якщо ми маємо пророка, то маємо все. Якщо ми не маємо пророка, то не маємо нічого. А ми маємо пророка. Ми маємо пророків від часу заснування цієї Церкви. Ми ніколи не будемо без пророка, якщо будемо жити гідно, щоб мати пророка.

Господь спостерігає за цією роботою. Це---Його царство. Ми---не вівці без пастиря. Ми---не військо без командира⁶.

Коли Президент Церкви помирає, старший апостол стає наступним Президентом.

Перехід повноваження [до нового Президента Церкви], в якому я брав участь багато разів, є прекрасним у своїй простоті. Він відображає спосіб, в який діє Господь. За Його процедурою, пророк вибирає чоловіка, щоб той став членом Ради Дванадцятьох Апостолів. Той чоловік не обирає це як карʼєру для себе. Він покликається, як покликалися апостоли в Ісусові часи, яким Господь сказав: “Не ви Мене вибрали, але Я вас, і вас настановив”. (Іван 15:16). Минають роки. Він, виконуючи свої обовʼязки, набирається знань і вміння. Він здійснює поїздки по всьому світу, виконуючи своє апостольське покликання. Це---тривалий курс підготовки, коли він знайомиться зі святими останніх днів, де б вони не були, а вони---з ним. Господь перевіряє його серце і його сутність. У природному ході подій в цій раді звільняються місця і робляться нові призначення. Під час цього процесу якийсь конкретний чоловік стає старшим апостолом. Йому та кожному з його товаришів-братів під час висвячення було надано всі ключі священства, які знаходяться в них в неактивному стані. Але повноваження використовувати ті ключі належить виключно Президенту Церкви. Коли [пророк] помирає, це повноваження переходить до старшого апостола і його товариші по Раді дванадцятьох потім називають його імʼя, рукопокладають його й висвячують як пророка і Президента.

Немає ніякої передвиборної компанії. Немає ніякої агітації. Є тільки спокійне й просте виконання божественного плану, за яким надається натхненне й перевірене провідництво.

Я був свідком, особистим свідком, цього дивовижного процесу. Я свідчу вам, що саме Господь [вибирає пророка]⁷.

Коли помер Президент [Говард В.] Хантер, Перше Президентство було розпущено. Брат Монсон і я, ми служили його радниками, зайняли свої місця у Кворумі дванадцятьох; цей Кворум став головуючою владою Церкви.

… Усі живі висвячені апостоли зібралися в дусі посту й молитви у верхній кімнаті храму. Тут ми разом заспівали священний гімн і помолилися. Ми прийняли причастя від Господньої вечері, відновлюючи в цьому священному, символічному свідченні наші завіти й наші відносини з Тим, Хто є нашим божественним Викупителем.

Потім Президентство було реорганізовано за зразком, добре відомим впродовж минулих поколінь.

Не було ні агітації, ні конкурсу, ні прагнення отримати цю посаду. Це відбулося тихо, спокійно, просто і зі святістю. Це було зроблено за зразком, який був встановлений Самим Господом⁸.

Господь дав принципи і процедури для управління Його Церквою на випадок, якщо Президент стає нездатним повноцінно діяти.

У 1992 р. Президент Хінклі, служачи першим радником у Першому Президентстві, сказав: “На чолі Церкви стоїть Господь Ісус Христос. Це Його Церква. Але на землі її головою є наш пророк. Пророки---це чоловіки, які обдаровані згори цим божественним покликанням. Але незважаючи на божественність цього покликання, вони залишаються смертними людьми. Їх не минають проблеми земного життя.

Ми любимо, поважаємо й шануємо пророка наших днів, Президента Езру Тефта Бенсона, і дивимося на нього. Він---великий, обдарований провідник, людина, чий голос лунав, свідчачи про цю роботу, по всьому світу. Він тримає всі ключі священства на землі в наші дні. Але він досяг віку, коли вже не може робити багато чого з того, що колись робив. Це не применшує його покликання як пророка. Але накладає обмеження на його фізичну діяльність⁹.

У 1994 р. Президент Хінклі, служачи першим радником у Першому Президентстві, сказав: “Природно, що люди по всій Церкві дуже хочуть знати про стан Президента. Президенту Бенсону зараз девʼяносто пʼятий рік. … Він тяжко страждає через вік та хвороби і не може вже виконувати важливі обовʼязки свого священного чину. Така ситуація не є безпрецедентною. Були й інші Президенти Церкви, які також були хворі або нездатні повноцінно діяти в останні місяці чи роки свого життя. Цілком вірогідно, що таке може трапитися і в майбутньому.

Принципами і процедурами, що встановлені Господом для управління Його Церквою, передбачено будь-яку з таких обставин. Важливо, … щоб не було сумнівів чи занепокоєння щодо управління Церквою і використання пророчих дарів, серед яких є право на натхнення й одкровення у виконанні справ і програм Церкви у випадках, коли Президент може захворіти або не зможе повноцінно діяти.

Перше Президентство і Рада Дванадцятьох Апостолів, покликані і висвячені мати ключі священства, мають владу і відповідальність керувати Церквою, виконувати її обряди, роз’яснювати її вчення і встановлювати та підтримувати її діяльність. Кожний чоловік, який висвячений в апостоли і рукопокладений як член Ради дванадцятьох, підтримується як пророк, провидець і одкровитель. Як і ті, хто був перед ним, Президент Бенсон був старшим апостолом на момент, коли його було покликано стати Президентом Церкви. Його радники були вибрані з Ради дванадцятьох. Отже, усі діючі члени Кворуму Першого Президентства та Ради дванадцятьох є тими, хто одержує ключі, права та повноваження, що належать святому апостольству.

Я цитую з книги Учення і Завіти:

“З Мелхиседекового священства, троє верховних первосвящеників, обраних Кворумом, призначених і висвячених на цей чин і підтриманих довірою, вірою та молитвою церкви, утворюють кворум Президентства Церкви” (УЗ 107:22).

Якщо Президент захворів або не може повністю виконувати всі обов’язки свого чину, його два радники разом утворюють Кворум Першого Президентства. Вони виконують щоденну роботу Президентства. У виняткових випадках, коли діяти здатен тільки один, він може діяти, маючи повноваження чину Президентства, як про це сказано в Ученні і Завітах, розділ 102, вірші 10--11. …

… Радники у Першому Президентстві продовжують виконувати постійну роботу, яку належить виконувати цьому чину. Однак будь-які важливі питання, які стосуються політики, процедур, програм або вчення розглядаються вдумливо і з молитвою спільно Першим Президентством і Дванадцятьма. Ці два кворуми, Кворум Першого Президентства і Кворум дванадцятьох, проводять спільні збори, на яких кожний чоловік має повну свободу висловити власну думку стосовно кожного важливого питання.

А тепер я знову цитую слова Господа: “І кожне рішення, ухвалене тим чи іншим кворумом, має прийматися одностайним голосуванням членів кворумів, тобто, кожний член в кожному кворумі має бути згодним з його рішеннями для того, щоб зробити їхні рішення однаковими за владою або чинністю” (УЗ 107:27). …

… Усі мають зрозуміти, що Ісус Христос стоїть на чолі цієї Церкви, яка носить Його священне імʼя. Він спостерігає за нею. Він направляє її. Стоячи по праву руку Свого Батька, Він скеровує цю роботу. Це Його прерогатива, влада і право---покликати у Свій спосіб чоловіків на високі й священні чини і за Своєю волею їх звільняти, покликавши їх додому. Він---Господар життя і смерті. Я не відчуваю занепокоєння через обставини, в яких ми опиняємося. Я сприймаю ці обставини як виявлення Його волі. Я також приймаю й відповідальність, діючи з Братами, щоб зробити все можливе для просування вперед цієї святої роботи в дусі посвячення, любові, покірності, обовʼязку й відданості¹⁰.

Апостоли є особливими свідками імені Христа в усьому світі.

Від апостолів очікується, що після висвячення у святе апостольство та … рукопокладання їх в якості членів Ради дванадцятьох, вони присвятять себе перш за все цій роботі служіння. Вони … ставлять на перше місце у своєму житті, вище всього іншого, відповідальність бути особливими свідками імені Христа в усьому світі. …

Їм, як і всім нам, притаманне все людське. У них є свої сильні й слабкі сторони. Але відтепер і до кінця свого життя, поки вони залишатимуться вірними, їхньою єдиною турботою повинно бути просування вперед Божої роботи на землі. Вони повинні бути зосередженими на благополуччі дітей нашого Батька---як тих, хто в Церкві, так і тих, хто поза Церквою. Вони повинні робити все можливе, щоб втішати тих, хто сумує, зміцнювати тих, хто ослаб, підбадьорювати тих, хто захитався, дружити із самотніми, підтримувати знедолених, благословляти хворих, свідчити, не тільки вірячи, але й маючи точне знання про Божого Сина, Їхнього Друга і Господаря, Чиїми слугами вони є. …

… Я свідчу про їхнє братерство, про їхню відданість, їхню віру, їхню працелюбність і їхнє величезне служіння заради просування Божого царства¹¹.

Кворум Дванадцятьох Апостолів, 1965 р. *Сидять зліва направо:* Езра Тефт Бенсон, Марк Е. Петерсон (на інвалідному візку), Джозеф Філдінг Сміт (президент кворуму) і ЛеГранд Річардс. *Стоять зліва направо:* Гордон Б. Хінклі, Делберт Л. Стейплі, Томас С. Монсон, Спенсер В. Кімбол, Гарольд Б. Лі, Меріон Дж. Ромні, Річард Л. Еванс і Говард В. Хантер.

Перше Президентство і Дванадцятеро прагнуть отримувати одкровення і відчути цілковиту злагоду до того, як їм прийняти рішення.

Жодне рішення не виходить після обговорення Першого Президентства і Дванадцятьох, якщо немає абсолютної одностайності всіх зацікавлених. На початку розгляду питань їхні думки можуть не співпадати. Цього й слід очікувати. У цих чоловіків за плечима різний досвід. Це ті чоловіки, які мислять самостійно. Але перед прийняттям остаточного рішення досягається їхня одностайність думки й голосу.

Цього й слід очікувати, якщо виконується відкрите через одкровення слово Господа [див. УЗ 107:27, 30–31]. …

… [І коли] я служив членом Кворуму Дванадцятьох, і коли я служив у Першому Президентстві, ніколи не приймалося нічого важливого без дотримання цього. … У самому цьому процесі висловлювання цими чоловіками їхніх думок відбувається відсіювання і відвіювання ідей та задумів. Але я ніколи не помічав, щоб між моїми Братами були якісь серйозні розбіжності чи особиста неприязнь. Навпаки, я спостерігав щось прекрасне й дивовижне---під впливом Святого Духа, Який направляв, і під силою одкровення, відбувалося зближення різних поглядів, поки на досягалася цілковита злагода і повна згода. …

Я не знаю ніякого іншого управлінського органу будь-якого виду, про який можна було б сказати те саме¹².

Президент колу покликається через натхнення, щоб служити порадником єпископам та провідником для людей.

Президент колу---це служитель, покликаний за одкровенням, він стоїть між єпископами приходів та генеральними авторитетами Церкви. Це---найважливіша відповідальність. Його навчають генеральні авторитети, а він, у свою чергу, навчає єпископів. …

Президент колу служить як порадник єпископам. Кожний єпископ знає: якщо в нього виникає якась складна проблема, є той, хто охоче допоможе і до кого він може звернутися, щоб полегшити свій тягар і отримати пораду.

Він забезпечує додаткову міру безпеки у визначенні тих, хто гідний увійти у дім Господа. … Президент також стає другою особою у визначенні гідності тих, хто відбуває представляти Церкву на місії. Він також проводить співбесіди з кандидатом, і тільки тоді, коли його задовольняє його чи її гідність, він схвалює рекомендацію. Він також наділений повноваженням рукопокладати тих, хто покликаний на місію, і звільняти їх, коли вони завершують своє служіння.

Найважливіше, що він---головний чин у вирішенні дисциплінарних питань у колі. … На ньому лежить дуже серйозна відповідальність---стежити за тим, щоб вчення, якого навчають в колі, зберігалося чистим і невикривленим. Також його обовʼязком є стежити за тим, щоб не було ніякого лжевчення, якого б навчали, чи лжепрактики, якої б дотримувалися. Якщо хтось із носіїв Мелхиседекового священства переходить межі дозволеного або якщо це робить якась інша особа, то за певних обставин він має дати їм пораду, і якщо ця людина уперто продовжує робити те саме, тоді президент зобовʼязаний вжити заходів. Він викличе порушника, щоб той став перед дисциплінарною радою, де може бути прийнято рішення: призначити випробувальний термін, позбавити товариства або відлучити його чи її від Церкви.

Це найбільш тяжке й неприємне завдання, однак президент повинен виконувати його без страху чи упередженості. Усе це виконується відповідно до скерування від Духа і до написаного в розділі 102 Учення і Завітів.

Тоді згодом він повинен зробити все можливе, щоб працювати з людиною, на яку було накладено дисциплінарне покарання, і в належний час привести її назад.

Усе це і ще багато іншого входить в його обовʼязки. Звідси випливає, що його власне життя повинно бути зразковим перед його людьми. …

… Оскільки ми маємо таку впевненість у [президентах колів], то закликаємо місцевих членів Церкви не розшукувати генеральних авторитетів, щоб вони дали їм пораду чи благословення. Їхні президенти колів були покликані за тим самим натхненням, за яким були покликані й генеральні авторитети¹³.

Єпископи---пастирі отари.

[Церква] може зростати і збільшуватися чисельно, неодмінно так і буде. Євангелія повинна бути принесена до кожного народу, коліна, язика і всіх людей. Ніколи в доступному для бачення майбутньому не може бути якоїсь зупинки або невдачі у розвитку, у рухові вперед, у розширенні Сіону по всьому світу. Але при всьому цьому повинні тривати особисті пасторські стосунки кожного члена Церкви з мудрим і турботливим єпископом чи президентом філії. Вони є пастирями отари, і на них лежить відповідальність дбати про людей в порівняно невеликих кількостях, щоб ніхто не був забутий, проігнорований чи знехтуваний. Ісус був справжнім пастирем, Який допомагав тим, хто був у біді,---кожному окремо, даючи їм індивідуальні благословення¹⁴.

Єпископи в Церкві … в самому прямому значенні є пастирями Ізраїля. Кожний [в Церкві] підзвітний єпископу або президенту філії. Величезним є тягар, який вони несуть на собі, і я прошу кожного члена Церкви робити все для них можливе, щоб полегшити цей тягар, під яким трудяться наші єпископи і президенти філій.

Ми повинні молитися про них. Їм потрібна допомога, коли вони несуть свою важку ношу. Ми можемо більше підтримувати їх і менше залежати від них. Ми можемо всіляко допомагати їм. Ми можемо дякувати їм за все, що вони роблять для нас. За короткий час ми виснажуємо їх тягарями, які кладемо на них.

… Кожний [єпископ] був покликаний через дух пророцтва й одкровення та призначений і висвячений через рукопокладання. Кожний з них тримає ключі президентства свого приходу. Кожний---первосвященик, головуючий первосвященик свого приходу. Кожний має величезні обовʼязки, повʼязані з управительством. Кожний---як батько для своїх людей.

Ніхто з них не отримує платні за своє служіння. Церква не платить жодному єпископу приходу за роботу, яку він виконує як єпископ.

Вимоги до єпископа сьогодні є такими ж, як і в дні Павла, який описав їх Тимофію [див. 1 Тимофію 3:2–6]. …

У своєму листі до Тита Павло додає, що “єпископ мусить бути бездоганний, як Божий доморядник; …

що тримається вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних” (Титу 1:7, 9).

Ці слова точно описують єпископа нашого часу в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів¹⁵.

Я закликаю вас, людей Церкви, де б ви не були: якщо у вас виникають проблеми, перш за все старайтеся знайти їх вирішення самостійно. Думайте над ними, розглядайте прийнятні для вас альтернативні варіанти, моліться про них і звертайтесь до Господа за спрямуванням. Якщо вам не вдається вирішити проблеми самим, тоді поговоріть зі своїм єпископом або президентом філії. Він---чоловік Божий, покликаний за повноваженням святого священства бути пастирем отари¹⁶.