Розділ 4
Спадок віри і жертвування піонерів
“Незалежно від того, є у вас предки-піонери чи ви тільки вчора приєдналися до Церкви, ви є частиною всієї цієї грандіозної картини, про яку ті чоловіки і жінки мріяли. … Вони заклали фундамент. А наш обовʼязок---будувати на ньому”.
З життя Гордона Б. Хінклі
На освяченні храму в Колумбусі, шт. Огайо, Президент Гордон Б. Хінклі роздумував про долю своїх предків-піонерів. Пізніше він згадував:
“Сидячи в целестіальній кімнаті, я думав про мого прадіда. … Незадовго до цього я відвідав місце його поховання в Канаді, воно знаходиться якраз на північ від кордону зі штатом Нью-Йорк. … Він помер у молодому віці, було йому 38 років”.
Коли помер прадід Президента Хінклі, його синові, Айрі, який потім став дідом Президента Хінклі, не було ще й трьох років. Мати Айрі невдовзі знову вийшла заміж і через кілька років перебралася до шт. Огайо, а потім до шт. Іллінойс. Померла вона в 1842 р., залишивши Айрі в 13 років сиротою. Продовжуючи цю історію, Президент Хінклі сказав:
“Мій дід [Айра Хінклі] був охрищений в Наву і, … коли настав час, перетнув рівнини під час переселення [піонерів]”. Під час того переходу в 1850 р. його “молода дружина і [звідний брат] померли в один і той же день. Він зробив грубі труни, поховав своїх рідних та, взявши на руки свою маленьку дитину, поніс її до [Солт-Лейкської] долини.
На прохання Бригама Янга він будував Коув-Форт, був першим президентом колу у Філлморі, [шт. Юта], і зробив ще тисячу інших справ, щоб рухати вперед цю роботу.
Потім був мій батько. … Він став президентом найбільшого колу в Церкві, в якому було більше 15000 її членів”.
Невдовзі думки Президента Хінклі полинули від його предків до його нащадків. Він продовжив:
“Сидячи у храмі й роздумуючи над життям цих трьох чоловіків, я подивився на мою дочку, на її дочку, яка є моєю онукою, і на її дітей, моїх правнуків. І раптом я усвідомив, що стою саме посередині цих семи поколінь---трьох переді мною і трьох після мене.
У тому священному й святому домі мій розум пронизало відчуття величезного обовʼязку, який лежав на мені,---передати далі все, що я отримав як спадок від моїх предків, тим поколінням, які тепер прийшли після мене”1.
Президент Хінклі висловлював вдячність не тільки за своїх предків-піонерів та спадок святих останніх днів, які були піонерами на початку існування Церкви, але й часто наголошував на тому, що члени Церкви по всьому світу є піонерами сьогодні. У 1997 р. він сказав святим у Гватемалі: “Цього року ми відзначаємо 150-ту річницю прибуття мормонських піонерів у Долину Солоного озера. Вони подолали довгий шлях у фургонах та з ручними візками. Вони були піонерами. Але піонерство триває й далі. По всьому світу ми маємо піонерів, і ви---серед тих піонерів”2. Святим у Таїланді він проголосив: “Ви---піонери у справі просування вперед роботи Господа в цій великій країні”3. Відвідуючи Україну в 2002 р., він сказав схожі слова: “Церква мала своїх піонерів у ранній свій період, а тепер, в цей час, піонерами є ви”4.
Коли Президент Хінклі говорив про перших піонерів, він ставив собі за мету набагато більше, ніж акцентувати увагу на тих, хто жив у минулому. Він дивився у майбутнє, сподіваючись, що віра і жертви тих святих можуть “стати переконливим спонуканням для всіх нас, бо кожен з нас є піонером у власному житті, а часто й у своїй сімʼї”5.
“Сила, що рухала нашими попередниками в євангелії,---це була сила віри в Бога”.
Учення Президента Гордона Б. Хінклі
1
Працюючи, маючи бачення та впевненість у силі Бога, яка виявлялася через них, перші піонери-святі останніх днів, втілювали свою віру в реальність.
Саме завдяки вірі ця невелика група перших навернених [на сході Сполучених Штатів] перебиралася зі штату в штат: з Нью-Йорку---в Огайо, а з Огайо---у Міссурі, а з Міссурі---в Іллінойс у пошуках миру і свободи, щоб поклонятися Богові так, як вимагала їхня совість.
Саме очами віри вони бачили прекрасне місто [Наву], коли вперше перейшли болота Коммерса, шт. Іллінойс. З переконанням, що віра без діл мертва, вони осушували той болотистий край, вони побудували місто, вони звели добротні будинки, доми для поклоніння й навчання, а як вінець цього всього---величний храм, який на той час був найкращою спорудою в усьому шт. Іллінойс.
… [Невдовзі по цьому] почалися переслідування, на них нападали натовпи нечестивих і жорстоких людей. Їхнього пророка було вбито. Їхні мрії було зруйновано. І знову ж таки завдяки вірі вони набралися сили, керуючись планом, який він склав раніше, й організувалися для ще одного свого масового переселення.
Зі сльозами й болем у серці вони залишали свої затишні доми й майстерні. Вони озирнулися на свій священний храм, а потім з вірою звернули свій погляд на Захід, туди---у невідоме й незвідане; узимку, під снігом, що сипався на них, вони перетнули [річку] Міссісіпі в лютому 1846 р. і вирушили по грязі долати свій шлях преріями шт. Айова.
З вірою вони заснували Уінтер-Квортерз на [річці] Міссурі. Сотні загинули, бо їх косили і епідемії, і дизентерія, і дифтерія. Але віра підтримувала тих, хто вижив. Там на крутому березі річки вони поховали своїх рідних і навесні 1847 р. вирушили … у напрямку гір на Заході.
Саме вірою Бригам Янг поглянув на Долину [Солоного озера], тоді гарячу і неродючу, та й проголосив: “Ось це місце!” І знову ж таки завдяки вірі, через чотири дні після цього, він вказав своєю палицею на місце на тій землі … і сказав: “Тут буде храм нашого Бога”. Величний і священний [Солт-Лейкський храм] є свідченням віри, і не тільки віри тих, хто будував його, але й віри тих, хто тепер приходить в нього, щоб виконувати велику безкорисливу роботу любові.
Апостол Павло написав: “А віра---то підстава сподіваного, доказ небаченого”. (Євр. 11:1). Усі ці великі досягнення, про які я сказав, були лише “підставою сподіваного, доказом небаченого”. Працюючи, маючи бачення та впевненість у силі Бога, яка виявлялася через них, ці піонери, втілювали свою віру в реальність6.
Сила, що рухала нашими попередниками в євангелії, була силою віри в Бога. Це та сама сила, яка уможливила вихід з Єгипту, перехід через Червоне море, довгу подорож пустинею і встановлення Ізраїля на Обіцяній землі. …
Потрібно, щоб в нас дуже, дуже сильно палала віра в живого Бога, в Його живого, воскреслого Сина, бо саме такою була велика, рушійна віра наших попередників в євангелії.
У них було бачення, надзвичайне і важливіше за всі інші міркування. Коли вони прийшли на захід, то були за тисячу миль, тисячу виснажливих миль [1600 кілометрів] від найближчих поселень на сході і за вісім сотень миль [1300 кілометрів] від найближчих поселень на заході. Особисте й індивідуальне визнання Бога як свого Вічного Батька, на Якого вони могли покладатися у вірі,---ось в чому вони знаходили для себе силу. Вони вірили в цей великий наказ у Писаннях: “Сподіва[й]ся на Бога і жив[и]”. (Aлма 37:47). З вірою вони прагнули виконувати Його волю. З вірою вони читали й приймали божественне вчення. З вірою вони працювали, аж поки не падали, завжди маючи переконання, що треба буде звітувати перед Тим, Хто був їхнім Батьком і їхнім Богом7.
Позаду у нас---славетна історія. Вона всіяна виявами героїзму, завзятого дотримання принципів і неослабною вірністю. Вона---плід віри. Попереду у нас---прекрасне майбутнє. І починається воно сьогодні. Ми не можемо призупинитися. Ми не можемо сповільнитися. Ми не можемо уповільнити свій темп чи скоротити свій крок8.
2
Перші піонери-святі останніх днів, дивилися у майбутнє з великою мрією про Сіон.
Це правильно, що ми робимо паузу, аби з благоговійною повагою віддати належне тим, хто заклав фундамент для цієї великої роботи. … Їхньою великою метою був Сіон [див. УЗ 97:21; Мойсей 7:18]. Вони співали про нього. Вони мріяли про нього. Він був для них великою надією. Пройдений ними грандіозний шлях повинен вічно стояти як ні з чим незрівнянна справа. Перехід десятків тисяч на Захід загрожував всілякими мислимими небезпеками, у тому числі й смертю, чию похмуру реальність відчув кожний загін, що рухався у фургонах, і кожний загін, що рухався з ручними візками.
Я стою у благоговійній повазі до Бригама Янга. Він побачив Долину Солоного озера у видінні задовго до того, як побачив її своїми природними очима. Якби це було не так, то я сумніваюсь, що він коли-небудь зупинився б тут. Були зеленіші землі в Каліфорнії та Орегоні. Ще десь були кращі, родючіші ґрунти. В інших місцях були великі лісні масиви, де було набагато більше води, а клімат був помірніший і приємніший.
Тут були гірські струмки, це правда, але жодний з них не був дуже великим. Ґрунт тут був абсолютно недосліджений. Ніколи плуг не входив у цю запечену земну поверхню. Я в захопленні, я просто в захопленні від того, що Президент Янг привів численний загін … до місця, на якому раніше ніколи нічого не сіялося і не збиралося. …
Вони були виморені в дорозі, ці піонери. На те, щоб привести їх з Уінтер-Квортерза до Долини Солоного озера, потрібно було 111 днів. Вони були стомлені. Їхній одяг зносився. Їхні тварини були виснажені. Стояла спекотна й посушлива погода---спекотна липнева погода. Та все ж вони були тут, дивлячись у майбутні роки і мріючи про Тисячоліття, захоплено мріючи про Сіон9.
Одного дня я стояв у старих доках в Ліверпулі, Англія. Там практично нічого не відбувалося, коли ми знаходилися там зранку в ту пʼятницю. Але колись тут було як у справжнісінькому вулику. У 1800-х роках десятки тисяч наших людей проходили по цій самій бруківці, якою йшли ми. Вони, навернені до Церкви, прибули сюди з Британських островів та країн Європи. Вони прибули сюди зі свідченням на своїх вустах і з вірою у своєму серці. Важко їм було залишити свої доми й зробити крок у невідомість нового світу? Звичайно ж, було важко. Однак зробили вони його з оптимізмом і ентузіазмом. Вони піднялися на парусні судна. Вони знали, що плисти через океан було, у кращому випадку, ризиковано. Незабаром вони зрозуміли, що здебільшого це було дуже важко. Тиждень за тижнем вони жили в тісноті. Вони витерпіли шторми, хвороби і нездужання. Багато хто помер і був похований в океані. Це була важка і страшна подорож. Так, у них були сумніви. Але їхня віра піднеслася вище тих сумнівів. Їхній оптимізм піднісся вище їхніх страхів. Їхньою мрією був Сіон, і вони були на шляху до її здійснення10.
3
Врятування загонів піонерів із ручними візками, яких вели Уіллі і Мартін, ілюструє саму суть євангелії Ісуса Христа.
Давайте перенесемося в … жовтень 1856 р. У суботу, [4 жовтня], Франклін Д. Річардс разом зі жменькою товаришів прибув у Долину [Солоного озера]. Вони їхали від Уінтер-Квортерза у легких фургонах, в які були запряжені сильні коні, тож змогли доїхати доволі швидко. Брат Річардс негайно знайшов Президента Янга. Він повідомив, що сотні чоловіків, жінок та дітей бредуть довгою дорогою … до [Долини Солоного] озера. Більшість з них тягли ручні візки. … Перед ними лежав шлях, що весь час піднімався вгору, до континентального вододілу, а там, за ним, треба було пройти ще багато-багато миль. Вони були у скрутному становищі. … Якщо їх не врятувати, то вони всі загинуть.
Я думаю, що Президент Янг в ту ніч не спав. Я думаю, ті нужденні … люди не сходили в нього з думки.
Наступного ранку він … сказав людям:
“Зараз я дам цьому народу завдання, а старійшинам—слова, які вони можуть казати. … Ось завдання. … Багато наших братів і сестер знаходяться з ручними візками на рівнинах, і, можливо, багато з них зараз за сімсот миль [1100 кілометрів] звідси, але їх необхідно доправити сюди; ми повинні послати їм підмогу. А слова будуть такі: “Треба привезти їх сюди”.
Це моя релігія; це наказ, який я отримав через Святого Духа. Треба врятувати цих людей.
Сьогодні я звернуся до єпископів. Я не чекатиму ні до завтра, ні до післязавтра, а закликаю єпископів сьогодні ж знайти 60 запрягів міцних мулів і 12 або 15 фургонів. Я не хочу посилати волів. Мені потрібні сильні коні та мули. Вони є на цій Території, і ми повинні зібрати їх. А також 12 тонн борошна і 40 хороших погоничів, крім тих, хто буде правити упряжками.
Я скажу вам усім, що ні ваша віра, ні ваша релігія, ні ваше сповідування релігії ніколи не спасе жодної душі з-поміж вас у целестіальному царстві нашого Бога, якщо ви не вчините саме за тими принципами, яких я вас зараз навчаю. Рушайте і доправте сюди людей, які зараз на рівнинах” (in LeRoy R. Hafen and Ann W. Hafen, Handcarts to Zion [1960], 120–121).
Уже того ж дня жінки зібрали велику кількість харчів, постільної білизни та одягу.
Наступного ранку коні були підковані, фургони полагоджені й завантажені.
А вранці наступного дня, у вівторок, 16 упряжок мулів вирушили на схід. До кінця жовтня вже поїхало 250 упряжок для надання допомоги11.
Коли рятівники дісталися до багатостраждальних святих, для тих вони були мов ангели з небес. У людей текли сльози вдячності. Людей із загонів з ручними візками пересадили у фургони, тож тепер вони могли приїхати до громади в Солт-Лейк набагато швидше.
Приблизно дві сотні загинуло, але тисяча була врятована12.
“Коли рятівники дісталися до багатостраждальних святих, для тих вони були мов ангели з небес”.
Історії про [тих] багатостраждальних святих та їхні муки й смерть будуть переповідатися не раз. … Історії про їхнє врятування необхідно повторювати знову й знову. Вони говорять про саму суть євангелії Ісуса Христа.
… Я вдячний за те, що у нас немає братів і сестер, які знаходяться у скрутному становищі серед снігів, які замерзають і вмирають, намагаючись дістатися … їхнього Сіону в горах. Але є люди, і їх немало, які знаходяться у відчайдушних обставинах і які волають про допомогу й полегшення.
По всьому цьому світу є так багато голодних і знедолених, кому потрібна допомога. Я вдячний за те, що можу сказати: ми допомагаємо багатьом, хто не нашої віри, але чиї потреби є гострими і яким ми, маючи ресурси, можемо допомогти. Але нам не потрібно йти так вже й далеко. Серед нас також є ті, хто плаче від болю, страждання, самотності й страху. Наш величний і священний обов’язок полягає в тому, щоб знайти їх і допомогти, підбадьорити, нагодувати, якщо вони голодні, насичувати їх дух, якщо вони прагнуть за істиною і праведністю.
Є так багато молодих людей, які безцільно блукають і ступають на трагічний шлях наркотиків, бандитизму, аморальності та всього того зла, яким це супроводжується. Є вдови, яким так хочеться почути співчутливі голоси й відчути той дух неудаваної турботи, яким виявляється любов. Є ті, хто колись був теплим у вірі, але чия віра охолола. Багато хто з них хоче повернутися, та просто не знає, як це зробити. Їм потрібні дружні руки, простягнуті до них. Завдяки невеликим зусиллям багатьох з них можна привести назад, щоб їм знову бенкетувати за столом Господа.
Мої брати і сестри, я буду сподіватися, я буду молитися, щоб кожен з нас … прийняв для себе рішення шукати тих, кому потрібна допомога, хто потрапив у безнадійне й скрутне становище. Допомагайте їм у дусі любові повернутися до Церкви, де сильні руки та люблячі серця зігріють їх, заспокоять, підтримають і поставлять на шлях щасливого й плідного життя13.
4
Кожний з нас---піонер.
Це добре---озиратися на минуле, щоб цінувати теперішнє, а також перспективи на майбутнє. Це добре---дивитися на чесноти тих, хто пройшов перед нами, щоб набути сили для того, що чекає попереду. Це добре---роздумувати над зробленим тими, хто трудився так багато, а здобув так мало в цьому світі, але чиї мрії та плани у той ранній період, так добре продумані, принесли багатий врожай, який ми збираємо. Їхній дивовижний приклад може стати непереборною спонукою для всіх нас, бо кожний з нас є піонером у своєму житті, а часто і у своїй сімʼ ї, і багато хто з нас чинить як піонер щодня, стараючись встановити євангельський плацдарм у далеких куточках світу14.
Ми все ще є піонерами. Відтоді … як наші люди залишили Наву і прийшли … нарешті в долину Великого Солоного озера, ми ніколи не переставали бути піонерами. То була ризикована справа. Але її метою було знайти місце, де б вони могли оселитися й поклонятися Богові за велінням совісті. …
Ми й тепер поширюємо цю роботу по світу, досягаючи місць, в які [колись] доступ здавався навряд чи можливим. … Я на власні очі бачив зростання Церкви на Філіппінах. Моїм привілеєм було розпочати там місіонерську роботу в 1961 р., коли ми змогли знайти одного члена Церкви-філіппінця на зборах, які ми проводили у травні 1961 р. [У 1996 р.] ми були в Манілі, і на чудовому стадіоні Araneta Coliseum були присутні приблизно 35000 людей. … Для мене це є дивом [з часу], коли ми розпочали цю роботу на прекрасній землі Філіппін [див. більше про це на сторінках 32--33].
Ми простягаємо руку всім і скрізь, а для цього потрібні піонерські зусилля. Наші місіонери живуть не в найкращих умовах, коли прибувають в деякі з цих місць, але вони йдуть вперед і виконують свою роботу, а вона приносить свої плоди. Задовго до цього у нас була жменька членів Церкви, потім---сотня членів Церкви, а потім---пʼять сотень членів Церкви, а потім---тисяча членів Церкви15.
У Церкві для нас все ще продовжуються дні піонерства; вони не минули разом з критими фургонами і ручними візками. … Піонери є серед місіонерів, які навчають євангелії, вони є і серед навернених, які приєднуються до Церкви. Звичайно ж, кожному з них важко. Безумовно, вони чимось жертвують. Вони можуть зазнавати переслідувань. Але це ціна, яка охоче платиться, і жертва, яку вони приносять, є такою ж реальною, як і жертва тих, хто перетнув рівнини у великому піонерському труді більш як століття тому16.
Незалежно від того, є у вас предки-піонери чи ви тільки вчора приєдналися до Церкви, ви є частиною всієї цієї грандіозної картини, про яку ті чоловіки і жінки мріяли. Вони започаткували дивовижну справу. На нас же лежить велика відповідальність за неї. Вони заклали фундамент. А наш обовʼ язок---будувати на ньому.
Вони позначили шлях і пішли по ньому першими. Наш же обовʼ язок---робити цей шлях більшим, ширшим, міцнішим доти, доки він не охопить всю землю. … Віра була провідним принципом в ті важкі дні. Віра є провідним принципом, якого ми повинні дотримуватися сьогодні17.
“Незалежно від того, є у вас предки-піонери чи ви тільки вчора приєдналися до Церкви, ви є частиною всієї цієї грандіозної картини”.
5
Ми вшановуємо жертви і спадок піонерів тим, що наслідуємо їхній приклад та будуємо на їхньому фундаменті.
Як же чудово мати цей великий спадок, мої брати і сестри. Як прекрасно знати, що є ті, хто пройшов перед нами й проклав дорогу, якою ми маємо прямувати, навчаючи тих великих вічних принципів, які повинні бути провідними зірками в нашому житті і в житті тих, хто прийде після нас. Ми сьогодні можемо наслідувати їхній приклад. Піонери були людьми великої віри, дивовижної відданості, неймовірної працелюбності й абсолютно твердого характеру та непохитної цілісності18.
Сьогодні ми стоїмо як спадкоємці цього великого [піонерського] труда. Я сподіваюся, що ми є вдячними. Я сподіваюся, що ми несемо у своєму серці глибоке почуття вдячності за все те, що вони зробили для нас.
… Як від них очікувалося звершення великих справ, так це очікується й від нас. Ми звертаємо увагу на те, що вони зробили, маючи те, що вони мали. Ми маємо набагато більше, з надзвичайним завданням---йти вперед та будувати Боже царство. Перед нами дуже багато роботи. У нас є божественний мандат нести євангелію кожному народу, коліну, язику і всім людям. У нас є завдання навчати і христити в імʼя Господа Ісуса Христа. Сказав воскреслий Спаситель: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!” [ Марк 16:15]. …
Наші попередники заклали міцний і дивовижний фундамент. Тепер вже дано нам можливість зводити на ньому будівлю, улад побудовану, наріжним каменем якої є Христос19.
Ви---плід всіх намірів [піонерів] та всіх їхніх трудів. … Якими ж прекрасними людьми вони були. В усій історії людства не знайти подібних великих зусиль. … Нехай Бог благословить памʼять про них нам на користь. Коли дорога здається важкою, коли ми у відчаї думаємо, що все пропало, ми можемо згадати про них і побачити, наскільки гіршими були їхні обставини. Думаючи про майбутнє, ми можемо дивитися на них та їхній великий приклад віри. …
З таким чудовим спадком ми повинні рухатися вперед. Ми ніколи не повинні розслаблятися. Ми повинні високо тримати свою голову. Ми повинні діяти цілісно. Ми повинні “правду чини[ти], хоч нелегко буває” (“Правду чини!”, Гімни, 2006, № 142)20.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Чому віра була такою необхідною для піонерів, які хотіли зібратися в Долині Солоного озера? (Див. підрозділ 1). Як вони втілювали свою віру в дійсність? Як ми можемо втілювати в дію свою віру, щоб допомогти в наближенні “прекрасного майбутнього”, яке в нас попереду?.
-
Президент Хінклі навчав, що піонери в той ранній період Церкви дивилися в майбутнє і Сіон був “їхньою великою метою”, їхньою “”великою надією“” і “мрією” (підрозділ 2). Чому, на вашу думку, це було такою рушійною силою для тих перших піонерів? Які подібні надії спонукають сьогодні нас?
-
Що вразило вас у розповіді Президента Хінклі про врятування піонерів із загонів Уіллі і Мартіна? (Див. підрозділ 3). Як заклик Президента Бригама Янга врятувати тих людей свідчить про натхнення, отримане ним як пророком? Чого ми можемо навчитися від тих, хто відгукнувся на його заклик? Що ми можемо зробити, аби врятувати або підняти тих, хто цього потребує сьогодні?
-
Як погляд у минуле допомагає вам “цінувати теперішнє, а також перспективи на майбутнє”? (Див. підрозділ 4). У чому саме кожний з нас є піонером?
-
Чому для нас важливо шанувати перших піонерів? (Див. підрозділ 5). В якому розумінні всі члени Церкви благословенні завдяки вірі та жертвам тих піонерів? Як можуть приклади перших піонерів допомагати нам, коли ми стикаємося з труднощами?
Відповідні уривки з Писань
Матвій 25:40; Етер 12:6–9; УЗ 64:33–34; 81:5; 97:8–9; 98:1–3
Допомога у вивченні
“Змістовні обговорення є у більшості випадків основою для навчання євангелії. … Завдяки добре проведеному обговоренню зацікавленість і уважність тих, хто навчається, збільшуються. Кожного з присутніх слід заохочувати брати активну участь у навчальному процесі. … Ставте запитання, які б заохочували до вдумливих відповідей і допомагали людям по-справжньому розмірковувати над євангелією” (Навчати---немає покликання величнішого [2000], с. 63).