Розділ 24

Спокута Ісуса Христа: така доступна для всіх і така дієва для кожного особисто

“Я свідчу [про] Спокуту Господа Ісуса Христа. Без неї життя не має сенсу. Вона є ключовим каменем в арці нашого існування”.

З життя Гордона Б. Хінклі

Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів під провідництввом Президента Гордона Б. Хінклі опублікували 1 січня 2000 р. своє спільне свідчення про Спасителя. У цьому посланні, названому “Живий Христос”, вони проголосили: “Ми складаємо свідчення про реальність Його незрівнянного життя і безмежну доброчесність Його великої спокутної жертви. Жодна інша людина не мала такого глибокого впливу на всіх, хто жив і буде жити на землі”¹.

Через три місяці потому Президент Хінклі у своєму виступі на генеральній конференції свідчив про глибокий вплив, який мав Спаситель на його життя. Він говорив лагідно й від усієї душі, часом його голос переривався від хвилювання:

“З усього, за що я відчуваю вдячність цього ранку, особливо виділяється одне. І ним є живе свідчення про Ісуса Христа, Сина Всемогутнього Бога, Князя Миру, Святого. …

Ісус—мій друг. Ніхто інший не дав мені так багато. “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Іван 15:13). Він віддав Своє життя за мене. Він відкрив шлях до вічного життя. Тільки Бог міг зробити це. Маю надію, що я вважаюся гідним бути Йому другом.

Він—приклад для мене. Його спосіб життя, Його абсолютно безкорислива поведінка, Його допомога тим, хто її потребував, Його остаточна жертва---усе це стоїть як приклад для мене. Я не здатен оцінити це повністю, але я можу старатися зробити це. …

Він—мій цілитель. Його дивовижні чудеса викликають в мене трепет. Та все ж я знаю, що вони відбувалися. Я приймаю їх за істину, тому що знаю: Він---Господар життя і смерті. Чудеса в Його священнослужінні вказують на співчуття, любов і почуття людяності, вони дивовижні, варті, щоб їх помічати.

Він—мій провідник. Вважаю за честь, що і я знаходжуся в довгій кавалькаді тих, хто любить Його і хто йшов за Ним упродовж двох тисячоліть, що минули після Його народження. …

Він---мій Спаситель і мій Викупитель. Віддавши в муках і невимовних стражданнях Своє життя, Він допоміг піднятися мені й кожному з нас та всім синам і дочкам Бога з прірви вічної темряви, що настає після смерті. Він забезпечив нас також чимось ще кращим---сферою світла й розуміння, зростання й краси, куди ми можемо прямувати дорогою, що веде до вічного життя. Моя вдячність не знає меж. Моя подяка моєму Господу нескінченна.

Він---мій Бог і мій Цар. Відвіку й довіку Він буде царювати й правити як Цар над царями і Господь над панами. Його пануванню не буде кінця. Для Його слави не буде ночі.

Ніхто інший не може зайняти Його місце. І ніхто ніколи не займе. Він, непорочний і безвинний, є Агнцем Божим, перед Яким я схиляюся і завдяки Якому я наближуюся до свого Небесного Батька. …

Сповнений вдячності і любові неослабної, я свідчу про це в Його Святе імʼя”².

Христос молиться у Гефсиманії — “Усе залежало від Нього---Його спокутної жертви. … Вона була ключовим каменем в арці великого плану Батька”

Учення Гордона Б. Хінклі

Любов нашого Небесного Батька виявляється в дарі Його Єдинородженого Сина.

Моє серце упокорюється, коли я думаю про велику любов мого Небесного Батька. Як же я вдячний за те, що знаю: Бог любить нас. Неосяжна глибина цієї любові була виявлена Ним у тому, що Він віддав Свого Єдинонародженого Сина, щоб Той прийшов у світ, аби принести надію в наше серце, принести доброту й любʼязність в наші стосунки, а насамперед---спасти всіх нас від наших гріхів та направляти на шляху, що веде до вічного життя³.

Доземне священнослужіння Спасителя

Батько всіх нас, маючи любов до нас, Своїх дітей, запропонував … план, за яким ми матимемо свободу вибирати курс свого життя. Ключовою фігурою в тому плані був Його Першонароджений Син, наш старший Брат. Людина матиме свободу вибору, а з тією свободою прийде й підзвітність. Людина ходитиме шляхами цього світу й грішитиме та спотикатиметься. Але Син Бога явиться у плоті та запропонує Себе як жертву, щоб спокутати гріхи всіх людей. Через неймовірне страждання Він стане великим Викупителем, Спасителем всього людства⁴.

Земне священнослужіння Спасителя

У всій історії людства не було величі, подібної до Його величі. Він, могутній Єгова, зглянувся над нами і прийшов у смертне життя, народившись у стайні у Віфлеємі. Ісус-хлопчик підростав і “зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей” (Лука 2:52).

Його охристив Іван у водах Йордану, “і ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього.

І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!” (Мт. 3:16–17).

Упродовж трьох років Свого земного священнослужіння Він робив те, що ніхто інший ніколи до цього не робив; Він навчав так, як ніхто інший ніколи раніше не навчав.

А потім настав Його час віддати Себе в жертву. Була вечеря у великій горниці, Його остання у смертному житті вечеря з дванадцятьма апостолами. Омиваючи їм ноги, Він подав їм урок покірності й служіння, який вони ніколи не забували⁵.

Страждання в Гефсиманському саду

Потім було страждання в Гефсиманії, “яке,---Він сказав,---змусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом” (УЗ 19:18)⁶.

У Гефсиманському саду Він так тяжко страждав, що аж кров точилася з Його пор, коли Він благав Свого Батька. Але все це входило в Його велику спокутну жертву⁷.

[Одного разу я сидів] у тіні старого оливкового дерева [у Гефсиманському саду] і читав про жахливу внутрішню боротьбу, яку відчував Син Божий перед тим, що невідворотно мало статися, і кров точилася з Його пор, і Він молився Своєму Батькові, щоб обминула Його та чаша, але сказав: “Проте,---не як Я хочу, а як Ти”. … У мене було непереборне відчуття, що те Його благання, те тяжке страждання не було повʼязане лише з фізичним болем, який Йому скоро вже доведеться зазнати у жахливому, жорстокому розпинанні на хресті. Частково це було так, я впевнений. Але значною мірою то було, як мені здається, відчуттям Його ролі у вічному благополуччі всіх синів і дочок Бога, усіх поколінь часу.

Усе залежало від Нього---від Його спокутної жертви. Вона була ключем. Вона була ключовим каменем в арці великого плану Батька, створеного Ним для вічного життя Своїх синів і дочок. Як би це не було жахливо і як би це не було тяжко винести, Він усе ж був готовий до цього, Він здійснив це і це було дивовижно й прекрасно. Я вважаю, що нам цього не осягнути. Однак ми маємо хоч якусь уяву про неї й повинні навчитися цінувати її все більше, більше й більше⁸.

Затримання, розпинання на хресті і смерть

Він був схоплений грубими й зухвалими руками і тієї ж ночі, протизаконно, був приведений спочатку до Анни, а потім до Кайяфи, підступного й лихого члена синедріону. Наступного дня рано-вранці Його знову привели до цього інтригана, цього злобного чоловіка. Потім Його повели до Пилата, римського правителя, якому дружина його, застерігаючи, сказала: “Нічого не май з отим Праведником” (Мт. 27:19). Той римлянин, бажаючи уникнути відповідальності, відіслав Його до Ірода, корумпованого, розпусного й лихого намісника в Галілеї. Над Христом знущалися, Його били. На голову Йому поклали вінок, сплетений з колючої тернини; глузуючи, на Його спину, побитої до крові, накинули багряницю. І Його знову привели до Пилата, якому натовп кричав: “Розіпни, розіпни Його!” (Лука 23:21).

Спотикаючись, Він йшов дорогою до Голгофи, де Його зранене тіло було прибите цвяхами до хреста в самій нелюдській і невимовно болісній страті, яку тільки міг придумати чийсь садистський розум.

Та все ж Він вигукнув: “Отче, відпусти їм,---бо не знають, що чинять вони” (Лука 23:34)⁹.

В усій історії не існує події, яка б більше брала за душу, ніж ця: Ісус у Гефсиманії і на хресті---Викупитель людства, Спаситель світу, Який здійснює Спокуту.

Памʼятаю, як я був з Президентом Гарольдом Б. Лі … в Гефсиманському саду в Єрусалимі. Ми могли відчути лише дуже малою мірою жахливу боротьбу, що відбувалася тут, ту боротьбу, яка була настільки важкою, що Ісус, страждаючи духом на самоті, кровоточив кожною порою (див. Лука 22:44; УЗ 19:18). Ми згадували про зраду того, хто був покликаний служити на довіреній йому посаді. Ми згадували про те, як лихі люди наклали жорстокі руки на Сина Божого. Ми згадували про ту самотню фігуру на хресті, яка вигукнула у стражданні: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мт. 27:46). Проте, мужньо, Спаситель світу наближався до того, щоб здійснити Спокуту заради нас¹⁰.

Години минали, і Його життя згасало у стражданні. Земля затряслася; завіса у храмі роздерлася. Його пересохлі вуста вимовили слова: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!” І це прорікши, Він духа віддав” (Лука 23:46).

Звершилося. Його земне життя закінчилося. Він віддав його як викуп за всіх. Зникли надії тих, хто любив Його. Забуті були обіцяння, дані Ним. Його тіло поспішно, але дбайливо поховали в чужій гробниці увечері перед юдейською Суботою¹¹.

Воскресіння

У неділю рано-вранці Марія Магдалина та інші жінки прийшли до гробниці. Поспішаючи туди, вони все думали, як можна відкотити той камінь від входу в гробницю. Підійшовши, вони побачили ангела, який сказав їм: “Я знаю, що Ісуса розпʼятого це ви шукаєте.

Нема Його тут,---бо воскрес, як сказав” (Мт. 28:5–6).

Такого ніколи ще не відбувалося. Порожня гробниця була відповіддю на споконвічне запитання. Добре сказав Павло: “Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?” (1 Кор. 15:55)¹².

Завдяки викупній жертві Спасителя всі люди піднімуться з могили.

Це чудо того ранку воскресіння … є чудом для всього людства. Це---чудо сили Бога, Чий Улюблений Син віддав Своє життя, щоб спокутувати гріхи всіх, принести жертву любові за кожного сина і кожну дочку Бога. Здійснивши це, Він зламав печатки смерті¹³.

Не існує нічого більш загального, ніж смерть, і нічого яскравішого---з надією й вірою,---ніж впевненість у безсмерті. Відчайдушний сум, що приходить зі смертю, відчуття тяжкої втрати, що зʼявляється після смерті дорогої людини, полегшуються тільки впевненістю, яку дає Воскресіння Сина Божого. …

І щоразу, коли холодна рука смерті робить свою справу, крізь морок і темряву тієї години сяє переможна фігура Господа Ісуса Христа----Його, Сина Божого, Який Своєю незрівнянною й вічною силою переміг смерть. Він---Викупитель світу. Він віддав Своє життя за кожного з нас. І знову взяв його та став первістком серед покійних. Він, Цар над царями, переможцем височіє над всіма іншими царями. Він, Всемогутній, височіє над усіма правителями. Він---наше втішення, наше єдине справжнє втішення, коли темний саван земної ночі оповиває нас, коли дух залишає людське тіло.

Над всім людством височіє Ісус, Який є Христос¹⁴.

Я памʼятаю, як промовляв прощальне слово під час поховальної служби одного хорошого чоловіка, друга, чия доброчесність допомогла мені стати трішечки кращим. Упродовж років я бачив його посмішку, чув його добрі слова, цінував його блискучий розум, знав про широкий розмах його служіння іншим. І потім він, такий яскравий і такий добрий, несподівано помер. Я дивився на його неживе тіло. Він вже не міг ні впізнати мене, ні рухатись, ні сказати хоч якесь слово. …

Я дивився на його ридаючих вдову і дітей. Вони знали, як знав і я, що ніколи більше в земному житті вже не почують його голос. Але якась лагідна приємність, природу якої неможливо описати, приносила мир і впевненість. Наче хто казав: “Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я” (Пс. 45:11).

Наче далі хто казав: “Не хвилюйтеся. Усе це входить у Мій план Нікому не вдасться уникнути смерті. Навіть Мій Улюблений Син помер на хресті. Але пройшовши через це, Він став прославленим первістком Воскресіння. Він позбавив смерть її жала, а могилу---її перемоги”.

Я міг чути у своєму розумі, як Господь каже до запечаленої Марти: “Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене,—хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене,—повіки не вмре” (Іван 11:25–26)¹⁵.

Завдяки спокутній жертві Спасителя нам надається можливість мати піднесення й життя вічне.

Дяка за це Всемогутньому. Його прославлений Син розірвав пута смерті, це---найвеличніша з усіх перемог. … Він---наш Господь-переможець. Він---наш Викупитель, Який спокутав наші гріхи. Завдяки Його спокутній жертві всі люди встануть з могили. Він відкрив шлях, яким ми можемо отримати не лише безсмертя, але також і вічне життя¹⁶.

Тільки якоюсь мірою я відчуваю значення Його Спокути. Я не можу осягнути її всю. Вона є настільки доступною для всіх і є настільки дієвою для кожного особисто, що осягнути це просто неможливо¹⁷.

Значущість Спокути---вище нашої здатності повністю її зрозуміти. Я знаю тільки те, що вона відбулася і що вона була здійснена для мене і для вас. Страждання було настільки великим, мука була настільки сильною, що нікому з нас не збагнути, що витерпів Спаситель, коли віддав Себе як викуп за гріхи всього людства.

Це завдяки саме Йому ми отримуємо прощення. Це завдяки саме Йому приходить певне обіцяння, що всьому людству будуть даровані благословення спасіння, з воскресінням з мертвих. Це завдяки саме Йому і Його неперевершеній жертві нам пропонується можливість---через послух---отримати піднесення й вічне життя¹⁸.

Чи не всі ми блудні сини і дочки, яким треба каятися і стати причасниками милості прощення від нашого Небесного Батька, а потім наслідувати Його приклад?

Його Улюблений Син, наш Викупитель, допомагає нам, прощаючи й виявляючи милість, однак при цьому Він наказує каятися. … Сказав Господь---і я цитую з одкровення, даного пророку Джозефу:

“Отже, Я наказую тобі покаятися—покайся, щоб Я не покарав тебе жезлом Моїх уст, і Моїм гнівом, і Моєю люттю, і щоб не були твої страждання тяжкими—наскільки тяжкими, ти й не знаєш, наскільки винятковими, ти й не знаєш, так, як важко їх зносити, ти й не знаєш.

Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються;

Але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я;

Таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом. …

Учись від Мене і слухай Мої слова; ходи в лагідності Мого Духа, і ти матимеш мир у Мені”. (УЗ 19:15–18, 23)¹⁹.

Після того як все сказано і зроблено, після того як вся історія досліджена, після того як найглибші глибини людського розуму вивчені, немає нічого настільки чудового, настільки величного, настільки приголомшливого, як цей акт благодаті, коли Син Всемогутнього, Князь царської родини Свого Батька, Той, Хто колись промовляв як Єгова, Той, Хто зглянувся і прийшов на землю немовлям, народженим у Віфлеємі, віддав Своє життя у безчесті й стражданні,---і все це для того, аби всі сини і дочки Бога у всіх поколіннях часу, кожний з тих, хто повинен був померти, могли знову ходити й жити вічно. Він зробив для нас те, чого ніхто з нас не міг би зробити сам для себе. …

Проголосив пророк Ісая:

“Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, …

… Але Він був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був,---кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!” (Ісая. 53:4–5).

Ось що є чудовою і справжньою історією Різдва. Народження Ісуса у Віфлеємі Юдейському є передмовою. Священнослужіння Господаря упродовж трьох років є прологом. Велична суть цієї історії---Його жертва, абсолютно самовідданий вчинок: смерть в муках на Голгофському хресті, щоб спокутати гріхи всіх нас.

Епілог---це чудо Воскресіння, яке приносить запевнення, що “як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Кор. 15:22).

Не було б Різдва, якби не було Великодня. Без Христа, Який викупив нас у Гефсиманії і на Голгофі, та без тріумфального факту Воскресіння Немовля Ісус із Віфлеєма було б просто ще одним немовлям.

Я вірю в Господа Ісуса Христа, Сина Вічного, Живого Бога. Ніхто настільки великий ніколи не ходив по землі. Ніхто інший не приніс гідну порівняння жертву або не дарував гідне порівняння благословення. Він---Спаситель і Викупитель світу. Я вірю в Нього. Я заявляю про Його божественність недвозначно і безкомпромісно. Я люблю Його. Я вимовляю Його імʼя у благоговінні й захопленні. Я поклоняюся Йому, як поклоняюся Його Батькові,---у дусі й істині. Я дякую Йому і стаю на коліна перед Його Улюбленим Сином, Який давно вже запропонував допомогу і сказав кожному з нас: “Прийдіть до Мене, усі струджені, і Я вас заспокою!”(Мт. 11:28).

… Я хочу, щоб кожний з вас якийсь час, можливо, хоч годину, провів у спокійному розмірковуванні й тихих роздумах про дивовижність і велич Його---Божого Сина²⁰.

Я свідчу [про] Спокуту Господа Ісуса Христа. Без неї життя не має сенсу. Вона є ключовим каменем в арці нашого існування. Вона підтверджує, що ми жили ще до того, як народитися у смертному житті. Смертне життя---це лише засіб для досягнення більш славетного існування у майбутньому. Печаль смерті помʼякшується обіцянням Воскресіння²¹.

Ісус є Христос, висвячений наперед Син Бога, Який зволив прийти на землю, Який був народжений в яслах, у завойованій країні серед залежного народу, Син Бога, Єдинонароджений Батька у плоті, Першонароджений Батька і Творець нашого спасіння. Він---наш Викупитель, наш Спаситель, і завдяки Його Спокуті вічне життя стало можливим для всіх, хто буде ходити в послуху Його вченням²².