Розділ 11

Дім---основа праведного життя

“Чим більше ви виховуєте своїх дітей за євангелією Ісуса Христа, з любовʼю та високими сподіваннями, тим вірогідніше, що в їхньому житті буде мир”.

З життя Гордона Б. Хінклі

Наприкінці 1973 р. Гордон і Марджорі Хінклі неохоче погодились переїхати зі свого дому в Іст-Мілл-Крік, шт. Юта, щоб жити ближче до Головного управління Церкви в Солт-Лейк-Сіті. Президент Хінклі, який на той час був членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, знайшов час у передноворічний вечір того року написати про їхній дім. Його слова передають його почуття до того місця, але ще більше вони передають його почуття до люблячої сімʼї.

“Як же тоскно й сумно виїжджати”,---написав він. Він згадував, як сімʼя працювала, щоб побудувати цей дім та облаштувати навколишню ділянку, що належала їм. Потім його думки полинули до стосунків---одне з одним і з Богом:

“Тут ми разом грали, коли зростали наші діти, і тут ми разом молилися. Тут ми й наші діти дізналися про нашого Небесного Батька, що Він живий, що Він чує і відповідає.

Я міг би написати книгу, … не для світу, а для цих пʼятьох дітей, їхніх чоловіків і дружин та їхнього потомства. І якби мені вдалося передати словами історію цього дому, то там були б сльози й сміх, і прекрасний, спокійний, скрізь відчутний дух любові, який зворушив би серце тих, хто читав би її, бо ті, хто жив і зростав тут, любили одне одного, вони любили своїх сусідів, вони любили свого Бога і Господа Ісуса Христа”¹.

Упродовж всього свого служіння Президент Хінклі свідчив про важливість люблячих, вірних сімей. Під його керівництвом Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів видали документ “Сімʼя: Проголошення світові”, яке старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму дванадцятьох, назвав “закликом захистити і зміцнити сімʼї”². Прочитавши це Проголошення у вересні 1995 р. на генеральних зборах Товариства допомоги, Президент Хінклі заявив: “Міць будь-якого народу бере початок у стінах їхніх домівок. Ми закликаємо наших людей повсюди зміцнювати свої сім’ї відповідно до цих перевірених часом цінностей”³.

подружня пара з малою дитиною — “Ми закликаємо батьків докласти всіх зусиль, щоб навчати і виховувати своїх дітей”.

Учення Гордона Б. Хінклі

Сімейні стосунки---найсвященніші з усіх стосунків.

Сім’я—божественна. Вона встановлена нашим Небесним Батьком. В ній зосереджені найсвященніші з усіх стосунків. Цілі Господа можуть бути досягнені лише тільки через її організацію⁴.

Ми є церквою, яка свідчить про важливість сімʼї---батька, матері, дітей---і того факту, що всі ми є дітьми Бога, нашого Небесного Батька. Батьки, які приводять дітей у цей світ, мають відповідальність любити цих дітей, виховувати їх і дбати про них, навчати їх тих цінностей, які благословлятимуть їхнє життя настільки, що вони зростатимуть і ставатимуть порядними громадянами. … Я хочу наголосити на тому, що вам вже знайомо: важливо обʼєднувати наші сімʼї разом любовʼю та добротою, вдячністю й повагою та навчати шляхам Господа, щоб ваші діти росли у праведності та уникали трагедій, які зачіпають так багато сімей по всьому світу⁵.

Вкрай важливо, щоб ви не нехтували своїми сімʼями. Для вас немає нічого ціннішого⁶.

Батьки і матері мають привілей турбуватися про своїх дітей і навчати їх євангелії Ісуса Христа.

Ми закликаємо батьків докласти всіх зусиль, щоб навчати і виховувати своїх дітей за євангельськими принципами, завдяки яким вони будуть ближче до Церкви. Дім є основою праведного життя, і не існує нічого іншого, що могло б замінити дім або здійснити його важливі призначення у виконанні цього даного Богом обовʼязку⁷.

Я переконаний в тому, що ніщо не буде гарантувати більшого успіху в ризикованій справі батьківства, ніж програма сімейного життя, яка походить із ось цього дивовижного євангельського вчення: що батько сімʼї може бути наділений священством Бога; що це його привілей і обовʼязок як управителя дітей нашого Небесного Батька---забезпечувати їхні потреби; що він має керувати у своїй сімʼї в дусі священства “через переконання, довготерпіння, мʼякість і лагідність, і любов нелицемірну” (УЗ 121:41–42); що мати в сімʼї є дочкою Бога, душею розумною, відданою і люблячою, яка може бути наділена Духом Божим; що це її привілей і обовʼязок як управителя дітей нашого Небесного Батька виховувати цих дітей, задовольняючи їхні щоденні потреби; що вона, у партнерстві зі своїм чоловіком, також має навчати своїх дітей “розуміти вчення про покаяння, віру в Христа, Сина живого Бога, і хрищення й дар Святого Духа рукопокладанням … [і] молитися і ходити чесно перед Господом”. (УЗ 68:25, 28).

У такій сімʼї батьків люблять, а не жахаються; їх цінують, а не бояться. А дітей сприймають як дари від Господа, щоб про них турбуватися, їх виховувати, підбадьорювати і направляти.

Можуть виникати випадкові розбіжності; можуть траплятися невеличкі сварки. Але якщо в сімʼї моляться, якщо в ній є любов і уважність, там фундаментом буде прихильність, яка поєднає назавжди, і відданість, яка буде завжди направляти⁸.

Тепер слово до одиноких батьків і матерів. … [Ви] несете на собі стомлюючі тягарі, борючись у щоденних битвах, якими супроводжується виховання дітей і задоволення їхніх потреб. Цей обовʼязок лежить лише на вас самих. Але вам непотрібно бути зовсім самотніми. Є багато, надзвичайно багато в цій Церкві тих, хто чуйно і з розумінням простягнув би вам руку допомоги. Вони не хочуть набиватися, коли їх не просять. Але їхня зацікавленість---справжня й щира, і вони благословляють своє власне життя, коли благословляють життя ваше і ваших дітей. Радо приймайте їхню допомогу. Їм потрібно надавати її і заради самих себе, і заради вас.

Ми маємо тисячі хороших єпископів у цій Церкві. Ми маємо тисячі хороших чинів у кворумах. Ми маємо тисячі чудових жінок в Товаристві допомоги. Ми маємо домашніх вчителів та візитних вчительок. Вони---ваші друзі, поставлені на своє місце Господом, щоб віддавати сили, аби допомагати вам. І ніколи не забувайте, що Сам Господь---джерело сили, більшої за будь-яку іншу. Мене зворушила розповідь … самотньої матері, яка виховує семеро дітей, про те, як вона благала свого Небесного Батька, щоб їй піти до Нього, хоча б на одну ніч, аби знайти втішення та силу пережити випробування завтрашнього дня. Лагідною була відповідь, що прийшла в її розум майже як одкровення: “Ти не можеш прийти до Мене, але прийду до тебе Я”⁹.

Чим більше ви виховуєте своїх дітей за євангелією Ісуса Христа, з любовʼю та високими сподіваннями, тим вірогідніше, що в їхньому житті буде мир¹⁰.

Завдяки сімейній молитві, діти виростають з вірою в люблячого Бога.

Дивіться на своїх маленьких. Грайтеся з ними. Моліться за них і благословляйте їх. Світ, в який вони входять,---це світ складний і вимогливий. Вони будуть плавати у бурхливих морях важких обставин. Їм потрібна буде вся сила і вся віра, яку ви тільки можете дати їм, поки вони ще біля вас. І їм також потрібна буде ще більша сила, яка приходить від влади, що є могутнішою. Вони повинні робити більше, ніж просто задовольнятися тим, що знаходять. Вони повинні цей світ піднімати вище, і єдиними важелями, які вони матимуть, є приклад їхнього власного життя і сила переконаності, яка прийде з їхнього свідчення та їхнього знання про те, що є Божим. Їм потрібна буде допомога від Господа. Поки вони юні, моліться з ними, щоб вони могли дізнатися про те джерело сили, яке потім завжди буде доступним для них у будь-яку мить, коли це їм буде потрібно¹¹.

Я не знаю нічого іншого, що було б настільки ж цілющим для нашого життя, як молитва разом на колінах. Самі слова “Наш Небесний Батько” мають величезний вплив. Ви не можете вимовити їх зі щирістю й визнанням, якщо не відчуваєте себе підзвітними перед Богом. …

Ваші щоденні розмови з Ним будуть приносити той мир у ваше серце і ту радість у ваше життя, які нізвідки більше прийти не можуть. … Ваша любов буде міцнішати. Ви все більше й більше цінуватимете одне одного.

Ваші діти будуть благословенні тим, що відчуватимуть себе у безпеці, яка приходить від життя в домі, де перебуває Дух Божий. Вони будуть знати й любити батьків, які поважають одне одного, і почуття поваги буде міцнішати в їхьому серці. Вони будуть відчувати безпеку від добрих слів, сказаних тихо. Вони будуть під прихистком батька і матері, які, живучи чесно з Богом, живуть чесно одне з одним і з оточуючими. Вони будуть дорослішати, відчуваючи вдячність, коли чують, як їхні батьки висловлюють подяку за благословення у великому й малому. Вони будуть зростати з вірою в живого Бога¹².

Домашній сімейний вечір може зблизити батьків та дітей завдяки вивченню Господніх шляхів.

Пригадую, коли я був ще маленьким хлопʼям років пʼяти, Президент Джозеф Ф. Сміт оголосив для усіх членів Церкви, що вони повинні збиратися разом у своїх сімʼях для проведення домашнього сімейного вечора. Мій батько сказав: “Президент Церкви попросив, щоб я робив це, і ми будемо це робити”.

Тож ми всі збиралися на домашній сімейний вечір. Це було весело. Він казав: “Ми заспіваємо пісню”. Що ж, співаками ми не були. … Ми просто старалися співати і сміялися одне з одного. Ми робили ще багато чого різного. Але з того досвіду поступово виникло щось чудове---те, що допомагало нам, те, що згуртовувало нас тісніше як сімʼю, що зміцнювало нас і що виросло в наших серцях як впевненість у великій цінності домашнього сімейного вечора¹³.

Я вдячний, що ми як Церква маємо в якості основної частини нашої програми практику щотижневого проведення домашнього сімейного вечора. Це так багато значить, що в ці зайняті дні тисячі сімей по всьому світі докладають багато зусиль, щоб присвятити один вечір на тиждень, аби співати разом, настановляти одне одного в Господній спосіб, стати разом на коліна в молитві, дякувати Господу за Його милості та просити про благословення для нашого життя, наших домівок, нашої роботи, нашої землі. Я вважаю, що ми дуже недооцінюємо те велике благо, яке принесе ця програма¹⁴.

Якщо у вас є якісь сумніви з приводу цінності домашнього сімейного вечора, спробуйте проводити його. Зберіть своїх дітей навколо себе, навчайте їх, свідчіть їм, почитайте разом Писання і гарно проведіть час разом¹⁵.

Батьки повинні розпочати навчання своїх дітей, коли ті ще зовсім маленькі.

Невдовзі після нашого одруження ми побудували свій перший будинок. У нас було дуже мало грошей, і багато робіт я виконував сам. Розбивка саду була повністю моєю відповідальністю. Першим з багатьох посаджених мною дерев була безколючкова медоносна акація, і я малював в уяві той день, коли тінь, яку вона відкидатиме, допомагатиме охолоджувати будинок в літні дні. Я посадив її саме в тому кутку, де східний вітер з каньйону був найсильнішим. Я викопав ямку, помістив туди коріння, насипав землі, полив і надовго забув про дерево. То було зовсім молоде дерево, мабуть, три четвертих дюйма [2 сантиметри] в діаметрі. Воно було настільки гнучким, що я міг би легко зігнути його в будь-який бік. Я не звертав на нього уваги протягом років. Потім одного зимового дня, коли на дереві не було листя, я випадково поглянув на нього через вікно. Я помітив, що дерево схилилося на захід, викривилося і нахилилося. Мені було важко в це повірити. Я вийшов і спробував потягти його на себе, щоб воно стало рівно. Але тепер стовбур був вже майже один фут [30 сантиметрів] в діаметрі. Моєї сили не вистачало, щоб вирівняти його. Я взяв у сараї блок і вірьовку і привʼязав один її кінець до дерева, а інший---до міцно вкопаного стовпа. І потяг вірьовку. Блок трохи повернувся, і стовбур дерева легенько хитнувся. Але то було все. Воно неначе казало мені: “Ти не можеш вирівняти мене. Вже надто пізно. Я таким виросло, бо ти не звертав на мене уваги, і я не піддамся тобі”.

Розстроєний, я зрештою взяв пилку й відрізав велику товсту гілку із західної сторони. Я відійшов назад і подивився на те, що зробив. Я спиляв більшу частину дерева, залишивши на ньому великий шрам завширшки у вісім дюймів [20 сантиметрів] і лише одну невеличку гілку, що росла вгору.

… Недавно я знову подивився на те дерево. Воно велике, у нього краща форма і воно дуже прикрашає будинок. Але якою серйозною була травма в його юності, яким жорстким було лікування, яке я застосував для того, щоб випрямити його. Коли дерево лише посадили, невеличка мотузка утримала б його проти сили вітру. Я міг і мені слід було прив’язати ту мотузку, на це не треба було великих зусиль, але я не зробив цього. І воно зігнулося, піддавшись силам, що тиснули на нього.

Діти---як ті дерева. Коли вони малі, їхнє життя можна формувати й направляти, і, як правило, для цього потрібно зовсім мало зусиль. Сказав автор Приповістей: “Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї” [Приповісті 22:6]. Таке навчання бере свій початок вдома¹⁶.

сімʼя читає Писання — “Зберіть своїх дітей навколо себе, навчайте їх, свідчіть їм, почитайте разом Писання і гарно проведіть час разом”.

Ісая сказав: “Всі сини твої стануть за учнів Господніх, і спокій глибокий настане синам твоїм” (Ісая 54:13).

Так ведіть своїх синів і дочок, так направляйте і скеровуйте їх ще змалечку, так навчайте їх у Господній спосіб, щоб мир був їхнім супутником впродовж всього їхнього життя¹⁷.

Якщо діти непокірні, батьки мають продовжувати й далі молитися за них, любити їх і підтримувати з ними звʼязок.

Я знаю, що є батьки, які виявляють любов, старанно і сумлінно навчають своїх дітей, але бачать, що ті зростають бунтівними. Ці батьки плачуть, коли їхні непокірні сини й дочки уперто йдуть шляхами, що ведуть до трагічних наслідків. До таких я маю велике співчуття і хочу процитувати слова Єзекіїля: “Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову” (Єзекіїль 18:20)¹⁸.

Трапляється, що попри всі ваші старання, ваша дитина виростає непокірною. Але вам треба продовжувати. Ніколи не здавайтеся. Ви ніколи не втратите, поки стараєтесь. Так і продовжуйте¹⁹.

Якщо в когось з вас дитина чи дорога вам людина знаходиться в такому стані [непокірності], не здавайтеся. Моліться про них та любіть їх, підтримуйте з ними звʼязок і допомагайте їм²⁰.

Іноді може здаватися, що вже надто пізно. … Та все ж згадайте про мою безколючкову медоносну акацію [див. сторінки 178--179]. Хірургія і страждання привели до чогось прекрасного, і чиєсь життя пізніше дало чудову тінь у спекотний день²¹.

Ми зміцнюємо свої сімʼї, коли прагнемо небесної допомоги і створюємо атмосферу любові й поваги одне до одного.

[Виховання сімʼї] може бути нелегкою справою. Воно може обтяжувати розчаруваннями й труднощами. Воно вимагатиме сміливості й терпіння. … Змінити все може любов---любов, по-справжньому відчута в дитинстві і яка відчувається в тривожні підліткові роки. Вона зробить те, чого ніколи не зроблять щедро витрачені на дітей гроші.

---І терпіння, коли треба прикусити язик і стримати свій гнів. …

---І підбадьорювання, коли ми швидкі на похвалу і повільні на критику.

Усе це разом з молитвою зробить дива. Не сподівайтеся, що це вам вдасться самотужки. Вам потрібна небесна допомога у вихованні небесної дитини---вашої дитини, яка також є й дитиною свого Небесного Батька²².

Кожна дитина, за, можливо, небагатьма винятками, є продуктом сімʼї---будь вона хороша, погана чи ніяка. Коли діти підростають, їхнє життя значною мірою стає продовженням і відображенням того, чого навчають в сімʼї. Якщо там є жорстокість, насильство, неконтрольований гнів, невірність, то плоди будуть відомі й помітні, і цілком ймовірно, що такими ж вони будуть і в наступному поколінні. А з іншого боку, якщо там є стриманість, прощення, повага, увага, доброта, милосердя і співчуття, то плоди теж будуть помітні, і вони будуть вічною винагородою. Вони будуть позитивними, солодкими й чудовими. І якщо батьки виявляють милосердя й навчають йому, то воно також буде виявлятися в житті і вчинках наступного покоління.

Я звертаюся до батьків і матерів повсюди, благаючи полишити грубість, стримувати свій гнів, понизити свій голос і ставитися з милосердям, любовʼю й повагою одне до одного в наших сімʼях²³.

Як сказано в давнину, “лагідна відповідь гнів відвертає”. (Пр. 15:1). Коли ми говоримо лагідно, то рідко коли потрапляємо в біду. А як тільки піднімаємо свій голос, то іскри летять і малесенькі купки землі стають великими горами розбрату. … Голос небес---голос тихий, лагідний [див. 1 Царів 19:11–12]; так само й голос домашнього спокою---голос тихий²⁴.

Звичайно, в сім’ї повинна бути дисципліна. Але сувора, жорстока дисципліна неминуче призведе не до виправлення, а скоріше до непокори й озлоблення. Вона нічого не змінить, а тільки погіршить проблему. Вона приречена на провал²⁵.

В усьому світі не існує дисципліни, подібної до дисципліни любові. Уся її магія---у ній самій²⁶.

Давайте ж постійно трудитися, щоб зміцнювати наші сімʼї. Нехай чоловіки і дружини розвивають в собі дух абсолютної відданості одне одному. Давайте ж цінувати одне одного і постійно трудитися, щоб зміцнювати дух любові й поваги одне до одного²⁷.

О Боже, Вічний Батьку, благослови батьків, щоб вони навчали з любовʼю і терпінням, і заохочуванням тих, хто є найдорогоціннішими---дітей, які прийшли від Тебе, щоб разом вони могли були під охороною та скеровувалися до добра і в процесі зростання приносили благословення світу, частиною якого вони будуть²⁸.