Розділ 20
Підтримання стосунків з тими, хто не нашої віри
“Давайте простягнемо руку допомоги чоловікам і жінкам доброї волі, якими б не були їхні релігійні переконання і де б вони не жили”.
З життя Гордона Б. Хінклі
Виступаючи на конференції релігійних діячів у листопаді 1994 р., Президент Гордон Б. Хінклі сказав:
“У нас різні доктринальні переконання. Визнаючи наші теологічні відмінності, я все ж вважаю, що всіх нас обʼєднує усвідомлення пороків і проблем цього світу та суспільства, в якому ми живемо, а також наша велика відповідальність і можливість разом відстоювати у публічному й приватному житті ті позитивні риси, які вказують на чесноти та моральність, на повагу до всіх чоловіків і жінок як дітей Бога, на необхідність виявляти чемність і ввічливість у наших стосунках, на збереження сімʼї як божественно встановленого основного осередка суспільства.
… У серці кожного з нас є бажання допомогти бідним, підняти тих, хто у відчаї, принести заспокоєння, надію та допомогу всім, хто з будь-яких причин опинився в біді й відчуває біль.
Ми усвідомлюємо, що необхідно лікувати рани суспільства та замінити оптимізмом і вірою песимізм нашого часу. Ми повинні усвідомлювати, що непотрібно звинувачувати або критикувати одне одного. Ми повинні використовувати свій вплив, щоб втихомирити голоси гнівних та мстивих сперечань.
… Наша сила---у нашій свободі вибирати. Навіть у наших відмінностях є сила. Але ще більша сила міститься в дорученні, даному Богом кожному з нас,---працювати, щоб надихати й благословляти всіх Його синів та дочок, незважаючи на етнічні, національні чи інші відмінності. …
Нехай же Господь благословить нас працювати злагоджено, щоб ми звільнили свої серця та позбулися в нашому суспільстві всіх проявів ненависті, фанатизму, расизму та інших слів і дій, що розʼєднують людей. Не повинно бути серед нас їдких зауважень, образ на расовому ґрунті, огидних епітетів, лихослівʼя та поширення злісних чуток.
Нехай же Бог благословить нас усіх миром, що приходить від Нього. Нехай Він благословить нас мати вдячне серце й бажання жити разом в злагоді, поважаючи одне одного, обʼєднуючи свої зусилля на благо громад, в яких нам пощастило жити”1.
Через рік після цього звернення Президент Хінклі виступав перед групою світських діячів. Це була невелика група---лише приблизно 30 осіб,--- але це була група тих, хто мав значний вплив: президенти, шеф-редактори, продюсери та журналісти, які представляли основні інформагентства у Сполучених Штатах. У “невимушеній, іноді з гумором, бесіді” він зробив “загальний огляд міжнародної за масштабами Церкви, прокоментував її місіонерську, гуманітарну та освітню діяльність, а потім запропонував ставити йому запитання. … На кожне запитання він відповідав відверто, без вагань, у нього не було й тіні ніяковості”. Присутні на зустрічі висловили певне здивування такою його відкритістю, на що він відповів, що єдине, що він не буде обговорювати,---це подробиці священних храмових обрядів. “Для всього іншого двері широко відчинені”,---сказав він.
В якийсь момент зустрічі, коли Президент Хінклі відповідав на поставлені йому запитання, Майк Уоллес, ведучий телепрограми 60 Minutes, сказав, що хоче зробити з ним спеціальну програму. Президент Хінклі помовчав, а потім сказав: “Дякую. Я скористаюся цим шансом”2.
Пізніше Президент Хінклі зізнався, що він дещо вагався, чи давати інтервʼю Майку Уоллесу, який мав репутацію вʼїдливого репортера. Він так пояснив свою згоду на інтервʼю попри це вагання:
“Я відчув, що це давало можливість представити деякі позитивні аспекти нашої культури, а також передати послання багатьом мільйонам людей. Я дійшов висновку, що краще встояти під сильним вітром можливості, ніж просто сидіти склавши руки і нічого не робити”3.
Під час тривалого інтервʼю відбулася така бесіда:
Містер Уоллес: “Як ви ставитеся до немормонів?”
Президент Хінклі: “З любов’ю й повагою. Багато моїх друзів не є мормонами. Я поважаю їх. Я надзвичайно захоплююся ними”.
Містер Уоллес: “Незважаючи на те, що вони все ще не побачили світло?”
Президент Хінклі: “Так. Кожному, хто не належить до цієї Церкви, я кажу: ми визнаємо все те чеснотне й хороше, що у вас є. Принесіть з собою усе хороше, що у вас є, а потім давайте подивимося, може, нам вдасться щось додати до цього”4.
На час завершення інтервʼю Президент Хінклі і Майк Уоллес вже стали друзями. Містер Уоллес говорив про Президента Хінклі як про “сердечного, вдумливого, пристойного й оптимістично налаштованого лідера”, який “цілковито заслуговує фактично загального захоплення, яке він викликає”5.
Президент Хінклі закликав нас приєднуватися до тих, хто не нашої віри, “у справах, що йдуть на благо громадам”.
Учення Гордона Б. Хінклі
1
Коли ми памʼятаємо, що всі люди---діти Бога, то нам вдається більше допомагати тим, хто серед нас, і більше підтримувати їх.
Нам ніколи не слід забувати, що ми живемо у світі великого різноманіття. Усі люди на землі---діти нашого Батька, і вони дотримуються різноманітних релігійних переконань. Ми повинні розвивати в собі толерантність, вдячність та повагу одне до одного6.
Ніде на землі немає необхідності у виникненні конфліктів між будь-якими різними групами. Нехай людей навчають в їхніх домах, що всі ми---діти Бога, нашого Вічного Батька, і що так само, як є батьківство, може й повинно бути братерство7.
Якщо ми будемо постійно тримати перед собою як реалії той образ божественного спадку, батьківства Бога і братерства людей, то ми будемо трішечки толерантнішими, трішечки добрішими, нам вдаватиметься трішечки більше допомагати тим, хто серед нас, і трішечки більше підтримувати їх. Ми будемо менш схильними опускатися до того, що для нас є явно неприйнятним. Ми---діти Бога, і ми любимо Його. Дійте таким чином трішечки більше8.
2
Ми маємо жити з повагою, вдячністю й дружелюбністю до людей, які не нашої віри.
“Ми залишаємо за собою право вклонятися Всемогутньому Богові так, як нам каже власна совість, і визнаємо за всіма людьми те саме право: нехай вони вклоняються як, де і чому вони хочуть” (Уложення віри 1:11).
Як же це важливо, що ми, хоч і віримо в поклоніння Богу відповідно до нашої доктрини, усе ж при цьому не стаємо зарозумілими чи самовдоволеними, чи гордовитими, а пропонуємо й іншим привілей поклонятися відповідно до їхніх бажань. Більшість проблем у світі виникає через релігійні конфлікти. Я радий, що здатен сказати: я можу сісти разом зі своїми друзями-католиками і поговорити з ними, що я можу сісти зі своїми друзями-протестантами і поговорити з ними. Я піднімуся на їх захист, як піднімалася й буде підніматися ця Церква, захищаючи їх в цьому світі9.
Я благаю наших людей повсюди жити з повагою й вдячністю до тих, хто не нашої віри. Існує така велика потреба у ввічливості та взаємоповазі серед людей, які дотримуються різних вірувань і філософій. Ми не повинні бути поборниками будь-якої доктрини етнічної вищості. Ми живемо у світі різноманітностей. Ми можемо й повинні з повагою ставитися до тих, з чиїми вченнями ми можемо й не погоджуватися. Ми повинні з готовністю захищати права інших, хто, можливо, стає жертвами нетерпимості.
Я привертаю увагу ось на ці вражаючі слова, сказані Джозефом Смітом в 1843 р.:
“Якщо було доведено, що я готовий померти за “мормона”, то я можу сміливо заявити перед Небесами, що я так само готовий померти, захищаючи права пресвітеріанина, баптиста або хорошої людини з будь-якої іншої деномінації, [як і мормона]; бо той самий принцип, який може порушувати права святих останніх днів, може порушувати права католиків або представників будь-якої деномінації” (History of the Church, 5:498)10.
Ми не повинні замикатися тільки у своєму колі. У нас ніколи не повинно бути ставлення “ми святіші за вас”. Ми не повинні бути самовдоволеними. Ми повинні бути і великодушними, і відкритими, і дружніми. Ми можемо триматися своєї релігії. Ми можемо жити за своєю релігією. Ми можемо цінувати свій спосіб поклоніння, але при цьому не ображати інших. Я користуюся цією нагодою, аби благати про дух толерантності й добросусідства, дружби й любові до тих, хто належить до інших конфесій11.
Ми не повинні сперечатися, коли говоримо про доктринальні відмінності. Для вʼїдливості місця немає. Однак ми ніколи не можемо відмовлятися чи ставити під сумнів знання, яке прийшло до нас через одкровення та прямо надані ключі та повноваження під руками тих, хто тримав їх в давнину. Давайте ніколи не забувати, що це відновлення того, що було встановлено Спасителем світу. …
Ми можемо поважати інші релігії і повинні їх поважати. Ми повинні визнавати те хороше, чого вони досягають. Ми повинні навчати своїх дітей бути толерантними і дружніми до тих, хто не нашої віри12.
Ми не намагаємося шкодити іншим церквам. Ми не намагаємося ображати інші церкви. Ми не сперечаємося з іншими церквами. Ми не ведемо дискусії з іншими церквами. Ми просто кажемо тим, хто може належати до інших релігій або не належати до жодної з них: “Принесіть з собою усе хороше, що у вас є, а потім давайте подивимося, може, нам вдасться щось додати до цього”13.
3
Не ставлячи під загрозу нашу доктрину, ми можемо працювати з іншими людьми в хороших справах.
Ми можемо працювати й працюємо з представниками інших релігій, залучаючись до різноманітних справ у нескінченній боротьбі проти соціальних хвороб, які загрожують скарбу тих цінностей, що є дуже важливими для всіх нас. Ці люди---не нашої віри, але вони---наші друзі, ближні й колеги у широкому колі справ. Нам приємно додавати свої сили до їхніх зусиль.
Але в усьому цьому немає доктринального компромісу. Він непотрібний і його не повинно бути з нашого боку. Але коли ми працюємо разом, встановлюються певні дружні стосунки14.
Давайте не забувати, що ми віримо в те, що повинні бути доброзичливими і творити добро всім людям. Я переконаний: ми можемо достатньо ефективно навчати наших дітей і нам не потрібно боятися, що вони втратять свою віру, якщо будуть дружніми та уважними до тих, хто не приймає доктрину цієї Церкви. … Давайте долучатися до хороших справ у своїх громадах. Можуть виникати ситуації, коли справа стосується серйозних моральних питань, ми не можемо йти на компроміс у тому, що стосується принципу. Але в таких випадках ми можемо ввічливо не погодитися, однак не бути при цьому неприємними. Ми можемо визнавати щирість тих, чиї позиції ми не можемо прийняти. Ми можемо говорити про принципи, а не про особистості.
У тих справах, які сприяють покращенню суспільства та які призначені бути благословенням для всіх його громадян, давайте робити крок вперед і бути корисними. …
… Навчайте тих, за кого відповідаєте, як це важливо---бути хорошими громадянами. Заохочуйте їх залучатися до активності, нагадуючи під час громадських обговорень, що тихий голос логічної аргументації переконливіший за гучний, галасливий голос протесту. Виконуючи такі обовʼязки, наші люди будуть благословенням для своїх громад, своїх сімей і для Церкви15.
“Наша доброта може бути найпереконливішим аргументом на користь того, у що ми віримо”.
Ми ніколи не повинні піддаватися силам зла. Ми можемо й повинні дотримуватися норм, які Церква відстоює з часу своєї організації. Існує кращий шлях за той, який пропонує світ. Якщо це означає відстоювати ці норми самим, ми повинні їх відстоювати.
Але ми не самі. Я впевнений: по всьому світу є мільйони людей, які печаляться через зло, яке бачать навколо себе. Вони люблять доброчесних, хороших і надихаючих. Вони також здійматимуть свої голоси і віддаватимуть свої сили для збереження тих цінностей, які варті того, щоб їх дотримуватися й розвивати16.
Давайте молитися за сили добра. Давайте простягнемо руку допомоги чоловікам і жінкам доброї волі, якими б не були їхні релігійні переконання і де б вони не жили. Давайте міцно стояти проти зла як вдома, так і за кордоном. … Ми можемо мати хороший вплив у цьому світі, кожний з нас17.
4
Коли ми ставимося до інших з любовʼю, повагою та добротою, то тим самим показуємо, що ми---справжні учні Ісуса Христа.
Виконуючи свою видатну місію, ми працюємо за мандатом, даним нам воскреслим Господом, Який промовляв у цьому останньому й завершальному розподілі. Це---Його унікальна і чудова справа. Ми свідчимо про Нього. Але нам непотрібно робити це із зарозумілістю чи самовдоволенням.
Як сказав Петро, ми---“вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої”. Чому? Бо ми можемо “звіща[т]и чесноти Того, Хто покликав [нас] із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр.). 2:9). …
… Будьмо справжніми учнями Христа, дотримуючись Золотого правила, роблячи іншим те, що хотіли б, аби вони робили нам. Зміцнюймо власну віру й віру своїх дітей, виявляючи милість до тих, хто не нашої віри. Любов і повага будуть долати кожний прояв ворожості. Наша доброта може бути найпереконливішим аргументом на користь того, у що ми віримо”18.
Я хочу запропонувати, щоб ми розвивали в собі велике бажання допомагати тим, хто не нашої віри, підбадьорювати їх, направляли їх з милосердям і добротою до такого спілкування, яке могло б розкрити перед ними чудові програми Церкви.
Я думаю про вірш Едвіна Маркхема:
“Він коло провів, відділившись від мене,---
Єретик, бунтар, посміховище.
Та розум і Любов мої перемогли:
Ми коло провели, в якому опинився й він!”19.
Звичайно ж, нам не треба вихвалятися [своєю релігією] чи будь-як виявляти зарозумілість. Це заважає Духу Христа, Якого ми повинні намагатися наслідувати. Той Дух знаходить Собі вираження в серці і душі, у спокійній та негордовитій манері нашого життя.
Усі ми бачили тих, кому майже заздримо, бо вони набули манери, яка, навіть без згадування про неї, говорить про красу євангелії, яка стала невіддільною від їхньої поведінки.
Ми можемо понизити свої голоси на кілька децибелів. Ми можемо платити добром за зло. Ми можемо усміхатися, коли набагато легше було б розгніватися. Ми можемо виявляти самоконтроль і самодисципліну та не звертати уваги на будь-які образи, націлені на нас20.
Чи дійсно ми усвідомлюємо, чи розуміємо ми величну значимість того, що маємо? Це---сукупність всіх поколінь людства, завершальний етап в усій панорамі людського досвіду.
Однак це не ставить нас у позицію вищості. Скоріше, це має упокорювати нас. Це покладає на нас чітку відповідальність---турботливо допомагати іншим в Дусі Господаря, Який навчав: “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 19:19). Ми повинні позбутися самовдоволення і піднятися над дрібʼязковою корисливістю. …
Ми з того покоління, що є завершенням жнив всього, що пройшло до нас. Недостатньо, щоб нас просто знали як членів цієї Церкви. На нас покладається урочистий обов’язок. Давайте ж приймемо його і давайте виконувати його.
Ми повинні жити як справжні послідовники Христа, виявляючи до всіх милосердя, платячи добром за зло, навчаючи власним прикладом шляхам Господа і виконуючи велике служіння, яке Він призначив для нас21.
З молитви освячення Конференц-центру в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта: “Нехай же ми, хто з Твоєї Церкви, будемо гостинними і любʼязними. Нехай же ми будемо дотримуватися норм і поведінки, за які ми знані, і давати іншим цей привілей поклонятися кому, “де і чому вони хочуть” [Уложення віри 1:11]. Благослови нас бути хорошими ближніми й допомагати всім. Давайте ж піднімати руки[, що опустилися,] і зміцнювати ослаблі коліна кожного, хто у відчаї [див. УЗ 81:5]. Давайте ж всі разом будемо жити в мирі з вдячністю й повагою одне до одного22.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Чому у наших стосунках з іншими корисно памʼятати, що всі ми---діти Бога? (Див. підрозділ 1). Як нам розвинути в собі більше вдячності й поваги до інших? Як можуть дорослі навчати дітей бути вдячними іншим та поважати їх?
-
Прогляньте пораду Президента Хінклі стосовно наших стосунків з людьми не нашої віри (див. підрозділ 2). Як ми можемо розпізнати, що виявляємо зарозумілість або самовдоволення в цих стосунках? Як ми можемо виявляти більше дружелюбності й любові до тих, хто має інші релігійні переконання?
-
Чому важливо, щоб члени Церкви працювали разом з іншими людьми, роблячи хороші справи? (Див. підрозділ 3). Які є приклади таких зусиль? Як нам досягти більшого впливу заради добра в нашій громаді?
-
Чого ми можемо навчитися про учнівство з учень Президента Хінклі в підрозділі 4? Які ви бачили приклади того, що любов і повага долають почуття ворожості? Чому наше ставлення до інших є “найпереконливішим аргументом на користь того, у що ми віримо?” Подумайте, як конкретно ви можете допомагати іншим.
Відповідні уривки з Писань
Матвій 7:12; Лука 9:49–50; Іван 13:34–35; 1 Івана 4:7–8; УЗ 1:30; 123:12–14; Уложення віри 1:13
Допомога у вивченні
“Коли ви відчуваєте радість від того, що розумієте євангелію, то захочете застосовувати все, про що дізналися. Прагніть жити у злагоді з вашим розумінням. Це зміцнить вашу віру і свідчення та збільшить знання” (Проповідуйте Мою євангелію [2005], с. 19).