“Обрані нести свідчення про Моє ім’я”

Старійшина Девід А. Беднар

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Чудово, що старші чоловіки великої духовної зрілості і судження служать у керівних покликаннях відновленої Церкви Ісуса Христа.

У 1996 році Президент Гордон Б. Хінклі з’явився у програмі новин національного телебачення 60 Minutes (60 хвилин). Майк Уоллес, досвідчений і настирливий журналіст, провів з Президентом Хінклі інтерв’ю, яке торкалося багатьох важливих тем.

Під кінець їхньої розмови містер Уоллес зауважив: “Дехто заявляє: “Це геронтократія. Цією Церквою керують чоловіки похилого віку”.

Президент Хінклі весело і не спиняючись відповів: “Хіба це не чудово—мати зрілу людину на чолі—людину судження, що не хитається від усякого вітру науки?” (Трансляція від 7 квітня, 1996 р.)

Моя мета—пояснити, чому дійсно чудово, що старші чоловіки великої духовної зрілості і судження служать у керівних покликаннях відновленої Церкви Ісуса Христа—і чому нам треба “прислухатися” і “почути” (див. Мосія 2:9) учення цих чоловіків, обраних Господом “нести свідчення про Його ім’я … серед усіх народів, колін, язиків і людей” (УЗ 112:1).

Я молюся про те, щоб нас усіх наставляв Святий Дух, коли ми будемо розглядати разом цю важливу тему.

Урок усього життя

Я говорю на цю тему з безперечно особливого ракурсу. Протягом останніх 11 років я був наймолодшим членом Дванадцятьох за своїм хронологічним віком. Протягом моїх років служіння середній вік тих, хто служать у Першому Президентстві і Кворумі Дванадцятьох Апостолів був 77 років—це найбільший середній вік Апостолів протягом одинадцяти років цього розподілу.

Я був благословенний сукупним апостольським, особистим і професійним досвідом та проникливістю членів Кворуму, з якими я служу. Приклад з мого спілкування зі старійшиною Робертом Д. Хейлзом демонструє мої дивовижні можливості навчатися у цих провідників і служити з ними.

Кілька років тому я провів другу половину недільного дня зі старійшиною Хейлзом у нього вдома, коли він одужував після серйозної хвороби. Ми говорили про наші сім’ї, про обов’язки у кворумі і важливий досвід.

В якийсь момент я запитав старійшину Хейлза: “Ви досягли успіху як чоловік, батько, спортсмен, пілот, керівник у бізнесі та провідник у Церкві. Які уроки ви засвоїли, коли постаршали і маєте обмеження через зменшення фізичної дієздатності?”

Старійшина Хейлз трохи подумав і сказав: “Коли ти не можеш робити те, що робив завжди, тоді ти робиш лише найважливіше”.

Мене вразила простота і вичерпність його відповіді. Мій улюблений друг-апостол поділився зі мною уроком усього життя—уроком, який він засвоїв через горнило фізичних страждань і духовних пошуків.

Людські обмеження і слабкості

Обмеження, які є природним наслідком старіння, в дійсності можуть стати дивовижним джерелом духовного навчання і проникливості. Ті самі фактори, які, на думку багатьох, обмежують ефективність цих слуг, можуть стати одними з їхніх найсильніших сторін. Фізичні обмеження можуть розширяти бачення. Обмежений запас сил може проясняти пріоритети. Нездатність робити багато справ може спрямувати увагу на ті кілька з них, які є найважливішими.

Дехто зауважував, що Церкві потрібні молодші, енергійніші провідники для того, щоб ефективно справлятися з серйозними викликами нашого сучасного світу. Але Господь не використовує сучасну філософію і правила керівництва для досягнення Його цілей (див. Ісая 55:8–9). Ми можемо очікувати на те, що Президент й інші старші провідники Церкви будуть старшими і духовно зрілими чоловіками.

Відкритий Господом зразок управління у Його Церкві за допомогою рад передбачає та пом’якшує вплив людських слабкостей. Цікаво, що обмеження цих людей у смертному житті насправді підтверджують божественне джерело одкровення, яке приходить до них і через них. Воістину ці чоловіки покликані Богом через пророцтво (див. Уложення віри 1:5).

Спосіб підготовки

Я побачив у моїх Братах, принаймні частково, мету Господа стосовно того, чому старші чоловіки зрілості і судження служать у вищих провідних покликаннях Церкви. Ці чоловіки мали довгий період навчання від Господа, Якого вони представляють, люблять і Якому служать. Вони пізнали божественну мову Святого Духа і Господні способи отримання одкровення. Ці звичайні чоловіки пройшли надзвичайний процес розвитку, який загострив їхнє бачення, дав їм проникливість, викликав у них любов до людей з усіх народів та з різними обставинами і підтвердив реальність Відновлення.

Я неодноразово бачив, як мої Брати наполегливо працюють над тим, щоб виконувати і звеличувати свої обов’язки, борючись у той же час з серйозними фізичними недугами. Ці чоловіки не звільнені від випробувань. Натомість вони благословенні та зміцнені для того, щоб доблесно просуватися вперед, страждаючи у випробуваннях.

Служачи з цими представниками Господа, я дізнався, що їхнє найбільше бажання—це пізнавати і виконувати волю нашого Небесного Батька і Його Улюбленого Сина. Радячись разом, ми отримували одкровення і приймали рішення, в яких відображався такий ступінь світла й істини, який набагато перевищував людський розум, досвід і здатність аналізувати. Коли в єдності ми працювали разом над складними проблемами, наше колективне розуміння питання в дивовижний спосіб поглиблювалося силою Святого Духа.

Я благословенний щоденною можливістю спостерігати за індивідуальними особистостями, здібностями і благородним характером цих провідників. Є люди, яких людські недоліки Братів непокоять і зменшують у них віру. Мене ці недосконалості заохочують і зміцнюють мою віру.

Додатковий урок

Я вже бачив, як шість моїх Братів отримали через фізичну смерть призначення виконувати нові обов’язки у духовному світі: президент Джеймс Е. Фауст, Президент Гордон Б. Хінклі, старійшина Джозеф Б. Віртлін, старійшина Л. Том Перрі, президент Бойд К. Пекер і старійшина Річард Г. Скотт.

Ці доблесні Брати присвятили усю свою душу (див. Омній 1:26)—свідченню про ім’я Ісуса Христа по всьому світу. Увесь обсяг їхніх учень—безцінний.

Ці слуги ділилися з нами в завершальні роки їхнього земного служіння потужним духовним підсумком уроків, засвоєних протягом десятиліть посвяченого служіння. Ці провідники виголошували істини великої цінності у той час, коли комусь могло здаватися, що в них було зовсім мало що віддавати.

Подумайте про фінальні вчення великих пророків з Писань. Наприклад, Нефій завершив свій літопис такими словами: “Бо так заповідав мені Господь Бог, і я мушу слухатися” (2 Нефій 33:15).

Під кінець свого життя Яків напучував:

“Покайтеся ви і увійдіть тісними воротами, і продовжуйте йти дорогою, яка є вузькою, доки ви не отримаєте вічне життя.

О, будьте мудрими; що я ще можу сказати?” (Кн. Якова 6:11–12).

Мороній завершив свою роботу з підготовки пластин сповненим надії сподіванням на Воскресіння: “Я скоро піду спочивати в раю Бога, доки мій дух і тіло з’єднаються знову, і мене буде пронесено переможно крізь повітря, щоб зустрітися з вами перед приємним місцем суду великого Єгови, Вічного Судді і живих, і мертвих” (Мороній 10:34).

Ми з вами благословенні навчатися із благословляючих учень і свідчень пророків і апостолів останніх днів. Їхні імена не Нефій, Яків та Мороній—а президент Фауст, Президент Хінклі, старійшина Віртлін, старійшина Перрі, президент Пекер і старійшина Скотт.

Я не хочу сказати, що останні послання цих улюблених чоловіків обов’язково були найбільш вартими уваги чи найважливішими у їхньому служінні. Однак підсумок їхнього духовного навчання і життєвого досвіду дав змогу цим провідникам наголосити на вічних істинах з абсолютною щирістю і великою силою проникливості.

У своєму останньому виступі на конференції, у квітні 2007 року президент Фауст проголосив:

“Спаситель запропонував усім нам безцінний мир через Свою Спокуту, але отримати його можна лише за умови нашої готовності відкинути недобрі почуття люті, злоби чи помсти.

Пам’ятаймо, що треба прощати, щоб бути прощеними! … Всім серцем і всією душею я вірю в цілющу силу, яка може бути дана нам, якщо приймаємо пораду Спасителя “прощати всіх людей” [УЗ 64:10]” (“Цілюща сила прощення”, Ліягона, трав. 2007, с. 69).

Послання президента Фауста є могутнім уроком усього життя від чоловіка, якого я люблю, і найбільш здатної прощати людини з усіх, кого я будь-коли знав.

Президент Хінклі свідчив на своїй останній генеральній конференції у жовтні 2007 року: “Я підтверджую вам своє свідчення про покликання пророка Джозефа, його труди, про запечатування його свідчення його кров’ю як мученика, що постраждав за вічну істину. … Перед нами стоїть пряме питання прийняття істини про Перше видіння і те, що прийшло за ним. Від питання про його реальність залежить сама істинність цієї Церкви. Якщо воно—правда, а я свідчу, що правда, тоді робота, до якої ми залучені, є найважливішою на землі” (“Камінь, який відсічено від гори”, Ліягона, лист. 2007, с. 86).

Свідчення Президента Хінклі повторює переконливий урок усього життя чоловіка, якого я люблю, і знаю, що він був пророком Бога.

Старійшина Віртлін виголосив своє фінальне послання на генеральній конференції у жовтні 2008 року.

“Я досі пам’ятаю [материнську] пораду мені в той давнішній день, коли моя футбольна команда програла матч: “Хай станеться, що станеться, і радій цьому”.

… Випробування, якщо до нього правильно поставитися, може бути благословенням. …

Якщо ми будемо в доброму гуморі, будемо шукати вічну перспективу, розуміти принцип відшкодування і наближатися до Небесного Батька, то зможемо витерпіти труднощі і випробування. Ми зможемо сказати, як сказала моя мати: “Хай станеться, що станеться, і радій цьому” (див. “Хай станеться, що станеться, і радій цьому”, Ліягона, лист. 2008, с. 28).

Послання старійшини Віртліна—це яскравий урок усього життя чоловіка, якого я люблю, і який є живою проповіддю про подолання труднощів через віру в Спасителя.

Старійшина Перрі стояв за цією трибуною всього шість місяців тому. На той момент ми не могли уявити, що його свідчення буде для нього останнім на генеральній конференції.

“Дозвольте мені завершити принесенням свідчення (і мої дев’ять десятиліть на цій землі дають мені право сказати це), що чим старше я стаю, тим більше усвідомлюю, що сім’я є центром життя і ключем до вічного щастя.

Я дякую за свою дружину, за моїх дітей, онуків і правнуків і [за] … розширену сім’ю, які роблять моє власне життя таким багатим і, так, навіть вічним. Про цю вічну істину я приношу своє найсильніше і найсвященніше свідчення” (“Чому шлюб і сім’я мають значення—в усьому світі”, Ліягона, трав. 2015, с. 42).

Послання старійшини Перрі—це переконливий урок усього життя від чоловіка, якого я люблю, і який через великий досвід зрозумів нерозривний зв’язок між сім’єю та вічним щастям.

Президент Пекер на генеральній конференції шість місяців тому зробив наголос на Батьковому плані щастя, на Спокуті Спасителя і вічних сім’ях.

“Я свідчу, що Ісус є Христос і Син живого Бога. Він очолює цю Церкву. Через Його Спокуту і силу священства, сім’ї, які ми започаткували у смертному житті, можуть бути разом у вічностях. …

Я так вдячний за … Спокуту, яка може змити добіла усю брудноту, незалежно від того, наскільки це все є складним, чи як довго тривало, чи скільки разів повторювалося. Спокута може зробити вас знову вільними, щоб ви рухалися вперед, у чистоті і гідності” (“План щастя”, Ліягона, трав. 2015, с. 28).

Останнє послання президента Пекера—це урок усього життя від чоловіка, якого я люблю, і який твердо і багаторазово проголошував, що мета “усієї діяльності Церкви—це досягти того, щоб чоловік і жінка зі своїми дітьми були щасливі вдома і запечатані разом на час і на всю вічність” (Ліягона, трав. 2015, с. 26).

Старійшина Скотт проголосив у своєму останньому виступі на генеральній конференції у жовтні 2014 року: “Ми прийшли у смертне життя саме для того, аби зростати через випробування і перевірки. Виклики допомагають нам ставати більш схожими на нашого Небесного Батька, і Спокута Ісуса Христа дає змогу витримати ці виклики. Я свідчу, що якщо ми активно будемо до Нього приходити, ми зможемо витримати будь-яку спокусу, увесь сердечний біль, усі виклики, з якими зустрічаємося” (“Зробіть застосування віри своїм головним пріоритетом”, Ліягона, лист. 2014, с. 94).

Послання старійшини Скотта—це потужний урок усього життя від чоловіка, якого я люблю, і чудове особливе свідчення про ім’я Христа усьому світові (див. УЗ 107:23).

Обіцяння і свідчення

Спаситель проголосив: “Чи Моїм власним голосом, чи голосом Моїх слуг, все одно” (УЗ 1:38). Давайте будемо прислухатися і чути вічні істини, яких нас навчають уповноважені представники Господа. Якщо ми будемо це робити, я обіцяю, що наша віра в Небесного Батька й Ісуса Христа буде зміцнена і ми отримаємо духовне скерування і захист у наших особливих обставинах і потребах.

Усіма силами своєї душі я засвідчую, що воскреслий і живий Христос скеровує справи Його відновленої і живої Церкви через Його слуг, які були обрані приносити свідчення про Його ім’я. Я свідчу про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.