Прості і цінні істини
Щедрим компенсуючим благословенням від Небесного Батька є те, що живучи у тяжкі часи, ми також живемо у повноту часів.
Дорогі брати і сестри, протягом кількох десятиліть під час генеральної конференції позаду цієї трибуни сиділи президент Бойд К. Пекер, старійшини Л. Том Перрі та Річард Г. Скотт і виступали на одній із цих сесій. Наші спогади про них живі і яскраві, і я хочу віддати належне їм, настільки різним і водночас настільки гармонійно поєднаним в їхньому свідченні про Ісуса Христа і Його Спокуту.
Крім того, як і вас, мене зміцнює те, що Президент Томас С. Монсон є пророком, провидцем та одкровителем, я підтримую його, і я вражений його вірним і старанним апостольським служінням протягом 50-ти дивовижних років.
Сталося так, що у вівторок вранці цього тижня, після 9-ї ранку, коли Верховний єпископат починав збори з територіальним президентством Азійської території, які приїхали сюди на конференцію, мене покликали зустрітися з Президентом Монсоном та його радниками. Невдовзі, коли я зайшов у кімнату для зустрічей, що поряд з його офісом, я, мабуть, виглядав наляканим, сидячи навпроти нього за столом, а він з добротою говорив до мене, щоб заспокоїти мене. Він сказав, що враховуючи мій вік, я здаюся досить молодим і навіть виглядаю молодшим, ніж є.
Потім, майже відразу, Президент Монсон сказав, що діючи за волею Господа, він покликає мене служити у Кворумі Дванадцятьох Апостолів. Він запитав мене, чи прийму я це покликання, на що я, зробивши, на мій погляд, досить непристойний і гучний ковток повітря, у стані повного шоку, відповів ствердно. І потім, коли я ще не встиг навіть висловити, яке цунамі невимовних емоцій охопило мене, головними серед яких були відчуття невідповідності, Президент Монсон з добротою допоміг мені, описавши, як його багато років тому покликав стати апостолом Президент Девід О. Мак-Кей і він теж тоді відчував невідповідність. Він спокійно дав мені пораду: “Єпископе Стівенсон, Господь допомагає навчатися тим, кого Він покликає”. Ці спокійні слова пророка стали джерелом миру та спокою у бурі болісного самооцінювання і лагідним втішенням у подальші нестерпні години, які тривали день і ніч після того.
Я розповів щойно описане вам своїй милій супутниці життя Лесі пізніше того дня, сидячи у тихому куточку храмової площі, звідки добре видно храм та історичну Скинію, що розмістилися прямо перед нами. Коли ми намагалися зрозуміти й усвідомити події того дня, ми побачили, що нашим якорем є віра в Ісуса Христа і наше знання про величний план спасіння. Це веде до висловлення моєї найглибшої любові до Лесі. Вона—як сонце у моєму житті і є дивовижною дочкою Бога. Її життя позначене безкорисливим служінням і безумовною любов’ю до всіх. Я прагнутиму бути гідним благословень нашого вічного союзу.
Я висловлюю свою найглибшу любов до наших чотирьох синів та їхніх сімей, троє з них зараз тут з їхніми прекрасними дружинами, матерями наших шістьох онуків; четвертий, місіонер, має особливий дозвіл не спати попри місіонерський розклад, і дивиться зараз цю пряму трансляцію зі своїм президентом місії і дружиною президента в їхньому домі місії на Тайвані. Я люблю кожного з них, і люблю те, як вони люблять Спасителя і євангелію.
Я висловлюю любов кожному члену моєї сім’ї: моїй дорогій матері і моєму батьку, який помер минулого року. Він вклав у мене свідчення, яке, здається, перебуває зі мною з моїх найперших спогадів. Я також дякую своїм братам, сестрам і їхнім вірним подружжям, а також членам сім’ї Лесі, багато з яких є тут сьогодні. Я висловлюю цю подяку і численним членам всієї нашої родини, друзям, місіонерам, провідникам і вчителям, які були в моєму житті.
Я був благословенний тісною співпрацею з членами Першого Президентства, з Дванадцятьма, з сімдесятниками і генеральними президентствами допоміжних товариств. Я висловлюю свою любов і повагу до кожного з вас, сестри і брати, і буду намагатися бути гідним нашої постійної співпраці. Верховний єпископат досяг майже небесної єдності. Мені не вистачатиме нашого щоденного спілкування з єпископом Джеральдом Коссе, єпископом Діном Девісом та іншими працівниками.
Я стою перед вами як засвідчення слів Господа, записане у першому розділі Учення і Завітів: “Щоб повноту … євангелії могло бути проголошено слабкими й простими до кінців землі, і перед царями та правителями”1. Перед цими словами міститься проголошення Господа, в якому проявляється любов Батька до Його дітей: “Отже, Я, Господь, знаючи про лихо, яке прийде на жителів землі, покликав Мого слугу Джозефа Сміта молодшого і говорив до Нього з небес, і дав йому заповіді”2.
Наш люблячий Небесний Батько і Його Син, Єгова, маючи знання про кінець від початку3, відкрили небеса і новий розподіл, щоб протидіяти лихам, які, як Вони знали, прийдуть. Апостол Павло описав лиха, які мають настати, як “тяжкі часи”4. Для мене це означає, що щедрим компенсуючим благословенням від Небесного Батька є те, що живучи у тяжкі часи, ми також живемо у повноту часів.
Поки цього тижня я страждав від свого відчуття невідповідності, я отримав чітку підказку, яка одночасно виправила і втішила мене: зосереджуватися слід не на тому, що я не можу зробити, а на тому, що я можу зробити. Я можу свідчити про прості і дорогоцінні істини євангелії.
Ось цими словами я ділився сотні разів як з тими, хто належить до Церкви, так і з багатьма, хто не є членами Церкви: “Бог є нашим [люблячим] Небесним Батьком. Ми—Його діти. … Він плаче з нами, коли ми страждаємо, і радіє, коли ми чинимо правильно. Він прагне спілкуватися з нами, а ми можемо спілкуватися з Ним через щиру молитву. …
Небесний Батько дав нам, Своїм дітям, спосіб … повернутися до Нього і жити в Його присутності. … Центральною частиною плану Батька є Спокута Ісуса Христа”5.
Небесний Батько послав Свого Сина на землю, щоб Той спокутував гріхи усього людства. Про ці прості і цінні істини я приношу своє свідчення, і я роблю це в ім’я Ісуса Христа, амінь.