Ніколи не надто рано, і ніколи не надто пізно
Старійшина Бредлі Д. Фостер
Сімдесятник
Ніколи не надто рано, і ніколи не надто пізно вести, спрямовувати і йти поряд з нашими дітьми, тому що сім’ї—вічні.
Брати і сестри, ми—на битві зі світом. У минулому світ змагався за час і енергію наших дітей. Сьогодні він бореться за їхню особистість і розум. Багато гучних і відомих голосів намагаються визначати, ким є наші діти і в що вони мають вірити. Ми не можемо дозволити суспільству впливати на наші сім’ї, щоб вони стали такими, як світ. Ми повинні перемогти в цій битві. Від цієї перемоги залежить все.
Діти в Церкві співають пісню, що навчає їх про їхню справжню особистість: “Я Божеє дитя… Оселю й батьківську любов я на землі знайшов”. Потім діти вмовляють нас: “За батьками йтиму прямо…, ви всьому мене навчіть, щоб жив я в небесах”1.
Президент Рассел М. Нельсон вчив нас на минулій генеральній конференції, що з цього часу і надалі ми маємо включитися в роботу “свідомого батьківства”2. Зараз небезпечний час. Але хороша новина в тому, що Бог знав, що так буде, і Він для нас надав пораду в Писаннях, щоб нам знати, як допомогти нашим дітям і нашим онукам.
У Книзі Мормона Спаситель з’явився перед нефійцями. Він зібрав їхніх малих дітей навколо Себе. Він благословив їх, молився за них і плакав над ними3. Потім Він сказав батькам: “Дивіться на своїх маленьких”4.
Слово дивіться означає подивитися і побачити. Що ж Ісус хотів, щоб батьки побачили в їхніх маленьких? Чи Він хотів, щоб вони вгледіли божий потенціал у своїх дітях?
Що Спаситель хоче, щоб ми побачили в наших дітях і в наших онуках, коли ми сьогодні дивимось на них? Чи ми розуміємо, що наші діти—це найбільша група зацікавлених нашої Церкви? Що ми повинні робити, щоб привести їх до стійкого навернення?
У книзі Матвія Спаситель вчить нас про стійке навернення. Велика група людей зібралася біля Галілейського моря, щоб послухати, чого Він навчає.
Цього разу Ісус розповів історію про те, як сіють насіння,—притчу про сіяча5. Пояснюючи Своїм учням, а врешті і нам, Він сказав: “До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його”6. Послання для батьків чітке: є різниця між тим, щоб слухати і розуміти. Якщо наші діти лише слухають, але не розуміють євангелію, тоді двері залишаються відчиненими для Сатани, щоб йому забрати ці істини з їхніх сердець.
Однак, якщо ми допоможемо їм виростити коріння глибокого навернення, тоді в спекотній день, коли життя стає складним, а це станеться, євангелія Ісуса Христа може дати їм щось таке всередині, що не може бути порушеним ззовні. Як ми можемо переконатися, що ці важливі принципи не влітають їм в одне вухо і не вилітають через інше? Можливо, не достатньо просто чути слова.
Ми всі знаємо, що значення слів змінюється. Іноді ми кажемо одне, а діти чують зовсім інше. Ви, можливо, скажете вашім дітям: “Ви повторюєте одне й те ж саме, як подряпана платівка”. Вони, скоріш за все, скажуть: “Тато, а що таке платівка?”
Наш Небесний Батько хоче, щоб ми домоглися успіху в вихованні дітей, тому що, насправді, вони були Його дітьми до того, як стали нашими. Як батьки в Сіоні, ви отримали дар Святого Духа. Якщо ви молитесь про скерування, Він “покаже вам усе, що вам слід робити”7 в навчанні ваших дітей. Коли ви розвиваєте процес навчання “сила Святого Духа доносить це до сердець дітей людських”8.
Я не можу згадати кращий приклад того, як допомогти комусь набути розуміння, ніж історія Хелен Келлер. Вона була сліпою і глухою й жила у світі, що був темним і беззвучним. Вчителька на ім’я Анн Салліван прийшла їй на допомогу. Як би ви навчали дитину, яка не може навіть бачити або чути вас?
Дуже довгий час Анн не могла спілкуватися з Хелен. Одного дня, близько до полудня, вона привела її до водяного насосу. Вона поставила одну ручку Хелен під водяну трубу і почала качати воду. Потім Анн по буквах вибила слово W-A-T-E-R [В-О-Д-А] на іншій ручці Хелен. Нічого не сталося. Вона зробила це знову. W-A-T-E-R [В-О-Д-А]. Хелен стиснула руку Анн, тому що вона почала розуміти. До вечора вона вивчила 30 слів. За декілька місяців вона вивчила вже 600 слів і могла читати шрифт Брайля. Хелен Келлер отримала освіту в коледжі й допомогла змінити світ для тих людей, хто не міг бачити чи чути9. Це було чудо, і її вчителька зробила для неї це чудо можливим, так само, як ви, батьки, це можете зробити.
Я бачив результати ще одного чудового вчителя, коли служив президентом колу для молодих неодружених в УБЯ-Айдахо. Той досвід змінив моє життя. Одного особливого вівторка ввечері я проводив співбесіду з молодою людиною на ім’я Пабло з Мехіко, який хотів служити на місії. Я запитав у нього про його свідчення і про його бажання служити. Його відповіді на мої питання були досконалими. Тоді я запитав у нього про його гідність. Його відповіді були чіткими. Насправді, вони були настільки правильними, що я подумав: “Можливо, він не розуміє, що саме я питаю його”. Тому я перефразував питання і вирішив дати йому чітко зрозуміти, що я мав на увазі, і щоб він був абсолютно чесним.
Я був настільки враженим цією молодою людиною, що я запитав у нього: “Пабло, хто ж це допоміг тобі, що ти в цей момент життя так гідно стоїш перед Господом?”
Він сказав: “Мій тато”.
Я сказав: “Пабло, розкажи мені твою історію”.
Пабло продовжив: “Коли мені було дев’ять, мій тато відвів мене в сторону і сказав: “Пабло, мені теж було колись дев’ять. Ось те, з чим ти можеш зустрітися. Ти будеш бачити, як люди в школі списують. Ти, можливо, будеш серед людей, які лаються. У тебе, скоріш за все, будуть дні, коли ти не хотітимеш ходити в церкву. Тож коли це станеться чи щось інше турбуватиме тебе, я хочу, щоб ти приходив і говорив зі мною, і я допоможу тобі подолати це. А потім я скажу тобі, що буде далі”.
“І що ж, Пабло, він сказав тобі, коли тобі було 10?”
“Ну, він застеріг мене проти порнографії та брудних жартів”.
“А що, коли тобі було 11?”—я запитав.
“Він попередив мене про речі, від яких з’являється залежність, і нагадав мені про мою свободу вибору”.
Це був батько, який рік за роком додавав “правило на правило, трохи тут, трохи там”10, який допоміг своєму сину не тільки чути, але також і розуміти. Батько Пабло знав, що наші діти навчаються, коли вони готові навчатися, а не коли ми готові їх навчати. Я був гордим за Пабло, коли ми подали його місіонерські документи того вечора, але я ще більше був гордим за тата Пабло.
Їдучи того вечора додому, я запитав себе: “Яким батьком буде Пабло?” І відповідь була кристально ясною: він буде таким самим, як його тато. Ісус сказав: “Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець”11. Це зразок, за яким Небесний Батько благословляє Своїх дітей з покоління до покоління.
Коли я продовжував розмірковувати над своєю розмовою з Пабло, мені стало сумно, тому що мої чотири доньки вже були дорослими, і мої онуки, яких у мене на той час було дев’ятеро, не жили поруч зі мною. Тоді я подумав: “Як же мені хоча б якось допомогти їм так, як батько Пабла допоміг йому? Чи не минуло вже надто багато часу?” Коли я помолився у своєму серці, Дух прошепотів цю глибоку істину: “Ніколи не надто рано, і ніколи не надто пізно почати цей важливий процес”. Я негайно усвідомив, що саме це означало. Я не міг дочекатися, щоб приїхати додому. Я попросив мою дружину Шерол зателефонувати всім нашим дітям і сказати їм, що нам треба зустрітися, тому що у мене є щось дуже важливе сказати їм. Моя терміновість трохи налякала їх.
Ми почали з нашої старшої доньки та її чоловіка. Я сказав: “Твоя мати і я хочемо, щоб ви знали, що одного разу ми були вашого віку. Нам було по 31, і ми були маленькою сім’єю. Ми розуміємо, з чим ви, можливо, будете стикатися. Можливо, у вас будуть фінансові труднощі чи проблеми зі здоров’ям. Можливо, будуть сумніви в тому, в що ви вірите. Можливо, ви будете просто приголомшені життям. Коли це станеться, ми хочемо, щоб ви прийшли і поговорили з нами. Ми допоможемо вам подолати це. Зрозуміло, що ми не хочемо втручатися в ваше життя постійно, але ми хочемо, щоб ви знали, що ми завжди будемо підтримувати вас. І поки ми зараз разом, я хочу розповісти вам про співбесіду, яку я нещодавно провів з однією молодою людиною на ім’я Пабло”.
Розповівши цю історію, я сказав: “Ми не хочемо, щоб ви втратили час і не допомогли вашим дітям і нашим онукам розуміти ці важливі істини”.
Брати і сестри, зараз я більше усвідомлюю, що саме очікує від мене Господь як від батька і як від дідуся в становленні процесу, щоб допомогти моїй сім’ї не тільки слухати, але й розуміти.
З роками я все більше замислююсь над цими словами:
О час, о час, полети назад
І дозволь їм бути маленькими дітьми хоча б ще на одну ніч!12
Я знаю, що я не можу повернути час, але ось що я знаю зараз: ніколи не надто рано, і ніколи не надто пізно вести, спрямовувати і йти поряд з нашими дітьми, тому що сім’ї—вічні.
І це моє свідчення, що наш Небесний Батько полюбив нас так сильно, що послав Сина Свого Єдинонародженого, щоб прожити смертне життя, і щоб Ісус міг сказати нам: “Я також пройшов крізь це, Я знаю, що буде далі, Я допоможу тобі подолати це”. Я знаю, що Він допоможе. В ім’я Ісуса Христа, амінь.